ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 18/39926.11.09
за позовом: Фізичної особи -підприємця Загороднього Анатолія Борисовича;
до: КП „Київпастранс” в особі філії Автобусного парку № 8;
про: визнання недійсним договору суборенди автомобіля №88
Суддя Мандриченко О.В.
Представники
Від позивача: Семерак Н.С., представник, довіреність № б/н від 02.11.2009 р.;
Від відповідача: не з'явився;
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2009 р. порушено провадження у справі №18/399, справа призначена слуханням на 15.09.2009 р.
На підставі статті 77 ГПК України справа була відкладена слуханням з 15.09.2009 р. до 13.10.2009 р., з 13.10.2009 р. до 10.11.2009 р., з 10.11.2009 р. до 26.11.2009 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2009 р. продовжено термін вирішення спору у даній справі на невизначений строк.
Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить визнати недійсним договір суборенди автомобіля №88 від 06.11.2003 р., укладений між сторонами; стягнути з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з мотивів, вказаних у позовній заяві.
У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у наданому відзиві на позов просив у позовних вимог позивача відмовити повністю, у зв'язку зі спливом строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Позивачем подано заперечення на відзив відповідача, в якому зазначено, що останнім не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав він довідався у 2005 році.
Керуючись статтею 75 ГПК України, господарський суд вважає за можливе розглянути позовну заяву позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд,-
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Загородній А.Б. є власником транспортного засобу „Мерседес Бенц 408”, реєстраційний номер 16108 ТА, (тип ТЗ мікроавтобус - D, WDB6113681P203250), про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії ІНА № 510390, видане Червоноградським МРЕВ ДАІ УМВСУ від 19.08.2003 р.
Водночас, позивачем до матеріалів позовної заяви додано копію реєстраційного талону №762462, з якого вбачається, що мікроавтобус марки „Мерседес Бенц 408” (DB6113681P203250) має реєстраційний №02903 КА і його власником є КП „Київпастранс”. Талон виданий у 2005 році.
Між Загороднім А.Б. (орендодавець) та Автобусним парком № 8 КП „Київпастранс” (орендар), що діє на підставі довіреності № 98 від 24.12.2002 р. 27.10.2003р. укладено договір №64 оренди автомобіля, за умовами якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове володіння і користування автобус марки „Мерседес Бенц 408”, д.н. 16108 ТА. Зазначене майно належить орендодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію серії ІНА № 510390, видане Червоноградським МРЕВ ДАІ УМВСУ від 19.08.2003 р. (п. 1.1, п. 1.2 договору).
Орендна плата встановлюється в розмірі 50,00 грн. (п. 5.1 договору).
Термін оренди складає 2 роки з моменту його підписання (п. 4.1 договору).
06.11.2003 р. між Фізичною особою -підприємцем Загороднім А.Б. (суборендар) та Автобусним парком № 8 КП „Київпастранс” (орендар) укладено договір №88 суборенди автомобіля, за умовами якого орендар передав, а суборендар прийняв в тимчасове володіння та користування автобус марки „Мерседес Бенц 408”, державний номер 02903 КА. Автобус, що орендується знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договору оренди №64 від 27.10.2003 р., укладеного між орендарем і орендодавцем (п. 1.1.1., п. 1.1.2. договору суборенди).
Термін оренди складає до 10.06.2005 р. з моменту його підписання (п. 4.1 договору суборенди).
Суборендар сплачує орендну плату в розмірі 1 350,00 грн. (п. 5.1 договору суборенди).
Додатковою угодою від 01.09.2005 р. в договір суборенди №88 від 06.11.2003 р. внесено зміни, зокрема, в п. 5.1, виклавши його в наступній редакції: „суборендар сплачує орендну плату в розмірі 1 675,00 грн.”.
За актом № 12 прийому-передачі автомобіля від 06.11.2003 р. суборендар прийняв у орендаря предмет договору №88 автобус марки „Мерседес Бенц 408”, державний номер 02903 КА.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що договір суборенди №88 від 06.11.2003 р. вчинений під впливом обману та не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ІНА №510390, позивач є власником автобуса „Мерседес Бенц 408”, а за договором суборенди №88 відповідач передав позивачу в суборенду цей же транспортний засіб. Крім того, договір суборенди №88 від 06.11.2003 р. підписаний особою, яка не мала повноважень укладати та підписувати договори і на момент підписання цього договору не була уповноважена відповідною довіреністю.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає позовні вимоги Фізичної особи -підприємця Загороднього Анатолія Борисовича обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, господарський суд виходить з наведеного нижче.
Як визначено частиною 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Таким чином, до оспорюваного позивачем договору суборенди слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення зазначеного договору.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно зі ст. 57 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість.
Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.
Угода може бути визнана вчиненою під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення угоди. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню угоди, або якщо вона замовчує їх існування.
Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” під обманом слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Як вбачаться з положення Автобусного парку №8, затвердженого наказом КП „Київпастранс” № 27 від 07.12.2001 р., директор автопарку від імені і за довіреністю підприємства укладає договору та інші цивільно-правові угоди відповідно до мети і предмету діяльності Автопарку (п. 7.4.4 положення).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2009 р. було зобов'язано, зокрема, відповідача надати суду довіреність №98 від 24.12.2002 р., на підставі якої діяв Автобусний парк № 8 КП „Київпастранс” при укладенні договору суборенди №88 від 06.11.2003 р., але відповідачем вимог ухвали суду не виконано.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують повноваження директора Автобусного парку № 8 на укладення та підписання спірного договору суборенди №88 від 06.11.2003 р.
До того ж, автобус марки „Мерседес Бенц 408”, реєстраційний номер 16108 ТА (тип ТЗ мікроавтобус - D, WDB6113681P203250) та автобус марки „Мерседес Бенц 408”, реєстраційний номер 02903 КА (DB6113681P203250) є одним і тим же транспортним засобом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що оскільки на позивача, як на сторону, що діяла під впливом обману покладено обов'язок доведення наявності умислу з боку відповідача, істотності значення обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману і матеріалами справи доведено, що укладаючи договір суборенди №88 відповідач ввів в оману позивача, надавши йому в суборенду транспортний засіб, власником якого є позивач, для отримання власного прибутку за рахунок того ж позивача, при цьому змінивши номерний знак автомобіля (реєстраційний талон №762462), а також те, що відсутні будь-які документи, які підтверджують повноваження директора Автобусного парку № 8 на укладення та підписання спірного договору суборенди №88 від 06.11.2003 р., позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом не береться до уваги заява відповідача про застосування позовної давності, виходячи з наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 258 ЦК України позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Про порушення свого права позивач довідався у 2005 році після закінчення дії договору суборенди №88, а з даним позовом звернувся до суду в липні 2009 року і тому, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 258 ЦК України, відсутні підстави вважати, що строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом сплив.
Згідно зі статтею 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір суборенди автомобіля №88 від 06.11.2003 р., укладений між Фізичною особою - підприємцем Загороднім Анатолієм Борисовичем (інд. 04208, м. Київ, пр. Порика, 15, кв. 234, ідентифікаційний номер 2422800070) та Автобусним парком № 8 КП „Київпастранс” (інд. 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604).
3. Стягнути з Комунального підприємства „Київпастранс” (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604) на користь Фізичної особи -підприємця Загороднього Анатолія Борисовича (04208, м. Київ, пр. В. Порика, 15, кв. 234, ідентифікаційний номер 2422800070) 85 (вісімдесят п'ять) грн. витрат по сплаті держмита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя О.В. Мандриченко