01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2007 № 17/460
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Пасічна Н.В., довіреність №10 від 03.01.2007 р.,
від відповідача -Пінчук М.М., довіреність № 1 від 05.01.2007р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського р-ну м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.02.2007
у справі № 17/460
за позовом Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського р-ну м.Києва
до Житлово-будівельний кооператив "Обчислювач-4"
про стягнення заборгованості у розмірі 359929,94 грн.
Суть рішення і скарги:
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (надалі - КП УЖГ Святошинського району м. Києва, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Житлово - будівельного кооперативу “Обчислювач - 4» (надалі - ЖБК “Обчислювач - 4», Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 359 929,94 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.02.2007р. у справі № 17/460 в позові КП УЖГ Святошинського району м. Києва було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Позивача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. у справі № 17/460 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з ЖБК “Обчислювач - 4» на користь КП УЖГ Святошинського району м. Києва суму основного боргу в розмірі 266 257,05 грн., три відсотки річних в розмірі 22 505,04 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 71 167,85 грн., а також 3 599,29 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, а всього - 363 647,23 грн.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з»ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, а також порушені норми матеріального права, зокрема: ст.ст. 257, 264, 267, 509, 526, та 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Представник Відповідача, у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. у даній справі є законним, об»єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього представником Позивача апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вказувалось вище, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Житлово - будівельного кооперативу “Обчислювач - 4» про стягнення заборгованості у розмірі 359 929,94 грн. і рішенням господарського суду м. Києва від 12.02.2007р. у справі № 17/460 в задоволенні позову було відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з 1996р. по липень 2003р. не підлягають задоволенню через пропуск строку позовної давності, а позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості за період з липня 2003р. по липень 2006р. не підлягають задоволенню, оскільки Позивачем не доведено законність нарахування експлуатаційних послуг за тарифами, які не погоджені сторонами по договору № 5 від 05.01.1998р.
У зв»язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, 05.01.1998р. між Житлово-експлуатаційною конторою №1106, яка згідно наказу КП УЖГ Святошинського району м. Києва від 31.10.2001р. № 313 є його структурним підрозділом та ЖБК “Обчислювач - 4» було укладено договір № 5 (надалі - Договір) про обслуговування будинку (будинків) ЖБК житлово-експлуатаційною організацією.
Відповідно до умов зазначеного Договору Відповідач передав, а Позивач прийняв по акту на обслуговування технічно справне кооперативне домоволодіння та інженерне обладнання за адресою: вул. Г. Юри, 4-в, в м. Києві та відповідно до умов п. 2 даного Договору, останній зобов»язувався обслуговувати кооперативний будинок і прилеглі території домоволодіння ЖБК “Обчислювач - 4» і виконувати роботи, які забезпечують належний санітарно-технічний стан будинку.
Згідно п. 4 Договору вартість наданих Позивачем послуг з обслуговування загальної площі будинку (5 581,3 кв.м.) становила 1 060,45 грн. і відповідно до п. 6 Відповідач був зобов»язаний оплачувати надані Позивачем послуги не пізніше 10 числа наступного місяця.
При цьому, згідно п. 3 Договору Відповідач зобов»язувався проводити оплату за експлуатаційне обслуговування будинку згідно з діючими нормативними документами.
У своїй позовній заяві та апеляційній скарзі Позивач зазначив, що Відповідачем неналежно виконувались обов»язки щодо проведення оплати за отримані послуги по обслуговуванню будинку та комунальні послуги, що призвело, у свою чергу, до виникнення заборгованості, розмір якої відповідно до наданого Позивачем розрахунку за період з 1996 року по липень 2006 року склала 266 257,05 грн., в тому числі станом на 01.06.2003р. цей борг становив 201 820,02 грн.
У зв»язку з цим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені Позивачем вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 266 257,05 грн., трьох відсотків річних в розмірі 22 505,04 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 71 167,85 грн. є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, у зв»язку з наступним.
З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень якого щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між Позивачем та Відповідачем продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України. Щодо підстав виникнення зобов»язань, то суд застосовує положення ЦК України та ЦК Української РСР.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як вказувалось вище, в п. 4 Договору № 5 від 05.01.1998р. було визначено, що загальна вартість послуг з обслуговування будинку становить 1 060,45 грн. Разом з тим, згідно з доданого до позову розрахунку заборгованості та актів прийому-здачі виконаних робіт за 2004-2005рр., які не були підписані Відповідачем, Позивачем була нарахована вартість технічного обслуговування в розмірі, який значно перевищує тариф, встановлений вказаним Договором.
Обґрунтовуючи нарахування вартості наданих послуг, Позивач посилався на розпорядження Київської міської державної адміністрації № 748 від 19.05.2000р. “Про встановлення розмірів квартирної плати та плати (для приватних квартир) за утримання будинків і при будинкових територій в м. Києві», яким з 1 червня 2000 року були збільшені тарифи за вказані послуги.
Разом з тим, на думку судової колегії, таке обґрунтування позовних вимог є безпідставним і таким, що не може заслуговувати на увагу, оскільки сторонами по Договору додаткові угоди про внесення змін до п. 4 Договору, яким встановлювалась вартість послуг за обслуговування будинку, не укладались і відповідні зміни не вносились.
При цьому, необхідно також зазначити, що в пункті п. 8 Договору вказувалось, що роботи, які не вказані в ньому, Позивач не проводить, але вони можуть виконуватись за взаємною згодою сторін.
Однак, комунальні послуги, що були включені Позивачем в розрахунок заборгованості, не є предметом Договору № 5 від 05.01.1998р. і доказів того, що сторонами за Договором було погоджено порядок надання таких послуг ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді Позивачем надані не були.
Отже, твердження Позивача про те, що Відповідачем не виконувались належними чином умови Договору щодо оплати за отримані послуги по обслуговуванню будинку і оплати комунальних послуг, судовою колегією не приймається до уваги і спростовується вищезазначеним.
Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Враховуючи, що Позивачем заявлена до стягнення заборгованість за період з 1996 року по липень 2006 року, то підлягають застосуванню положення, як Цивільного кодексу Української РСР, так і ЦК України.
Таким чином, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР та ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки, отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Позивачем було пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення з Відповідача заборгованості за період з 1996 року по липень 2003 року.
Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові.
Також, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості за період з липня 2003 року по липень 2006 року не підлягають задоволенню, оскільки, як було встановлено судовою колегією, Позивачем не доведено законність нарахування експлуатаційних послуг за тарифами, які не погоджені сторонами за Договором № 5 від 05.01.1998р.
Оскільки вимога про стягнення з Відповідача трьої відсотків річних та інфляційних нарахувань, є похідною від вимоги про стягнення основного боргу, то така вимога також не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов»язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Позивачем, всупереч вимог вказаної норми закону, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
За таких умов, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2007р., яке було прийнято по даній справі, у зв»язку з повним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв»язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги КП УЖГ Святошинського району м. Києва, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житловогогосподарства Святошинського району м. Києва залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2007р. у справі № 17/460 за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва до Житлово - будівельного кооперативу “Обчислювач - 4» про стягнення заборгованості у розмірі 359 929,94 грн., - без змін.
2. Справу № 17/460 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
11.06.07 (відправлено)