06 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 653/2455/17
Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Берлімова Ю.Г.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого -судді Романішина В.Л.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційні скарги Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 20 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
В серпні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Генічеського районного суду Херсонської області з адміністративним позовом до Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, Пенсійного фонду України, в якому просили суд: визнати протиправною бездіяльність відповідачів у проведенні перерахунку, індексації та поновленні виплати пенсії за віком з 01 лютого 2017р.; зобов'язати Генічеське об'єднане УПФУ Херсонської області витребувати у 10-денний строк архівні пенсійні справи позивачів із управління Пенсійного фонду РФ у м. Сімферополь Республіки Крим, поставити на облік та проводити перерахунок, індексацію та виплату пенсії, з урахуванням надбавок та доплат до пенсій, по матеріалах електронних пенсійних справ, у відповідності до норм діючого законодавства на момент виплати пенсії, як непрацюючим пенсіонерам, з виплатою надбавки, як дитині війни, починаючи з 01.02.2017р., виплатити компенсацію у зв'язку з затримкою виплати пенсії за період з 01.02.2017р. по день фактичного розрахунку; здійснювати у подальшому перерахунок і виплату пенсії на підставі змін у пенсійному законодавстві по життєво, зі зверненням до негайного виконання рішення суду, у повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом одноразового стягнення усієї суми заборгованості з 01.02.2017р. по день фактичної виплати; зобов'язати Пенсійний фонд України в особі управління міжнародного співробітництва ПФУ у місячний строк витребувати справи та довідки-атестати про дату припинення виплати із УПФУ у Генічеському районі/ГУ ПФУ у Херсонській області, поставити на облік в Управлінні міжнародного співробітництва, проводити на постійній основі перерахунок та індексацію пенсій у випадку зміни пенсійного законодавства України, здійснювати поточне нарахування та переказ пенсії за рахунок ПФУ, як непрацюючим пенсіонерам з виплатою надбавки, як дитині війни, на визначений позивачами рахунок в установі банку за місцем проживання в державі Ізраїль, через державний експортно-імпортний банк України, у розмірі, визначеному у відповідності з діючим законодавством України, щоквартально, у валюті держави Ізраїль, за офіційним обмінним курсом гривні до іноземної валюти Нацбанку України та виплачувати пенсію у подальшому з врахуванням змін у пенсійному законодавстві; у відповідності до ст.257 КАС України покласти обов'язки по виконанню рішення суду на начальника Генічеського об'єднаного управління ПФУ Херсонської області та начальника Управління міжнародного співробітництва ПФУ; зобов'язати у місячний строк надати звіт про виконання судового рішення.
Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 20 вересня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Генічеського об'єднаного УПФУ Херсонської області щодо не взяття на облік, проведення перерахунку пенсії за віком, як непрацюючим пенсіонерам та дітям війни, та не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зобов'язано Генічеське об'єднане УПФУ Херсонської області поставити на облік ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є громадянами України, мешкають в АДРЕСА_1 та поновити нарахування пенсії з 01 лютого 2017 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в їх пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, Генічеське об'єднане УПФУ Херсонської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з не повним з'ясуванням судом обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто із заявами про запит архівних пенсійних справ до УПФУ не зверталися, тоді як вчинення таких дій безпосередньо пенсіонером передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1. Також, апелянт зазначає, що позивачі з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії мають звертатися до органу пенсійного фонду за місцем їх проживання до виїзду за кордон.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також подали апеляційну скаргу на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 20.09.2017р., в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказану постанову та задовольнити їх позов у повному обсязі з визначенням порядку та способу виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянти зазначають, що обраний судом спосіб захисту порушених прав позивачів у спірних правовідносинах не призведе до повного їх відновлення, оскільки пенсію буде нараховано, але проведення виплат стане не можливим, так як у позивачів відсутній рахунок в банківській установі на території Генічеського району Херсонської області, а у УПФУ відсутні повноваження для перерахунку пенсії на банківський рахунок позивачів за кордоном.
Належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи сторони в судове засідання не прибули, а тому, на підставі ст.41, п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачі є громадянами України, які з 1999 року виїхали на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 14 травня 2012р. у справі №0109/4575/2012, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поновлено та зобов'язано виплатити пенсію зі здійсненням перерахунку індексації та доплати як дітям війни починаючи з 11 жовтня 2011 року.
З 01 лютого 2017 року виплату пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинено, у зв'язку з відмовою окупаційною владою Криму проводити відповідні нарахування.
В червні 2017 року позивачі звернулись до Пенсійного фонду України, Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду у Херсонської області із заявами про витребування архівних справ, постановки на облік, перерахунку та виплати їм пенсії за віком, з моменту зупинення виплат, тобто з 01 лютого 2017 року.
За наслідками розгляду заяви позивачів Генічеським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду у Херсонської області було надано відповіді від 05.07.2017р. №1247/02 та №1248/02, про те, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто, або його представником до органу, що призначає пенсію, та для запиту пенсійної справи, заявникам особисто треба звернутись до управління з наданням відповідних документів в оригіналах.
В свою чергу, Пенсійний фонд України листом від 14.07.2017р. №9293/Л-11 повідомив позивачів, що питання щодо виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до держави Ізраїль, розглядатимуться після набрання чинності Угоди між країнами України та Ізраїлю.
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у поновленні виплати пенсії, позивачі звернулись до суду з вказаним позовом.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005р. (далі Порядок №22-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, визначено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.
Відповідно до пункту 16 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Пунктом 29 Порядку №22-1 визначено, що документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 цього Закону передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 вищевказаного Закону щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Отже, зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсії страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 12 травня 2015 року у справі № 21-180а15, з дня набрання чинності Рішенням КСУ № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено протиправну бездіяльність пенсійного органу щодо поновлення виплати та перерахунку пенсії позивачам.
Пунктом 1.5 Порядку №22-1 визначено, що заява про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому, у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію (п.2.23 Порядку № 22-1).
Застосовуючи вказані положення Порядку №22-1, УПФУ зазначає, що заява про поновлення виплати пенсії за віком має бути подана особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або їх законним представником.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком відповідача, оскільки законним представником є не лише особа, яка представляє майнові права та законні інтереси недієздатних та обмежено дієздатних осіб, як це встановлено статтею 242 Цивільного кодексу України, а й особа, яка представляє майнові права та інтереси дієздатних осіб, але таких, що через свій фізичних стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.
Апеляційний суд враховує, що подання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заяви про поновлення виплати пенсії до УПФУ особисто через їх вік та постійне проживання за межами України є утрудненим.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі по справі є громадянами України, що підтверджується нотаріально посвідченими ксерокопіями паспортів громадян України для виїзду за кордон. До моменту виїзду до держави Ізраїль на постійне місце проживання, позивачі були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про необґрунтованість вимоги пенсійного органу щодо особистого звернення позивачів до територіального органу з документами для поновлення пенсії, у зв'язку з тим що дана вимога не ґрунтується на нормах законодавства України, оскільки неможливість заявника особисто з'явитися до пенсійного органу, не може бути підставою для обмеження конституційного права позивачів на пенсійне забезпечення.
Частиною 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплати сум пенсії, на яку пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що виплата пенсії позивачам підлягає поновленню з моменту припинення виплати, тобто з 01.02.2017р.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 р. № 1207-VII сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначено тимчасово окупованою територію.
Частиною 2 статті 7 названого Закону передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до пункту 14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України №1058-IV громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014р. №234, якою передбачено, що територіальний орган ПФУ на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації; виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
З вказаного слідує, що при надходженні відповідної заяви від позивачів відповідач зобов'язаний був витребувати їх пенсійні справи шляхом звернення із запитом до органів Російської Федерації.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачам неправомірно відмовлено у задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки право громадянина на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Крім цього, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159, для реалізації згаданого Закону.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.46 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, позивачі мають право на нарахування та виплату їм індексації та компенсації, згідно наведених норм законодавства.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо необхідності визначення порядку та способу виконання судового рішення, так як в протилежному випадку воно не буде виконаним, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію на визначений банківський рахунок або щомісячними банківськими поштовими переказами за місцем їх проживання за кордоном є передчасною, оскільки з цього приводу відповідачами не здійснено протиправної бездіяльності після поновлення виплати пенсій.
Колегія суддів визнає наявність у позивачів права на перерахунок пенсії, проте втручання суду в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень можливо виключно для відновлення порушеного права особи і тільки після встановлення факту порушення такого права та законних інтересів особи протиправними діями або рішеннями суб'єкта владних повноважень.
Суд не наділений правом встановлювати будь-які обставини наперед чи вчиняти дії направлені на захист ще не порушених прав.
При цьому, колегія суддів наголошує, що визнання протиправною бездіяльності органу Пенсійного фонду щодо відмови у поновленні виплати пенсії позивачів та зобов'язання поновити її виплату є належним способом захисту прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Частиною 1 статті 267 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій позивачами не надано будь-яких доказів щодо труднощів, які можуть виникнути при виконанні рішення суду, або наміру відповідача не виконувати рішення суду, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у зобов'язані відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для їх задоволення та скасування постанови Генічеського районного суду Херсонської області від 20 вересня 2017 року не вбачається.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст. 200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційні скарги Генічеського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 20 вересня 2017 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Романішин В.Л.
Судді Градовський Ю.М.
Крусян А.В.