Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м. Харків
11 грудня 2017 р. 16:29 год. справа № 820/5060/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Супруна Ю.О.,
при секретарі судового засідання - Хмелівська Н.М.,
за участі:
представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (надалі за текстом - ФОП ОСОБА_4В.) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (надалі за текстом - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2017 року №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області; скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.10.2017 року за № Ф-0000851315 Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області; скасувати рішення за № НОМЕР_4 від 23.10.2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач, зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, та вимога про сплату боргу (недоїмки) ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки від 02.10.2017 року за № 14134/20-40-13-15-07/НОМЕР_5.
В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити посилаючись на обґрунтування адміністративного позову та доданих до нього документів.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував у повному обсязі, надав до суду письмові заперечення на адміністративного позов, в якому зазначив, що при проведенні перевірки ФОП ОСОБА_4, податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, та вимога про сплату боргу (недоїмки) є законними. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі наказу № 4049 від 15.08.2017 року було проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4, податковий номер НОМЕР_5, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 02.10.2017 року за № 14134/20-40-13-15-07/НОМЕР_5 про результати документальної планової виїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_4, податковий номер НОМЕР_5, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.
Відповідно до висновків акту перевірки, перевіркою було встановлено наступні порушення:
- п. 44.1, ст. 44, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого було занижено податок на доходи фізичних осіб за 2014 рік на загальну суму 101562,07 грн.;
- абз.1 п. 2 ч.1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого було занижено єдиного соціального внеску за 2014 рік на загальну суму 43849,30 грн.;
- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 122000,00 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2014 року у розмірі 37827,00 грн., за вересень 2014 року у розмірі 41544,00 грн., за жовтень 2014 року у розмірі 42629,00 грн.;
- п. 177.10 ст. 177 розділу IV Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, неналежне ведення книги обліку доходів і витрат № 8833.
За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення за № НОМЕР_3 від 23.10.2017 року на загальну суму 152500,00 грн., податкове повідомлення-рішення за № НОМЕР_2 від 23.10.2017 року на загальну суму 126952,59 грн., податкове повідомлення-рішення за № НОМЕР_1 від 23.10.2017 року на загальну суму 510,00 грн., рішення за № НОМЕР_4 від 23.10.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 6577,40 грн., та вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-0000851315 від 23.10.2017 року на загальну суму 43849,30 грн..
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України зазначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.
Відповідно до п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За матеріалами справи судом встановлено, що під час здійснення господарської діяльності між ТОВ «ФІЛАКАС» (надалі в контексті змісту договору - «Продавець») та ФОП ОСОБА_4 (надалі в контексті змісту договору - «Покупець») був укладений Договір купівлі-продажу № 03-03/14 (надалі «Договір»).
Умовами Договору передбачено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товарно-матеріальні цінності: автомобільне додаткове обладнання, авто-аудіо електроннику, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплачувати ці товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.
Кількість, найменування, вартість та інші індивідуальні особливості товару відображаються в Специфікаціях або рахунках-фактурах.
Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент фактичної передачі товару Продавцем Покупцю, про що свідчить підпис у видатковій накладній.
Доставка товару здійснюється за рахунок покупця - самовивіз.
Оплата вартості товару здійснюється шляхом безготівкового розрахунку. Факт оплати Покупцем вартості товару підтверджується банківською випискою Продавця про отримання коштів на розрахунковий рахунок останнього.
ТОВ «ФІЛАКАС» (Продавець) здійснив поставку Товару (автомобільного додаткового обладнання, авто-аудіо електронники) на адресу ФОП ОСОБА_4, на загальну суму 731997,48 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 146399,47 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: №2 від 01.08.2014 р., №39 від 18.08.2014 р., №5 від 01.09.2014 р., №48 від 16.09.2014 р., №01 від 01.10.2014 р., №53 від 16.10.2014 р., рахунками на оплату: №2 від 01.08.2014 р., №39 від 18.08.2014 р., №5 від 01.09.2014 р., №48 від 16.09.2014 р., №1 від 01.10.2014 р., №53 від 16.10.2014 р., товарно-транспортними накладними: №Р2 від 01.08.2014 р., №Р39 від 18.08.2014 р., №Р5 від 01.09.2014 р., №Р48 від 16.09.2014 р., №Р1 від 01.10.2014 р., №Р53 від 16.10.2014 р.
Навантаження та розвантаження товару відбувалося вручну самостійно ФОП ОСОБА_4 У зв'язку з відсутністю найманого водія, товар перевозився підприємцем особисто автомобілем НОМЕР_6.
Товар, який було придбано у ТОВ «ФІЛАКАС» зберігався на складі за адресою м. Харків, вул. Мироносицька, 60, що підтверджується документами на право власності. Розміщення та переміщення товару на складі підтверджується оборотно-сальдовими відомостями за рахунками 281 наданими до матеріалів справи.
Оплата по вище вказаному правочинну була здійснена шляхом списання коштів з рахунків ФОП ОСОБА_4, що підтверджується відповідними банківськими виписками залученими до матеріалів справи.
ФОП ОСОБА_4, здійснив оплату своєму контрагенту - ТОВ «ФІЛАКАС» - ПДВ в ціні придбаних товарів та одержав від вищевказаного контрагента податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства.
Позивачем до матеріалів справи надані банківські виписки, які засвідчують факт виконання ФОП ОСОБА_4, зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у ТОВ «ФІЛАКАС» та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), суб'єктом владних повноважень не наведено.
За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.
Приймання Товару з боку Покупця здійснювалося особисто ФОК ОСОБА_4.
ФОП ОСОБА_4, одержав від вищевказаного контрагента податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства, а саме податкові накладні: №2 від 01.08.2014 р., №39 від 18.08.2014 р., №5 від 01.09.2014 р., №48 від 16.09.2014 р., №1 від 01.10.2014 р., №53 від 16.10.2014 р..
Податкові накладні були виписані за першою подією, тобто в момент отримання Товару, як це передбачено чинним податковим законодавством України. Сума ПДВ за вищезазначеними накладними була віднесена позивачем до податкового кредиту у Декларації з податку на додану вартість.
В подальшому придбаний товар було реалізовано контрагентам ФОП ОСОБА_4, на підставі договору поставки №17 від 15.08.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «ОСОБА_5 Восток», договору купівлі продажу №16 від 11.07.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Автотрейдінг-Харків», договору купівлі продажу №15 від 16.07.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Автоцентр-с», договору купівлі продажу №14 від 02.07.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Промінь люкс», договору про надання послуг б/н від 02.01.2014 р., який укладено між ІП «АІС-Харків» та ФОП ОСОБА_4, договору купівлі продажу №10/14 від 02.01.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Техник-Центр», договору купівлі продажу №08/14 від 11.02.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Місталь Авто», договору купівлі продажу №06/14 від 02.01.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Техно-Арт», договору купівлі продажу №05/14 від 02.01.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Автоарт», договору купівлі продажу №04/14 від 03.07.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Артсіті», договору купівлі продажу №03/14 від 02.01.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Артмотор», договору купівлі продажу №02/14 від 25.02.2014 р., який укладено між ФОП ОСОБА_4, та ТОВ «Атлант-м Алексеевка».
Факт виконання умов вищезазначених договорів підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України зазначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п. 201.6 вказаної статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
З огляду на пункт 201.8. статті 201 ПК України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, закріпленим в ст. 201 ПК України.
Згідно з діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частиною 1 статті 17 Закону України про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ. Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання Продавцем його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання Продавцем своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього Продавця, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним Продавцем з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями Продавець чи сприяння ухиленню Продавцем товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.
Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами.
Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочинну недійсним судом не вимагається.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч. 1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочинну діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.
Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагентів чи відносно їх посадових осіб відповідач під час судового розгляду не навів.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між ФОП ОСОБА_4, з ТОВ «ФІЛАКАС» оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.
Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено, а судом в ході розгляду адміністративної справи не встановлено.
Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до витрат та податкового кредиту суми, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.
Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
З акту перевірки позивача вбачається, що донарахування позивачу 36 084, 52 грн. по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідачем здійснено з урахуванням суми чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік, визначеного контролюючим органом під час проведення перевірки.
Враховуючи те, що висновки контролюючого органу є безпідставними про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, нарахування єдиного внеску з урахуванням суми чистого оподатковуваного доходу за перевіряємий період, визначеного перевіряючими під час проведення перевірки, є неправомірним та необґрунтованим.
Згідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів існування законодавчого підґрунтя існування підстав для прийняття податкового повідомлення - рішення за №0005951315 від 23.10.2017 р., податкового повідомлення - рішення за №0005941315 від 23.10.2017 р., податкового повідомлення - рішення за №0005931315 від 23.10.2017 р., рішення за №0005921315 від 23.10.2017 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, та вимоги про сплату боргу (недоїмки) за № Ф0000851315 від 23.10.2017 р..
Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом перевірки не покладено, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем положень Податкового кодексу України.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ФОП ОСОБА_4, в повному обсязі та скасувати податкове повідомлення - рішення за №0005951315 від 23.10.2017 р., податкове повідомлення - рішення за №0005941315 від 23.10.2017 р., податкове повідомлення - рішення за №0005931315 від 23.10.2017 р., рішення за №0005921315 від 23.10.2017 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, та вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф0000851315 від 23.10.2017 р..
Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2017 року №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.
Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.10.2017 року за № Ф-0000851315 Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області .
Скасувати рішення за № НОМЕР_4 від 23.10.2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (вул. Чернишевська, буд. 85, ОСОБА_5, 61002, код податковий номер НОМЕР_5) судовий збір у сумі 3304 (три тисячі триста чотири) гривні 00 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 13.12.2017 року.
Суддя Супрун Ю.О.