Ухвала іменем україни
06 грудня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоКафідової О.В.,
суддів: Гримич М.К., Леванчука А.О.,Закропивного О.В., Писаної Т.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке діє через представника Сокуренко НаталіюВікторівну, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2017 року,
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 12 травня 2006 року між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № DNH4TP29970200, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 044 грн, строком до 14 травня 2007 року, зі сплатою 2,09 % річних.
ОСОБА_6 умови кредитного договору не виконав, допустив утворення заборгованості, яка станом на 28 липня 2016 року склала 49 590 грн 92 коп., та яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивач звернувся до суду із пропуском передбаченого законом трирічного строку позовної давності, про застосування якого у своїй заяві просив відповідач.
Такі висновки є правильними та відповідають встановленим у справі обставинам.
Судом встановлено, що 12 травня 2006 року між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № DNH4TP29970200, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 044 грн, строком до 14 травня 2007 року, зі сплатою 2,09 % річних.
ОСОБА_6 умови кредитного договору не виконав, допустив утворення заборгованості, яка згідно з розрахунком станом на 28 липня 2016 року склала 49 590 грн 92 коп. та складається із: 1 758 грн 70 коп. заборгованості за кредитом, 13 155 грн 18 коп. заборгованості з сплати процентів; 31 839 грн 38 коп. заборгованість із нарахованої пені, а також штрафів: 500 грн - фіксована частина та 2 337 грн 66 коп. - процентна складова.
11 листопада 2016 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 звернулась до суду із заявою про застосування строку позовної давності (а. с. 40-42).
Судом встановлено, що ОСОБА_6 жодного платежу за кредитним договором від 12 травня 2006 року не здійснив.
Згідно з п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») установлено позовну давність тривалістю в 5 років, однак вказані Умови не містять підпису відповідача, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 12 травня 2006 року. Крім того, заява позичальника від 12 травня 2006 року не містить домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності з урахуванням вимог ст. 259 ЦК України, згідно з якою позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Статтею 256 ЦК України визначено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним законодавством передбачено два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14 та від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
За кредитним договором, яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).
Таким чином, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, про застосування якого просив відповідач, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами при розгляді скарги допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргупублічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.В. Кафідова
Судді: М.К. Гримич
А.О. Леванчук
О.В. Закропивний
Т.О. Писана