ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 37/755 02.12.09
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційно-промислова компанія
«Хімфармсервіс»
До: Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок
України «Укрпрофоздоровниця»
Про визнання договору неукладеним
Суддя Гавриловська І.О.
У судовому засіданні брали участь:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Лисенко Я.О.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційно-промислова компанія «Хімфармсервіс»до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»про визнання неукладеним договору купівлі-продажу товару від 18.10.2007 р. № 18/10 з моменту його укладення.
Ухвалою суду від 23.10.2009 р. було порушено провадження у даній справі № 37/755 та призначено її розгляд на 02.12.2009 року, зобов'язано сторін надати певні документи.
У судове засідання 02.12.2009 р. представник позивача не з'явився, через службу діловодства суду 01.12.2009 р. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його неможливістю прибути у судове засідання через перебування його у відпустці з 30.11.2009 р., а також для можливості подати нові докази у справі.
Розглянувши подане клопотання, суд його відхиляє з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому перебування представника позивача у відпустці не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого уповноваженого представника. Проте позивач наданими йому процесуальними правами не скористався. Крім того, суд враховує ту обставину, що представник позивача винайшов можливість подати до суду письмове клопотання про відкладення розгляду 01.12.2009 р., тоді як у відпустці перебуває з 30.11.2009 р., а нові докази, які прагнув подати, не подав і не зазначив, які саме докази він хотів подати, а також не навів обставин, які б перешкоджали йому ці докази подати з 04.11.2009 р. (коли отримав ухвалу про порушення провадження у даній справі) до судового засідання 02.12.2009 р. За таких обставин з наведених позивачем підстав розгляд справи не відкладається.
У судовому засіданні 02.12.2009 р. представник відповідача надав відзив на позов, у відповідності до якого позовні вимоги не визнає та вважає безпідставними.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення позивачу про час та місце судового засідання, та зважаючи, що в матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по суті, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.
Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційно-промислова компанія «Хімфармсервіс»(продавець) та Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(покупець) 18.10.2007 р. був укладений договір купівлі-продажу товарів.
Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору, продавець зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, насоси, кількість та ціна яких зазначені в Специфікації за згодою сторін.
Як стверджує позивач у позовній заяві, при укладенні договору від 18.10.2007 р. сторонами не було погоджено умови щодо якості товару, який поставляється.
За таких обставин ТОВ «КПК «Хімфармсервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання цього договору неукладеним, вважаючи, що між сторонами не було погоджено умови про предмет договору, до якого мають включатися умови, зокрема, про якість товару.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Виходячи з положень ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Умови про предмет договору є істотною умовою договору поставки.
Відповідно до ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 3 статті 268 Господарського кодексу України, у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
Таким чином, нормою чинного законодавства України передбачено можливість не викладати у договорі прямі вказівки на вимоги щодо якості товару.
Крім того, Господарський суд міста Києва вважає за необхідне відзначити наступне.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено повноважень господарського суду щодо встановлення юридичного факту.
Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Положення названих статей не передбачають такий спосіб захисту порушеного права чи інтересу як визнання договору неукладеним. Вимога про встановлення цивільного факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення цивільного факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Тому, питання про те, чи укладений договір, чи ні - вирішується судом при розгляді конкретного спору між сторонами.
Таким чином, вимога ТОВ “КПК «Хімфармсервіс” про визнання договору від 18.10.2010 р. неукладеним не призводить до поновлення порушеного права, а лише спрямована на встановлення певного юридичного факту.
Виходячи з цього, оскільки до компетенції суду не віднесені повноваження щодо встановлення юридичного факту і суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, правові підстави для захисту права позивача обраним ним шляхом відсутні.
Враховуючи викладене, позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.
Пред'явлені позовні вимоги не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому в позові слід відмовити.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 47, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Гавриловська І.О.