вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
07.12.09 Справа №2а-10465/09/11/0170
о 13 години 05 хвилин
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А. , при секретарі Бурдейній Г.Ю., розглянувши за участю:
представника позивача - Водневої Н.О., довіреність від 03.07.2009 р.,
відповідача - ОСОБА_2,
у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про стягнення фінансових санкцій в сумі 1700,00 грн
Управління ПФУ в Київському районі м. Сімферополя АР Крим звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати фінансових санкцій у розмірі 1700,00 грн.
Представником позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримані у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач, у судовому засіданні, проти позову заперечував.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідач зареєстрований як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в Управління ПФУ в Київському районі м. Сімферополя АР Крим № 1411-99к.
Принципи, основи та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.03р. №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004р. (далі Закон).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 5 Закону всі відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються виключно зазначеним законом, яким також визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 17 Закону страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.
Строки та порядок подання звітності до органів Пенсійного фонду України встановлені Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України N 21-1 від 19.12.2003р. та зареєстрованою Міністерством юстиції України 16.01.04р. за №64/8663(далі Інструкція).
Пунктом 2.1.3. Інструкції встановлено, що платниками страхових внесків є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
Згідно п.11.12 Інструкції платники, зазначені в підпункті 2.1.3 пункту 2.1 (крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок)), подають до органу Пенсійного фонду один раз на рік, але не пізніше 1 травня поточного року, розрахунок авансових сум страхових внесків згідно з додатком 24 цієї Інструкції.
За підсумками року платники, зазначені в підпункті 2.1.3 (крім тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок)) пункту 2.1 цієї Інструкції, надають органу Пенсійного фонду за місцем проживання розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за звітний рік до 1 квітня наступного за звітним роком за формою згідно з додатком 25 цієї Інструкції.
Платники, зазначені в підпункті 2.1.3 пункту 2.1 цієї Інструкції, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) подають до органу Пенсійного фонду до 1 квітня наступного за звітним роком річний звіт про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру страхових внесків за формою згідно з додатком 26 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" орган Пенсійного фонду має право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Пунктом 5 ч.9 ст.106 Закону встановлено, що органи Пенсійного фонду України застосовують наступні фінансові санкції, зокрема, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 13 статті 106 Закону про нарахування пені та накладення штрафів, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду виносять рішення.
Судом встановлено, що за неподання відповідачем розрахунку сум страхових внесків за період 2004-2005 року, у відповідності до п.5 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.03 р. позивачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій до відповідача № 960 від 30.10.2006р. у розмірі 340,00 грн. (а.с.4).
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування входив до системи податків та зборів та відносився до загальнодержавного збору відповідно до п. 17 ч.1 ст.14 Закону України "Про систему оподаткування", а відтак порядок накладання та стягнення штрафних санкцій передбачено Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000р." ( преамбула Закону).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані, зокрема, подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідальність за неподання зазначених відомостей передбачена ст.17 Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до п.17.1.1. п.17.1. якого платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Судом встановлено, що у відповідності з п.п. 17.1.1 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III від 21.12.2000р. за неподання відповідачем розрахунку сум страхових внесків на загальнообов'язкове за 1,2,3,4 квартал 2002 року та 1,2,3,4 квартал 2003 року позивачем винесене рішення № 961 від 30.10.2006 р., яким до відповідача застосовані штрафні санкції у розмірі 1360,00 грн. (а.с.5).
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Суд повинен перевірити, чи прийняте рішення суб'єктом владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, своєчасно, тобто розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України. Згідно п.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України положення цього Кодексу щодо відповідальності за порушення, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Відповідно до ст.238 цього Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно ст.241 Кодексу адміністративно - господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
За змістом положень статті 239 Господарського кодексу України штраф та пеня є видами адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином, фінансові санкції, які застосовані позивачем до відповідача рішеннями №960, 961 від 30.10.2006р. є адміністративно - господарськими санкціями.
Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Дослідивши матеріали справи суд зазначає, що рішення № 960 від 30.10.2006 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 340,00 грн. за період 2004-2005 року та рішення № 961 від 30.10.2006 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 1360,00 грн. за 1,2,3,4, квартал 2002 року та 1,2,3,4 квартал 2003 року винесені більш, ніж через рік після порушення відповідачем правил здійснення господарської діяльності, а відтак їх не можна вважати законними та обґрунтованими.
Посилання представника позивача на ту обставину, що до правовідносин щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів строк давності не поширюється відповідно до п.15 ст.106 Закону суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до частини 15 статті 106 Закону строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Із системного аналізу вищезазначених норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Господарського кодексу України можна зробити висновок, що поняття нарахування та стягнення не є тотожними. Тобто у разі, якщо позивач застосував би до відповідача штрафні санкції у строк передбачений ст.250 Господарського кодексу України, тобто прийняв відповідне рішення, то відповідно до п.15 ст.106 Закону позивач мав право їх сягнути без обмеження будь яким строком.
Враховуючи, що рішення Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим про застосування фінансових санкцій № 960 від 30.10.2009р. у розмірі 340,00 грн. за період 2004-2005р., № 961 від 30.10.2009 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 1360,00 грн., які є підставою позовних вимог, прийняті з порушенням принципів адміністративної процедури, що визначені ч.3 ст.2 КАС України та з пропущенням строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України, зазначені рішення не можуть бути підставою для стягнення з відповідача відповідних грошових коштів.
За таких обставинах позов задоволенню не підлягає.
Вступну та резолютивну частину постанови проголошено у судовому засіданні 07.12.2009 року.
У повному обсязі постанову складено 14.12.2009 року.
Керуючись ст. ст. 160-163, ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 217, 239, 230, 250 Господарського кодексу України суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постановаможе бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Москаленко С.А.