Справа № 146/1142/17
Головуючий у 1-й інстанції: Пилипчук О.В.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
05 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Драчук Т. О. Совгири Д. І.
за участю:
секретаря судового засідання: Черняк А.В.,
представника позивача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання відмов протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Томашпільського районного суду Вінницької області з позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання відмов протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з чим, позивач просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин викладених в ній просив суд задовольнити її, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника відповідача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправними відмови Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 14 квітня 2017 року № 3-23 у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 0,25 га за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах села, комунальної форми власності);
- зобов'язати Агрономічну сільську раду Вінницького району Вінницької області на черговій сесії прийняти рішення, яким надати йому дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, орієнтовними розмірами 0,25 га на кожного із нас за цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Агронімічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах села, комунальної форми власності).
Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Публічно-правові відносини - це відносини між органами влади і їх посадовими чи службовими особами, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень і фізичними та юридичними особами.
Тобто, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), але лише відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у ст. 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У зв'язку з вищенаведеним суд приходить до висновку, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших (іншого) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Так, ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України (ЗК України) визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).
Згідно із ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Так, особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 3 ст. 123 ЗК України).
Тобто, наведені вище норми встановлюють підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач оскаржує рішення сільської ради, які є ненормативними правовими актами та які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію та стосуються речових прав.
При цьому, суд звертає увагу, що предметом даного спору є правомірність рішення суб'єкта владних повноважень в особі Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, а не право власності на земельну ділянку на що посилається суд першої інстанції.
До того ж, судова колегія наголошує, що спірні правовідносини є публічно-правовими, оскільки вони виникли в результаті реалізації Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області владних управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, не пов'язаних із формуванням нею волі щодо розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї іншим суб'єктам.
Окрім того, згідно абз. 3 п. 12 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" № 8 від 20.05.2013 р., земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року та від 07 червня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 199, пункту 4 частини 1 статті 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання відмов протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Томашпільського районного суду Вінницької області для продовження розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Ухвала суду складена в повному обсязі 06 грудня 2017 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6