79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.12.2017р. Справа № 914/2335/17
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.
розглянувши матеріали справи:
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівський хімічний завод», м. Львів,
до Відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів,
про визнання недійсним розпорядження та зобов'язання вчинити дії
Представники:
Позивача: ОСОБА_1 - адвокат (ордер від 01.12.2017р. серія ЛВ №067338);
Відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 11.07.2017р. №13/09-1260), ОСОБА_3 - представник (довіреність від 11.07.2017р. №13/09-1261);
Суть спору:
Публічне акціонерне товариство «Львівський хімічний завод»звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к «Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (справа №3-01-63/2015) та зобов'язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 16.11.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05.12.2017р.
Представникам Сторін оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалі Господарського суду Львівської області у даній справі, яку скеровано Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді чи складу суду не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явився, 01.12.2017р. подав клопотання (вх. №40864/17), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку, позовні вимоги підтримав повністю, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Окрім того, 01.12.2017р. Позивачем подано заяву (вх. №4986/17), у якій просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу здійснювати розгляд справи №3-01-63/2015 та приймати рішення у вказаній справі.
Представники Відповідача в судове засідання з'явився, подали відзив на позовну заяву (вх. №41299/17), у якому просять суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, проти позову заперечили повністю, в судовому засіданні надали пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву. Вказаний відзив оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Щодо поданої Позивачем 01.12.2017р. заяви про вжиття заходів забезпечення позову (вх. №4986/17) суд зазначає наступне.
У статті 67 Господарського процесуального кодексу України наведено вичерпний перелік заходів забезпечення позову в господарському процесі.
Так, відповідно до частини 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» роз'яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до абз.2 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.
Заходи забезпечення позову є однією з важливих гарантій захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб, передбачених процесуальним законодавством.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», що виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Крім цього, при вирішені питання про забезпечення позову судом приймається до уваги практику Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також у рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_4 проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Розглянувши подану заяву, заслухавши пояснення представників Сторін, оцінивши докази в їх сукупності суд дійшов висновків про те, що заяву Позивача від 01.12.2017р. вх. №4986/17 про вжиття заходів забезпечення позову слід відхилити за безпідставністю; при цьому суд також бере до уваги, що оскільки заборона Львівському обласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України здійснювати розгляд справи №3-01-63/2015 та приймати рішення у вказаній справі є фактично тотожною до задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к «Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (справа №3-01-63/2015), та зобов'язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті, оскільки має наслідком відсутність розгляду справи №3-01-63/2015.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторони зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши і дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників Сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Листом від 03.04.2015р. вих. №62/8/1-435 Начальник Управління Служби безпеки України у Львівській області звернувся до Відповідача із щодо проведення перевірки ТзОВ фірма «Львівкисень» та ПАТ «Львівський хімічний завод» на предмет дотримання законодавства у сфері державних закупівель.
Розпорядженням Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к «Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції» розпочато розгляд справи №3-01-63/2015 за виявленими ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції у діях ТзОВ фірма «Львівкисень» та ПАТ «Львівський хімічний завод» - учасників конкурсних торгів процедури закупівлі гази промислові (кисень, закис азоту), передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом спотворення результатів торгів (тендеру), замовником яких у 2014р. була Львівська обласна клінічна лікарня.
Листом від 04.09.2015р. вих. №13/05-1516 Відповідач у відповідь на звернення Позивача повідомив останнього про прийняття 04.09.2015р. Розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65рп/к.
Окрім того, Листом від 07.09.2015р. вих. №13/05-1524 Відповідач надіслав Позивачу вказане Розпорядження. Позивачем вказаного листа отримано 10.09.2015р., що підтверджується відміткою уповноваженого представника Позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 10.09.2015р. вх. №135).
Також, Листом від 07.09.2015р. Відповідач повідомив Управління Служби безпеки України у Львівській області про прийняття 04.09.2015р. Розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65рп/к.
16.10.2015р. запитом вих. №13/05-605 Відповідач витребував у Позивача інформацію в межах розгляду справи №3-01-63/2015.
В подальшому, Поданням від 16.06.2016р. №68/3пв Адміністративна колегія Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, з урахуванням попередніх висновків у справі №3-01-63/2015 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції пропонувала прийняти рішення у вказаній справі.
Листом від 17.06.2016р. вих. №13/05-951 Відповідач надіслав Позивачу вказане Повідомлення. Позивачем вказаного листа отримано 21.06.2016р., що підтверджується відміткою уповноваженого представника Позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 21.06.2016р. вх. №83).
Листом від 04.10.2016р. вих. №13/05-1486 Відповідач повідомив Позивача про те, що розгляд справи №3-01-63/2015 відбудеться 11.10.2016р. о 10:00 год. Позивачем вказаного листа отримано 06.10.2016р., що підтверджується відміткою уповноваженого представника Позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 06.10.2016р. вх. №131).
Окрім того, Листом від 09.10.2016р. вих. №13/05-1844 Відповідач повідомив Позивача про те, що розгляд справи №3-01-63/2015 відбудеться 16.11.2016р. о 10:00 год. Позивачем вказаного листа отримано 12.10.2016р., що підтверджується відміткою уповноваженого представника Позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 12.10.2016р. вх. №284).
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що, станом на момент подання позову до суду справа №3-01-63/2015 розглядається Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, рішення у справі не прийнято. Як на підставу своїх позовних вимог Позивач покликається на те, що УСБУ у Львівській області в порушення та перевищення наданих йому повноважень скерувало Відповідачу листа від 03.04.2015р. №62/8/1-435, а в матеріалах справи №3-01-63/2015 відсутнє звернення ГО «Центр громадської адвокатури», яке б відповідало вимогам Правил розгляду заяв (п.18).
З врахуванням вищенаведеного Позивач робить висновки про те, що як УСБУ у Львівській області та ГО «Центр громадської адвокатури», так і Відповідач діяли незаконно з перевищенням повноважень, що призвело до безпідставного відкриття провадження у справі №3-01-63/2015.
З підстав наведеного Позивач просить суд визнати недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к «Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (справа №3-01-63/2015) та зобов'язати Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.
05.12.2017р. Відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву (вх.№41299/17), у якому вважає заявлений позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Позивачем пропущено встановлений приписами ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» двомісячний присікальний строк на оскарження Рішень Відповідача.
Так, оскаржуване Розпорядження отримано Позивачем 10.09.2015р., в той час, як позовну заяву про визнання його недійсним подано до суду 10.11.2017р., тобто, поза межами двомісячного строку.
Окрім того, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог щодо зобов'язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті, Відповідач покликається на те, що, в силу приписів пунктів 1, 2 ч.1; ч.4 ст.7, а також ч.ч. 1 та 2 ст.19 Закону України «Про антимонопольний комітет України» здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України не допускається. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів в діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, встановлених законом. Відтак, на думку Відповідача, перед судом ставиться позовна вимога про здійснення повноважень Відповідача щодо встановлення чи не встановлення факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції (ст.ст.48, 49 Закону України «про захист економічної конкуренції»).
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Приписами ст.1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 12-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст.19 Закону України «Про антимонопольний комітет України» під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.
У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. № 32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.
Згідно статті 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення.
Згідно із ст.5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно пункту 12 частини 1 статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження). Аналогічні повноваження передбачені підпунктом 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого комітету від 23.02.01 №32-р.
Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 №5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.98 №169-р), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.05.94 за №90/299.
З'ясування всіх обставин справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції згідно з пунктами 21, 23 Правил розгляду справ проводиться посадовими особами територіального відділення після початку розгляду відповідної справи. Якщо за результатами такого розгляду не буде доведено вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, то згідно зі статтею 49 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначений розгляд справи підлягає закриттю без прийняття рішення по суті.
За змістом статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції", вирішення питань щодо прийняття розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України, та в розумінні статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1ст.48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.
Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Так, Лист від 07.09.2015р. вих. №13/05-1524 Відповідач надіслав Позивачу вказане Розпорядження. Позивачем вказаного листа отримано 10.09.2015р., що підтверджується відміткою уповноваженого представника Позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 10.09.2015р. вх. №135).
Як вбачається із відтиску календарного штемпеля відділення поштового зв'язку про прийняття до пересилки поштового відправлення №7900819137990, Позивачем позовну заяву до суду подано 10.11.2017р.
Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Відтак, Розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к у справі №3-01-63/2015 прийнято Відповідачем в межах наданих йому повноважень, що спростовує доводи Позивача, на які він покликається, як на підставу своїх позовних вимог.
Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», що у вирішенні господарським судом спору щодо визнання недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; разом з тим підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав. При цьому саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.
ОСОБА_4 по собі здійснення Відповідачем розгляду відповідної справи не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи не доведено вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначений розгляд підлягає закриттю (стаття 49 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Відтак, прийняття Відповідачем розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення Позивачем закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати права Позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону України «Про захист економічної конкуренції», таке розпорядження не передбачає. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2016р. у справі №904/5211/15, від 28.12.2016р. у справі №915/710/16, від 29.11.2016р. у справі №922/1540/16, від 27.12.2016р. у справі №920/645/16.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі пропуск Позивачем законодавчо встановленого двомісячного строку оскарження Розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к у справі №3-01-63/2015, недоведеність порушення, невизнання чи оспорення прав і охоронюваних законом інтересів Позивача у зв'язку із прийняттям Відповідачем вказаного Розпорядження, а також невідповідності заявлених позовних вимог про зобов'язання Відповідача закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті нормам чинного законодавства України щодо визначення повноважень Відповідача при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про визнання недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к «Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції» (справа №3-01-63/2015) та зобов'язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті є безпідставними та необґрунтованими, в позові слід відмовити.
Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
05.12.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 11.12.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити сплачений за подання позовної заяви до господарського суду згідно Платіжного доручення від 08.11.2017р. №04136 судовий збір в розмірі 3200,00 грн. за Позивачем; також, за Позивачем слід залишити судові витрати за подання заяви про забезпечення позову.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 40 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 5, 6, 7, 22 Закону України «Про антимонопольний комітет України», ст.ст. 1, 7, 48, 50, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст.ст. 27, 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.