604/1024/17
1-кс/604/198/17
01 грудня 2017 року сел. Підволочиськ
Слідчий суддя Підволочиського районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересох ОСОБА_4 на постанову слідчого СВ Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області від 31 жовтня 2017 року про закриття кримінального провадження за №12017210150000113 від 07 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
встановив:
13 листопада 2017 року до суду поступила скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на постанову слідчого СВ Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області від 31 жовтня 2017 року про закриття кримінального провадження за №12017210150000113 від 07 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Скаржник зазначає, що підставою закриття кримінального провадження слідчий вважає відсутність доказів та будь-якого умислу у ОСОБА_5 під час конфлікту на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 . Проте, даний факт умисного заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень ОСОБА_4 підтверджується матеріалами даного досудового розслідування, а саме показами самої потерпілої, показами свідка ОСОБА_6 , який був єдиним свідком даного конфлікту та очевидцем нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .
Твердження слідчої ОСОБА_8 , що ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження під час перегинання через металеве огородження свого господарства та що ОСОБА_5 , через свій похилий вік, не міг підняти із землі гілку та нанести нею тілесні ушкодження потерпілій є лише її домислами та припущеннями. Згідно висновку СМЕ №799 від 07.07.2017 рок; ушкодження у вигляді синця і садна ділянки правого суглобу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Експертом зазначено, що отримання цих тілесних ушкоджень при обставинах вказаних потерпілою ОСОБА_4 (нанесення ударів ОСОБА_5 дерев'яною палицею (гілкою з дерева) не виключається.
Безпідставним є посилання слідчої, як на відсутність вини ОСОБА_7 на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , на покази самого ОСОБА_5 , який являється зацікавленою стороною у справі та на покази свідка ОСОБА_9 , який взагалі не допитувався в даному кримінальному провадженні. Так, з копії протоколу допиту свідка ОСОБА_9 з кримінального провадження №1201721015000012( долученого до кримінального провадження №1201721015000013) вбачається, що останній взагалі не бачив яким чином ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Адвокат скаржника, подав клопотання про розгляд скарги у їх відсутності, скаргу підтримав з мотивів, викладених у ній.
Вивчивши скаргу, долучені до неї матеріали, приходжу до наступних висновків.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні може бути оскаржене рішення слідчого про закриття кримінального провадження. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно із правилами судового розгляду, передбаченими ст. ст. 318 - 380 КПК України, з урахуванням глави 26 КПК України.
З долучених до скарги матеріалів вбачається, що оскаржуваною постановою слідчий Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області лейтенант поліції ОСОБА_8 31 жовтня 2017 року закрила кримінальне провадження за №12017210150000113 від 07 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення).
Згідно вимог ст. 9 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як обставини, які викривають так і виправдовують підозрюваного, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Закриття кримінального провадження - це заключний етап розслідування, що містить у собі комплекс процесуальних дій з аналізу та оцінки зібраних доказів, систематизації матеріалів, ознайомленню із закритим провадженням учасників процесу (зацікавлених у вирішенні справи) та вирішенню заявлених ними клопотань, формулюванню висновків по суті справи та рішень, що з них випливають та їх реалізації.
Як вбачається із постанови, слідчим в ході досудового розслідування не здобуто жодних даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК України та будь-якого умислу під час конфлікту з ОСОБА_4 , направленого на спричинення їй тілесних ушкоджень. Даних, які б свідчили про умисність нанесення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, окрім показів самої потерпілої та її чоловіка, який являється зацікавленою стороною у даному провадженні немає. Натомість ОСОБА_5 , свідок ОСОБА_9 та сам процес конфлікту свідчать про інше. Не виключено, що вказані тілесні ушкодження, зокрема синець та садно на плечі, ОСОБА_4 могла отримати під час побиття ОСОБА_5 , зокрема під час перегинання через металеве огородження свого господарства. Крім цього, беручи до уваги похилий вік та стан здоров'я ОСОБА_5 , останній просто не в силі підняти із землі гілку, описану ОСОБА_4 та наносити нею удари з свого господарства через металеву сітку, ОСОБА_4 , в той час коли остання знаходилася по іншу сторону.
Вказані висновки слідчого суперечать нормам матеріального права та матеріалами кримінального провадження №12017210150000113 від 07 червня 2017 року, що стверджується наступним.
Диспозиція статті 125 КК України передбачає відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).
Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).
Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків.
Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.
Передбачення при непрямому умислі має свою розпізнавальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідку при непрямому умислі виключається. Воля особи в цьому разі не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Саме в цьому і полягає розпізнавальна особливість передбачення наслідків при непрямому умислі. Але основна сутність непрямого умислу - в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Частіше за все таке свідоме допущення виражається в байдужому ставленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість.
Згідно вимог ст. 9 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як обставини, які викривають так і виправдовують підозрюваного, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Так, слідчим не досліджено всіх обставин кримінального провадження, не надано їм належної правової оцінки, зокрема не проведено слідчого експерименту з участю усіх учасників конфлікту, одночасних допитів, що дозволило б усунути суперечності у показах та здійснити їх перевірку.
З аналізу вище зазначених норм чинного законодавства, слідчий суддя приходить до висновку про неповне та всебічне здійснення органом досудового розслідування матеріалів вказаного кримінального провадження.
Вдповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя здійснює у порядку, передбаченому КПК України, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Варто зазначити, що згідно із приписами ч. 1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на слідчого, який не було виконано останнім при розгляді скарги по суті.
Проаналізувавши наведене у сукупності, слідчий суддя прийшов до висновку що постанова слідчого Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області про закриття кримінального провадження винесена з порушеннями норм процесуального закону, належно не вмотивована, а тому вона підлягає до скасування.
Керуючись ст. ст. 284, 303, 304, 307 КПК України, слідчий суддя -
ухвалив:
Скаргу задовольнити.
Постанову слідчого СВ Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області від 31 жовтня 2017 року про закриття кримінального провадження за №12017210150000113 від 07 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України - скасувати.
Матеріали кримінального провадження направити в СВ Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області для продовження досудового розслідування.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1