ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 листопада 2017 року № 826/12751/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа:Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області
провизнання протиправною бездіяльності, стягнення суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджету України на 2017 рік».
2. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м.Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 26268119) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 18400,00 грн. з відрахуванням відповідних податків та платежів передбачених законодавством.
3. Постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 18 400,00 грн., з відрахуванням відповідних податків та платежів, передбачених законодавством відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити до негайного виконання.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області щодо неперерахування позивачу за січень 2017 року суддівської винагороди у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю. Вважає, що відповідачем при здійснення розрахунку суддівської винагороди за січень 2017 року безпідставно застосовано п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки, позивач є суддею, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання та, посилаючись на п. 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, невірно трактує дану норму Закону та просить нарахувати йому посадовий оклад в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, як це було визначено в Законі № 2453-VI.
Суддівська винагорода нараховується ТУ ДСАУ в Київській області у відповідності до вимог чинного законодавства, за критерієм, визначеним п. 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та у відповідності до вимог Закону України № 1774- VIII.
Зазначена позиція та правомірність дій ТУ ДСА України в Київській області підтверджується відповідними листами Державної судової адміністрації України від 20.03.2017 р. № 11-2306/17 та Міністерства соціальної політики України від 05.05.2017 р. № 9567/0/2-17/28.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. В наданих суду письмових поясненнях щодо заявлених позовних вимог просить суд слухати справу без участі його представника. Зазначає, що не володіє інформацією, яка може вплинути на розгляд даної справи, оскільки не є учасником спірних правовідносин, а у відповідності до чинного законодавства органи Казначейства наділені лише повноваженнями щодо казначейського обслуговування бюджетних коштів та безспірного списання коштів.
Зважаючи на неявку в судове засідання представника третьої особи, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 згідно Указу Президента України від 12.03.2012 р. № 193/2012 призначений на посаду судді Шаргородського районного суду Вінницької області.
Згідно Указу Президента України від 06.11.2014 р. № 853/2014 був переведений в межах п'ятирічного строку повноважень на посаду судді Миронівського районного суду Київської області.
Відповідно до наказу Голови Миронівського районного суду Київської області від 14.11.2014 р. № 11-ОС ОСОБА_1 зараховано до штату суддів Миронівського районного суду Київської області.
Згідно наказу Миронівського міського суду Київської області від 06.04.2015 р. № 2/к позивачу встановлено щомісячну доплату у розмірі 15 % від посадового окладу за вислугу років.
Згідно штатного розпису на 2017 рік посадовий оклад суддів Миронівського районного суду складає 16 000,00 гривень.
Відповідно до розрахункового листа за січень 2017 р. позивачу було нараховано суддівську винагороду в сумі 18 400,00 грн., з яких оклад судді - 16 000,00 грн.; вислуга років судді - 2 400,00 грн. Утримано: податок з доходів - 3 312,00 грн., військовий збір - 276,00 грн.
Таким чином, позивач, вважаючи, що йому виплачена суддівська винагорода в сумі 14 812,00 грн., що не відповідає розміру встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів», звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.16р. № 1402-VIII (надалі Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до п. 22 Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
З матеріалів справи вбачається, що позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив, на посаду був призначений до набрання чинності Законом № 1402-VIII.
Пунктом 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Так, частиною 3 статті 133 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, 01.01.2017 р. набрав чинності Закон України від 06.12.2016 р. № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Як вбачається з частини 3 статті 133 Закону 2453 вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».
У рішенні від 19.04.2000 р. № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.
З наведеного слід дійти висновку, що положення Закону № 1774 не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Суд звертає увагу на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).
При цьому, суд наголошує, що, у даному випадку, не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 р. №1801-VIII передбачено, що видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000 грн. не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України від 13.07.16р. у справі № 820/4653/15 та постановах Київського апеляційного адміністративного суду, зокрема, по справах № 823/1151/17, № 825/905/17, № П/811/468/17.
Аналіз фактичних обставин справи та норм чинного законодавства свідчить про те, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджету України на 2017 рік» не було допущено протиправної бездіяльності щодо нарахування суддівської винагороди, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 18 400,00 грн. з відрахуванням відповідних податків та платежів передбачених законодавством, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, а тому в їх задоволенні відмовляє.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 цього Кодексу).
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 1 ст. 9 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 цієї статті).
Відповідачем доведено правомірність його дій. В той же час, позивачем не доведено обставини в обґрунтування заявлених вимог, а тому останні не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.П. Васильченко