Справа № 296/3038/17
2/296/1671/17
Іменем України
"11" вересня 2017 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого-судді Галасюка Р.А.,
секретаря Могилевець В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 327 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа Прокуратура Житомирської області про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до Державної казначейської служби України і просить стягнути з відповідача на його користь 1 мн. грн. моральної шкоди у зв'язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що з 18 серпня 2012 року по 09 березня 2017 року він незаконно перебував під слідством і судом, в процесі якого йому незаконно було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, до якого він не мав ніякого відношення. Також, органом досудового слідства відносно нього незаконно було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, внаслідок чого він на протязі більш як 4 років та 7 місяців був позбавлений можливості вільно пересуватись по території України та за її межами.
Крім того, внаслідок незаконного накладення органом досудового слідства арешту на його рухоме і нерухоме майно, виробничі станки і банківські рахунки він був позбавлений можливості займатися підприємницькою діяльністю, що негативно позначилось на його матеріальному стані і призвело до істотних труднощів утримувати сім'ю. Неодноразові його звернення зі скаргами на незаконні дії слідчого до органів прокуратури різних рівнів залишались без належного реагування. Зазначені незаконні дії зі сторони органів досудового слідства зганьбили його честь і гідність, завдали непоправної шкоди його престижу та діловій репутації, призвели до суттєвого порушення його нормальних життєвих зв'язків і погіршення відносин з рідними та друзями, що потребувало додаткових зусиль для відновлення стосунків з оточуючими, чим спричинено йому непоправної моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 1 млн. грн..
Представник позивача у судовому засіданні даний позов підтримав повністю і просив його задовольнити з наведених підстав.
Представник відповідача у судовому засіданні даний позов не визнав повністю і просив у його задоволенні відмовити з тих підстав, що він заявлений до не належного відповідача, оскільки жодними діями Державного казначейства України ніякі права позивача порушені не були.
Представник третьої особи - прокуратури Житомирської області у судовому засіданні зазначив, що даний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць незаконного перебування позивача під слідством та судом, оскільки останній дійсно незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності, і кримінальна справа відносно останнього закрита з реабілітуючих підстав.
Заслухавши пояснень представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 серпня 2012 року слідчим СУ УМВС України в Житомирській області відносно позивача було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, а наступного дня 14.08.12 року йому було пред'явлено обвинувачення у скоєнні даного злочину. Цього ж дня позивачу було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, в зв'язку з чим він був позбавлений можливості без дозволу слідчого залишати своє постійне місце проживання та вільно виїжджати за межі м.Житомира.
Окрім того, матеріалами справи підтверджено і те, що постановами слідчого від 15.08.2012 р., 18.08.2012 р. і 21.08.2012 р. та Корольовського райсуду м.Житомира від 21.08.2012 р. на належне позивачу на праві власності майно був накладений арешт, в т.ч і на його банківські рахунки.
30.09.2012 року дана кримінальна справа була направлена до Корольовського районного суду м.Житомира для розгляду її по суті, по результатам розгляду якої, суд, постановою від 23.07.2013 р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24.09.2013 р., повернув її прокурору Житомирської області для проведення по ній додаткового розслідування. В кінці жовтня 2013 року дана справа надійшла до СУ УМВС України в Житомирській області, після чого 26.10.2013 р. була внесена до ЄРДР за №12013060010000335, процесуальне керівництво по якій здійснювалось прокуратурою Житомирської області.
Додаткове розслідування до даній справі тривало до 09.03.2017 року, коли постановою слідчого вона відносно позивача була закрита у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України. Одночасно цією ж постановою слідчого були скасовані дія обраного йому 14.08.2012 р. запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, та накладений арешт на належне йому рухоме і нерухоме майно та грошові кошти у банківській установі «УкрСиббанку».
Неодноразові звернення позивача зі скаргами на допущену слідчим тяганину під час додаткового розслідування цієї справи до органів прокуратури різних рівнів, яке тривало більше трьох років і 4 місяців (з жовтня 2013 р. по 09.03.2017 р.) залишались без належного реагування, що підтверджується доданими до позову копіями скарг позивача та відповідей на них.
І лише після того, як за клопотанням позивача слідчий суддя Корольовського райсуду м.Житомира своєю ухвалою від 09.12.2016 р. встановив органу досудового слідства строк для його завершення в кількості 3-х місяців, постановою слідчого від 09.03.2017 р. дана справа відносно нього була закрита за відсутністю у його діях складу зазначеного злочину, та були скасовані постанови про обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання та про накладення арешту на належні йому майно.
Окрім того, під час перебування даного позову на розгляді суду заступник прокурора Житомирської області своєю постановою від 03.08.2017 р. скасував постанову слідчого про закриття відносно позивача кримінальної справи від 09.03.2017 р., яка у свою чергу була скасована ухвалою слідчого судді Корольовського райсуду м.Житомира від 04.09.2017 року.
Таким чином, є підстави дійти висновку про те, що в результаті незаконних дій органу досудового слідства та працівників прокуратури Житомирської області позивач на протязі 4 років 7 місяців та 24 днів (з 13.08.2012 р. по 09.03.2017 р., та з 03.08.2017 р. по 04.09.2017 р.) незаконно перебував під слідством та судом.
Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав законної сили 11 вересня 1997 року, зазначена Конвенція та відповідні протоколи до неї були ратифіковані, тобто з часу набрання законної сили норми Конвенції повинні застосовуватися також при вирішенні спорів судами України, оскільки Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено або обмежено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.30 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, незаконного засудження або незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, має право на відшкодування заподіяної шкоди.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст.56 Конституції України.
Згідно із ч.ч.1,2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з п.2 ст.2 цього ж самого Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діяннях складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Статтею 3 зазначеного Закону встановлено, що у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові, відшкодовуються (повертаються), зокрема: 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
За вимог ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.
Як роз'яснено в п.п.9, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування шкоди у зазначених випадках та її розмір визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. У випадках, коли межі відшкодування визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 02 грудня 2015 року в справі №6-2203цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись усіма судами України, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно зі ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної щомісячної заробітної плати з 01.01.2017року установлено в сумі 3200 грн..
Таким чином, з огляду на період перебування позивача під слідством і судом на протязі 4 років 7 місяців та 24 днів (з 13.08.2012 р. по 09.03.2017 р., та з 03.08.2017 р. по 04.09.2017 р.) розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню на його користь, не може бути меншим 178 560 грн. ( 3200 грн. х 55 міс. = 176000 грн. + 2560 (із розрахунку 3200 : 30 дн. х 24 дн. = 178 560 грн.). Саме такий розмір на відшкодування моральної шкоди позивачу просив стягнути з Державного бюджету України прокурор у судовому засіданні.
Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України, суд виходить із того, що незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за злочин, який він не скоював, незаконне застосування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, внаслідок чого він на протязі більш як 4 років та 7 місяців був позбавлений можливості вільно пересуватись по території України та за її межами, незаконне накладення органом досудового слідства арешту на його рухоме і нерухоме майно, виробничі станки та банківські рахунки, завдало непоправної шкоди його престижу та діловій репутації, обмежило його конституційні права на вільне пересування та користування своїм майном, та завдало моральної шкоди, яка полягає в тому, що він на протязі всього цього часу перебував у стані постійного страху і стресу, суттєво були порушені його нормальні життєві зв'язки і погіршились відносини з оточуючими людьми, він постійно вимушений був виправдовуватись перед рідними, знайомими і друзями, та переконувати їх у своїй невинуватості. Також був вимушений захищатись від незаконних звинувачень, звертатись з неодноразовими скаргами до прокурорів різних рівнів на незаконні дії слідчого, які залишались без належного реагування. Вищевказані незаконні дії правоохоронних органів призвели до втрати авторитету та ділової репутації позивача, в наслідок чого він був змушений докладати додаткових зусиль для підтвердження та доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, що потребувало від нього прикладення додаткових зусиль і для організації свого життя та відновлення ділової репутації. При цьому, суд враховує і те, що позивач не перебував під вартою, а йому було обрано запобіжний захід лише у виді підписки про невиїзд.
Враховуючи наведені фактичні обставини справи, суд вважає, що визначений законодавством мінімальний розмір на відшкодування шкоди, завданої позивачу незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду має бути збільшений.
А тому, враховуючи ступінь та глибину душевних страждань позивача, завданих йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тривалий період часу перебування його під слідством і судом, що призвело до істотності вимушених змін у його житті, характер перенесених ним моральних страждань, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої йому, в сумі 220 000 грн., що буде становити 1,2 розміру мінімальної місячної заробітної плати за кожний місяць його незаконного перебування під слідством і судом.
При цьому, на думку суду, безпідставними являються посилання представника відповідача на те, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не здійснювала будь-яких протиправних дій відносно позивача, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.25 Бюджетного Кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.
Відповідно до п. 8 ст. 7, п. п. 1, 2 ст. 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України».
Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Кошти на відшкодування позивачу моральної шкоди, як це передбачено чинним законодавством, підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом їх списання ДКСУ з Єдиного казначейського рахунку, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і судуяка являється їх розпорядником. При цьому будь-яких обов'язків на відповідача, як на самостійну юридичну особу, судом не покладається.
Здійснення такого безспірного списання коштів казначейством передбачено п. 35 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Згідно із пп.3 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №215 від 15.04.2015 року, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що доводи представника відповідача про те, що ДКСУ є неналежним відповідачем по справі, і при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди на користь позивача з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України будуть порушені права останнього, являються безпідставними.
На підставі викладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 5, 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р., ст. ст. 9, 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради УРСР №2148-VIII від 19.10.1973 р., ст. 30 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюції 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ «Про Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, ст. ст. 1-4, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.ст. 23, 25, 48 БК України, Постановою КМУ від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою КМУ №215 від 15.04.2015 року, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 220 000 (двісті двадцять тисяч) грн. моральної шкоди у зв'язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок Держави.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддя Р. А. Галасюк