Справа № 815/4398/17
04 грудня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Андрухіва В.В.
судді Кравченка М.М.
судді Стефанова С.О.
за участю секретаря Рижук В.І.
перекладача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення, -
ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21 серпня 2017 року №324-17, яким ОСОБА_2 ОСОБА_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2015 році він звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 12.03.2016 року №152-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вказав, що рішення ДМС України було оскаржено в судовому порядку, 21.09.2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд постановив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №152-16 від 12.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про прийняття рішення про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 22.08.2017 року позивач повторно отримав повідомлення №242 від 07.08.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також позивач зазначив, що є громадянином ОСОБА_4, сповідує іслам сунітського толку. Через переслідування, які позивач зазнав в країні походження, він разом з сім'єю був вимушений виїхати до Сирійської Арабської Республіки у пошуках притулку, де позивач проживав до моменту виїзду.
Під час судового розгляду позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, надала до суду письмові заперечення, в яких зазначила, що в позові позивач посилається на те, що причиною виїзду з ОСОБА_5 стали переслідування внаслідок яких він разом з сім'єю був змушений виїхати до ОСОБА_6, проте, як зазначила представник відповідача, співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів, і встановлено, що причиною виїзду позивача вказано бажання здобути вищу освіту на території України. Представник відповідача вказала, що з країни постійного проживання позивач вибув в Україну 01.11.2011 року авіарейсом Алеппо (ОСОБА_6) - Одеса (Україна). Останній виїзд с ОСОБА_6 відбувся 25.07.2012 року авіарейсом Алеппо (ОСОБА_6) - Одеса (Україна), із зазначеного періоду з території нашої країни позивач не виїжджав. Представник відповідача зазначила, що звернення позивача за захистом відбулося у порушення норм чинного законодавства, саме: 05.02.2015 року. Строк легального перебування позивача на території нашої країни закінчився 11.07.2014 року, 04.07.2014 року стосовно позивача було прийнято рішення про примусове повернення. Представник відповідача вказала, що найближчі родичі позивача, а саме: батько, мати, брат та три сестри наразі проживають в ОСОБА_6 у м. Аль-Баб (регіон Алеппо), інформацію щодо їх переслідування за матеріалами особової справи позивача відсутня.
Також представник відповідача зазначила, що проведеним аналізом матеріалів особової справи позивача не спостерігається взаємозв'язок між наявним збройним конфліктом ані в ОСОБА_6, ані в ОСОБА_5. Представник відповідача вказала, що відповідно до протоколів співбесід, позивачем було зазначено, що він не планує і не має бажання повернутись до Батьківщини, не бажає відбудовувати там своє життя.
Представник відповідача зазначила, що позивач мав усі можливості скористатись альтернативою внутрішнього переміщення. Наразі, як вказала представник відповідача, під контролем представників терористичного угрупування «ІДІЛ» знаходиться лише 7% території ОСОБА_5. З боку підрозділів іракської армії та іноземних збройних формувань ведеться активна боротьба проти представників терористичного угрупування «ІДІЛ». 93% території ОСОБА_5 наразі знаходяться під контролем державної влади ОСОБА_5, а також спостерігаються позитивні тенденції щодо боротьби проти представників «ІДІЛ».
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_4, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2005 року по 2011 рік постійно проживав у ОСОБА_6, область Алеппо, м. Аль-Баб, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова - арабська, володіє російською мовою, має незакінчену вищу освіту, яку здобув в Україні у період з 2011 року по 2013 рік, навчання не закінчив через фінансові проблеми.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 проживав в ОСОБА_5 (м. Басра) 13 років, після чого разом із родиною переїхав до ОСОБА_6 у м. Алеппо, район Аль-Баб. 01.11.2011 року вперше вибув з ОСОБА_6 в Україну авіарейсом Алеппо (ОСОБА_6) - Одеса (Україна). Державний кордон перетинав легально на підставі паспорта серії G 2718626 та одноразової візи типу Д №05280112. Останній виїзд з ОСОБА_6 відбувся 25.07.2012 року, авіарейсом Алеппо (ОСОБА_6) - Одеса (Україна).
08.06.2016 року у позивача та громадянки України ОСОБА_7Ф народився син - ОСОБА_8. 13.07.2016 року позивач зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.
05.02.2015 року позивач звернувся до Управління у справах біженців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи причини звернення тим, що позивач з родиною були змушені покинути рідне місто та поїхати у інші міста ОСОБА_5 з метою уникнення смерті. Потім, позивач з родиною переїхав у ОСОБА_6, де був зареєстрований в ООН як біженець та де останній навчався у школі.
З метою подальшого навчання, позивач приїхав в Україну, з 01.11.2011 року навчався на підготовчих курсах в м. Одесі, з червня 2012 року переїхав навчатись у м. Івано-Франківськ. Провчившись перший семестр, ОСОБА_8 ОСОБА_3 припинив навчання у зв'язку із фінансовими проблемами, зважаючи на громадянську війну та на те, що довгий час був відсутній зв'язок з батьками. Потім позивач повернувся до м. Одеси в пошуках роботи. У зв'язку із вищенаведеним, позивач просив визнати його біженцем.
Позивач вказував, що повернутись до ОСОБА_6 він не може через війну в країні, до ОСОБА_5 також не може повернутися, через те, що країною керую угрупування “Дааш”, в м. Барса зараз війна між сунітами та шиїтами.
09 березня 2016 року, за результатами розгляду особової справи заявника №2015ОD0023, ГУ ДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, через відсутність підстав, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 ЗУ “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (а.с. 190-199).
Вказаний висновок Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області обґрунтувало тим, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду до України та неможливості повернення шукача захисту до ОСОБА_5 з позиції надання міжнародного захисту в Україні, вбачається, що заявник не зазнав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, а саме: в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
12.03.2016 року Директор Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства, відповідно до ст.10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту”, прийняв рішення №152-16 про відмову ОСОБА_5 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 65).
31.03.2016 року, начальником ГУ ДМС в Одеській області прийнято повідомлення №139 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує захисту (а.с. 16).
Не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, останній звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №152-16 від 12.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016 року по справі №815/1808/16 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 ОСОБА_3 - відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 року Постанову Одеського окружного адміністративного суду суд 7 липня 2016 року скасовано. Прийнято по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_5 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання прийняти рішення задоволено частково. Визнано неправомірним та скасувано рішення Державної міграційної служби України №152-16 від 12.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про прийняття рішення про визнання ОСОБА_5 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 року, 23.01.2017 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №05-17, яким зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_9 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 12.03.2016 року №152-16 (а.с. 100).
За результатами розгляду особової справи заявника №2015OD0023, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 07.07.2017 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_9 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (а.с. 43-61).
Рішенням Державної міграційної служби України від 21.07.2017 року №324-17 з посиланням на ст.10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 42).
22.08.2017 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №242 від 07.08.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від 21.07.2017 року №324-17 (а.с. 35).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.1З Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
У частині 1 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
За частинами 1 та 2 ст.9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
При цьому, згідно з частиною 8 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатись з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Тобто, з наведених норм вбачається, що міграційний орган, зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з позивачем співбесіду та у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час співбесіди із співробітниками міграційної служби зазначив, що повернутись до ОСОБА_6 він не може через війну в країні. До ОСОБА_5 також не може повернутися, через те, що країною керують угрупування “Дааш”, а в м. Басра - зараз війна між сунітами та шиїтами.
22.10.2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа “Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку” зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в ОСОБА_6 продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян ОСОБА_6, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття “біженець” за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.
Також, за змістом пп.2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014 року (ІІІ редакція), на даний момент майже всі райони країни (ОСОБА_6) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб.
У п.31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначено, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в ОСОБА_6, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці “на місці” (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до п.34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, зазначено, що враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з ОСОБА_6 держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами ОСОБА_6, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.
В Рекомендаціях УВКБ ООН стосовно повернення в ОСОБА_5 від 14 листопада 2016 року зазначено, що ситуація з безпекою у багатьох районах центральної та північної частин ОСОБА_5 залишається вкрай нестабільною та непередбачуваною з причин триваючих озброєних наступів та контрнаступів.
Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 14 листопада 2016 року зазначено, що ООН та правозахисні організації зафіксували масштабні порушення, вчинені підрозділами сил народної мобілізації, а у ряді випадків - іракських сил безпеки у відношенні цивільних осіб, що рятуються втечею, у особливості чоловіків та хлопчиків із числа арабів-сунітів, у відношенні яких існує думка, що вони підтримують ІДІЛ, незалежно від наявності відсутності доказів зв'язку цих осіб з ІДІЛ (пункт 20). В Іракському Курдистані і районах, які фактично контролюються регіональним урядом Курдистану, курдські сили безпеки звинувачувалися у проведенні довільних арештів і затримань внутрішньо переміщених осіб із числа арабів-сунітів, підозрюваних у зв'язках з ІДІЛ, причому інколи на довгий строк і часто без розгляду справи у суді (пункт 27). Наявність великої кількості внутрішньо переміщених осіб на усій території ОСОБА_5 і розповсюдження загальної думки про те, що араби-суніти пов'язані з ІДІЛ, або є його прихильниками, призвели також до збільшення числа арештів арабів-сунітів і туркменів-сунітів, які постійно проживали в ОСОБА_4 і інших підконтрольних уряду районах, на підставі Закону про боротьбу з тероризмом.
Згідно позиції УВКБ ООН стосовно повернення осіб, шукаючих притулок із ОСОБА_5, від 14 листопада 2016 року, у ситуації що склалася, УВКБ ООН закликає держави утриматися від примусового повернення вихідців із районів ОСОБА_5, охоплених військовими діями, із районів, звільнених від ІДІЛ, у яких зберігається нестабільна і небезпечна ситуація або районів, підконтрольних ІДІЛ. Такі особи, у тому числі ті, хто отримав відмову за клопотанням про міжнародний захист, не повинні повертатися ні у райони, з яких вони прибули, ні у будь-які інші райони країни. Якщо встановлено, що критерії, передбачені Конвенцією 1951 року, не можуть бути застосовані, то доцільним представляється застосування більш широкого ряду критеріїв визначення статусу біженця, вказаних у відповідних регіональних нормативно-правових актах, або ж надання додаткових форм захисту.
При цьому, УВКБ ООН рахує недоречною позицію країн, які відмовляють особам, які прибули із ОСОБА_5 у міжнародному захисті на основі застосування альтернативи внутрішнього бігства, або переміщення усередині країни.
Викладене спростовує твердження відповідача щодо відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в Україні.
Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.06.2011 року №3", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
З інформації по країні походження, позивача вбачається наступне:
«В результаті атак зазнали поранень 39 осіб, число жертв може збільшитися. У столиці ОСОБА_4 в результаті двох терактів загинули 12 осіб, повідомляє Reuters. Дев'ять людей загинули в результаті вибуху на КПП в північній частині міста, ще три людини загинули при атаці армійського конвою в передмісті столиці. Джерело в правоохоронних органах повідомило, що терористами в обох випадках було виконано вибуховий пристрій в автомобілі» (https://korrespondent.net/world/3673781-v-bahdade-prohremely-dva-vzryva-12-pohybshykh).
«Смертники влаштували два вибухи на в'їзді в місто Тікріт. Жертвами подвійного теракту біля в'їзду в місто Тікріт на півночі ОСОБА_5 стали 13 осіб, передає телеканал Аль-Маядін. За даними каналу, два вибухи влаштували смертники у основного в'їзду на півночі міста. Відповідальність за теракт поки не взяло на себе жодне угруповання. Нагадаємо, жертвами серії вибухів біля торгового центру в ОСОБА_4 10 вересня стали 40 осіб» (https://korrespondent.net/world/3749250-dvoinoi-terakt-v-yrake-13-pohybshykh).
«Число жертв подвійного теракту в ОСОБА_5 зросло до 74 осіб, повідомляють західні ЗМІ. Також збільшився список постраждалих - в даний час їх 93 людини. Раніше повідомлялося про 60 жертв і 83 постраждалих. Нагадаємо, теракти сталися в провінції Ді-Карнеподалеку від міста Насирія, коли група невідомих відкрила вогонь по КПП і розташованого неподалік ресторану. Потім терористи смертники привели в дію два вибухові пристрої. Одна з бомб була встановлена ??на автомобілі» (https://korrespondent.net/world/3886492-chyslo-zhertv-dvoinoho-terakta-v-yrake-uvelychylos-do-74).
Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.
За викладених обставин, суд вважає абсолютно необгрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для надання міжнародного захисту на території України.
Таким чином, серед фактів, повідомлених ОСОБА_2 ОСОБА_3 та з урахуванням вищенаведеної інформації по країні походження, суд вбачає підстави для надання позивачу захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі, систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивач не бажає повернутися до ОСОБА_5 внаслідок зазначених обґрунтованих побоювань.
Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі “Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства” (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Отже, ситуації в ОСОБА_5 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в ОСОБА_5 триває громадська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються владою та різними недержавними угрупованнями.
Окрім того, в матеріалах справи наявне посвідчення особи біженця, видане 17.02.2011 року Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, в якому зазначено, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 визнаний біженцем в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців. Як біженець, він підпадає під компетенцію УВКБ ООН та має бути захищений від насильного повернення до країни, де він стикається з претензіями на його свободу та безпеку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття протиправного рішення про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення відносно позивача, а тому з урахуванням тих обставин, що відповідач повторно приймає протиправне рішеня щодо позивача, вказане рішення підлягає скасуванню та належить зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу захисту в Україні: або наданням йому статусу біженця, або наданням статусу особи, яка потребує додаткового захисту, тому позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-9, 11, 71, 86, 159-163 КАС України, суд, -
Адміністративним позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 - задовольнити повністю.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21 серпня 2017 року № 324-17, яким ОСОБА_2 ОСОБА_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії постанови до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2017 року.
Головуючий суддя В.В. Андрухів
Суддя М.М. Кравченко
Суддя С.О. Стефанов
.