05 грудня 2017 рокуСправа № 922/4519/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -Білошкап О.В.,
суддів -Короткевича О.Є.,
Полякова Б.М.,
за участю представників сторін:
Головного управління ДФС у Київській області - Якимчука О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант" в особі ліквідатора Бакрадзе К.А. на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі №922/4519/16 Господарського суду Харківської області про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант", -
Постановою господарського суду Харківської області від 13.02.2017 у справі №922/4519/16 (суддя Савченко А.А.) Товариство з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТОВ "НК-Гарант" призначено голову ліквідаційної комісії Бакрадзе Катерину Андріївну тощо.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі №922/4519/16 (колегія суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., судді Білоусова Я.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, м. Київ задоволено, постанову господарського суду Харківської області від 13.02.2017 у справі № 922/4519/16 скасовано, провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант" припинено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант" в особі ліквідатора Бакрадзе К.А. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 скасувати та направити справу для продовження процедури банкрутства до господарського суду Харківської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засідання представником Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області було заявлено клопотання про залишення без розгляду касаційної скарги ТОВ "НК-Гарант", оскільки вона підписана ліквідатором ТОВ "НК-Гарант" Бакрадзе К.А. факсиміле.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки питання щодо прийняття поданої ТОВ "НК-Гарант" касаційної скарги було вирішено колегією суддів при винесенні ухвали Вищого господарського суду України від 17.11.2017, якою касаційна скарга була визнана такою, що відповідає вимогам ст. 111 ГПК України та у зв'язку з чим була прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представника Головного управління ДФС у Київській області, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2016 року ліквідатор ТОВ "НК-Гарант" звернувся до господарського суду Харківської області із заявою про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант" в порядку, передбаченому ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.01.2017р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "НК-Гарант", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Судове засідання призначено на 06.02.2017.
Постановою господарського суду Харківської області від 13.02.2017 ТОВ "НК-Гарант" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТОВ "НК-Гарант" призначено голову ліквідаційної комісії Бакрадзе Катерину Андріївну тощо.
Приймаючи рішення про визнання боржника банкрутом, суд першої інстанції виходив з того, що вартості майна ТОВ "НК-Гарант" недостатньо для задоволення вимог кредиторів, при цьому до звернення ліквідатора до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, було дотримано вимоги цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та припинити провадження у даній справі.
Задовольняючи скаргу ГУ ДФС у Київській області, скасовуючи постанову господарського суду Харківської області від 13.02.2017 та припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встановив факт безпідставного порушення провадження у даній справі про банкрутство та за результатами розгляду апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області скасував постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та припинив провадження у даній справі. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав про те, що ГУ ДФС у Київській області має право на оскарження постанови господарського суду Харківської області від 13.02.2017, оскільки має правовий статус контролюючого органу та є учасником справи про банкрутство, незважаючи на те, що заявник із грошовими вимогами до боржника не звертався та не набув статусу кредитора у справі про банкрутство. При цьому, оскаржувана постанова стосується його прав та обов'язків.
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у ГУ ДФС у Київській області статусу учасника даної справи про банкрутство, оскільки він є передчасним, зроблений без належної оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.
Так, статтею 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього кодексу.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Між тим, згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .
Враховуючи те, що у справах про банкрутство, окрім судових рішень у формі ухвал, в одному випадку, у разі визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виноситься постанова, оскарження такої постанови відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
В силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут). Крім цього, кредитор - це, зокрема, юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Виходячи з аналізу ст. ст. 10, 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу кредитора - сторони (учасника провадження у справі про банкрутство) з моменту визнання її грошових вимог до боржника, а також надання правової оцінки змісту вказаних вимог господарським судом та прийняття відповідної ухвали.
Визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України. Проте, вказана норма не встановлює автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Однак, інші випадки участі податкового органу у справі про банкрутство платника податків Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачені. Таким чином, орган доходів і зборів не віднесений чинним законодавством до інших, окрім кредиторів, учасників справи про банкрутство.
Колегія суддів зауважує, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після заявлення у встановленому порядку грошових вимог до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.
Особливості та порядок заявлення кредиторами вимог до боржника, що ліквідується в порядку ст.95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визначені положеннями ч.3 ст.95 Закону, які передбачають, що кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.
Отже, у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником (в порядку ст.95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), особа може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство, лише після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, ГУ ДФС у Київській області не зверталося з грошовими вимогами до боржника в порядку, встановленому ч. 3 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". При цьому, про наявність у боржника будь-якої податкової заборгованості ГУ ДФС у Київській області не зазначало ні в апеляційній, ні в касаційній скаргах.
Поряд з цим, дійшовши висновку про наявність у ГУ ДФС у Київській області права подати апеляційну скаргу згідно ч. 1 ст. 91 ГПК України з посиланням на порушення права органу ДФС на проведення перевірки боржника як платника податків, апеляційним судом не було належним чином з'ясовано, чи дійсно оскаржуваною постановою суду першої інстанції від 13.02.2017 вирішено питання про його (заявника апеляційної скарги) права та обов'язки.
Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення не врахував, що оскаржуване рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
При цьому, судове рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про передчасність, неповноту дослідження обставин справи та невідповідність наведеним нормам законодавства висновків суду апеляційної інстанцій щодо набуття заявником апеляційної скарги статусу учасника даної справи про банкрутство та права Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом.
Відповідно до статті 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Статтею 111-9 ГПК України (ч.3) передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.
Враховуючи викладене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції і його повноваження (п. 3 ст. 1119 ГПК України), колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувана постанова Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Гарант" в особі ліквідатора Бакрадзе К.А. задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 922/4519/16 скасувати.
Справу № 922/4519/16 передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
Головуючий: Білошкап О.В.
Судді:Короткевич О.Є.
Поляков Б.М.