Справа № 11-кп/796/1903/2017 Суддя у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія - ч. 2 ст. 185 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
28 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 185 КК України,
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в
м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
- 06 червня 2001 року Ватутінським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 141 КК України в редакції 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців;
- 25 квітня 2003 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- 07 червня 2005 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- 28 серпня 2007 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 190, ст. 395,
ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;
- 20 квітня 2010 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільнений 23 січня 2015 року по відбуттю покарання,
на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017100030004658,
за участю прокурора ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_6
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2017 року
ОСОБА_9 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України термін попереднього ув'язнення ОСОБА_6 з
12 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року включно зараховано в строк відбування покарання з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі.
Крім того, судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Як встановив суд у вироку, ОСОБА_6 , будучи раніше судимим, повторно вчинив таємне викрадення чужого майна, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_6 12 квітня 2017 року приблизно о 03 годині, знаходячись біля будинку № 25 по вул. Жукова в м. Києві, підійшов до автомобіля «ВАЗ 2103», номерний знак НОМЕР_1 , за допомогою ножа відкрив замок передніх водійських дверей та повторно таємно викрав з автомобіля майно, яке належить ОСОБА_10 , а саме: липкий килимок «ProSwisscar», вартістю 25 грн., чотири дитячі іграшки, вартістю 53 грн., викрутку з рукояткою зеленого кольору, вартістю 28 грн. 33 коп., чотири свічки запаювання марки «Denso», вартістю 192 грн., вимикач Toggle-20D-12V70/1/681, вартістю 42 грн., вимикач Toggle-20D-12V 70/1/683, вартістю 42 грн., автомобільний акумулятор марки «ISTA», вартістю 1280 грн., після чого з місця скоєння злочину зник, завдавши ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 1 662 грн. 33 коп.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом і викладені у вироку, доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення і правильність кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 185 КК України, посилаючись на те, що призначене йому судом першої інстанції покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2017 року змінити та пом'якшити йому покарання до двох років позбавлення волі.
Як вважає обвинувачений, суд при призначенні покарання не врахував його щирого каяття у вчиненому, активного сприяння у розкритті злочину, добровільного відшкодування завданого збитку, а також те, що злочин він вчинив внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин, що згідно з ч. 1 ст. 66 КК України є обставинами, які пом'якшують покарання.
При цьому звертає увагу, що він має міцні соціальні зв'язки та на його утриманні знаходяться престарілі близькі родичі-інваліди, що відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України може бути визнано судом як обставини, які пом'якшують покарання, а його перебування в слідчому ізоляторі вже досягло свого результату, бо він став на шлях виправлення.
Крім того, посилаючись на те, що положення Закону України «Про внесення змін до Кримінального Кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18 травня 2017 року погіршують його становище, отже він зворотної дії в часі, з огляду на вимоги ст.ст. 22, 58 Конституції України, ч. 2 ст. 5 КК України, не має, просить змінити вирок суду першої інстанції в частині рішення про зарахування попереднього ув'язнення, застосувати положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року та в строк покарання зарахувати строк попереднього ув'язнення з 12 квітня 2017 року по день набранням вироку законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника на підтримку апеляційних вимог, заперечення прокурора щодо доводів апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, що відповідає правовій кваліфікації ч. 2 ст. 185 КК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегія суддів, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині, не переглядає їх відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України.
Що стосується покарання, то на переконання колегії суддів, судом першої інстанції ОСОБА_6 призначено покарання у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України і висновки суду в цій частині у вироку є вмотивованими, а доводи апеляційної скарги - безпідставні та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як убачається з кримінального провадження та слідує з вироку, призначаючи покарання ОСОБА_6 , при виборі заходу примусу і порядку його відбування разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, суд врахував дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які відповідно до положень закону України про кримінальну відповідальність, в тому числі статтей 66-67 КК України, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
Зокрема, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_6 вчинив злочин середньої тяжкості, його відношення до скоєного, характеристику особи обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, суспільно корисною працею не займався, в цілому характеризується незадовільно, обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття, обставину, що обтяжує покарання у відповідності до вимог ст. 67 КК України - рецидив злочинів.
Отже, врахувавши тяжкість злочину та фактичні обставини його вчинення, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, всі відомості щодо особи винного, які свідчать про потенційну суспільну її небезпечність з огляду на те, що він раніше неодноразово судимий і має п'ять непогашених судимостей за вчинення злочинів проти власності, перебував тривалий час в умовах ізоляції від суспільства, але знову вчинив умисний корисливий злочин, суспільно-корисною працею не займався, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, пов'язане з ізоляцією від суспільства.
Всупереч доводів апеляційної скарги, всі обставини провадження та дані про особу обвинуваченого були враховані судом першої інстанції. Інших обставин, які б пом'якшували покарання, ніж встановленої судом, у провадженні не вбачається. Посилання апелянта на те, що він утримує близьких родичів-інвалідів нічим не підтверджене, а його соціальні зв'язки, з огляду на характеристику особи, не доводять, що він дійсно бажає виправитися.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України, а тому і не вбачає підстав для його пом'якшення.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ч. 5 ст. 72 КК України при вирішенні питання про зарахування в строк покарання строку попереднього ув'язнення, то вони є непереконливими, виходячи з наступного.
Стаття 5 КК України встановлює зворотну дію у часі законів про кримінальну відповідальність, які скасовують злочинність діяння, пом'якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшують становище особи. Водночас передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної сили.
Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання" від 26 листопада 2015 року року внесено зміни в ч. 5 ст. 72 КК України та передбачено, що зарахування судом попереднього ув'язнення у разі засудження особи до позбавлення волі здійснюється з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює двом дням позбавлення волі.
Вказаний закон не скасовував злочинність діяння та не пом'якшував відповідальність, однак покращував становище осіб, до яких застосовувалось попереднє ув'язнення. Предметом його регулювання було питання зарахування судом попереднього ув'язнення у строк покарання.
Відповідно до принципу зворотної дії цей Закон застосовувався не лише до кримінальних правовідносин, які виникали з приводу зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання після набрання ним законної сили, але й до відповідних правовідносин, які мали місце до набрання ним законної сили.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо правил складання та зарахування строку попереднього ув'язнення" від 18 травня 2017 року визначено, що зарахування судом попереднього ув'язнення у разі засудження особи до позбавлення волі здійснюється з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі, отже цей Закон скасував дію попереднього Закону та погіршив становище осіб, до яких застосовувалось попереднє ув'язнення, а тому не міг мати зворотної дії, тобто не поширювався на правовідносини, які виникали з приводу зарахування попереднього ув'язнення у строк відбування покарання до набрання ним законної сили.
Після набрання ним законної сили 21 червня 2017 року вказаний Закон скасував правові підстави, встановлені попереднім Законом, для зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання за співвідношенням один день попереднього ув'язнення дорівнює двом дням позбавлення волі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року та із співвідношення - один день попереднього ув'язнення дорівнює двом дням позбавлення волі зарахував в строк покарання обвинуваченому попереднє ув'язнення з 12 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, тобто до часу втрати чинності цим Законом.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2017 року відносно ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення її копії ухвали.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4