21 листопада 2017 р.Справа № 577/4096/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.
суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.
за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Конотопського міськрайонного суду сумської області від 13 жовтня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни, -
05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації (нині - Управління соціального захисту населення Конотопської районної державної адміністрації, УСЗН Конотопської РДА) про перерахунок щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, встановленому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) за 2017 рік протиправною та зобов'язати відповідача провести перерахунок, нарахувати і виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як інваліду війни, в 2017 році у відповідності до вимог ст. 13 Закону № 3551-ХІІ в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку та мінімальної пенсії за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент здійснення виплат, з урахуванням раніше сплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є інвалідом війни (ІІІ група), і має право на пільги, передбачені Законом № 3551-ХІІ. Втім, відповідач у 2017 році протиправно виплатив йому таку допомогу у меншому розмірі, ніж визначено Законом. Вважає, що такі дії відповідача порушують його конституційні права.
Постановою Конотопського міськрайонного суду сумської області від 13 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення вмотивовано висновком суду першої інстанції про правомірність дій відповідача при виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2017 році у розмірі, який визначений постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - постанова КМУ № 223), оскільки вказана постанова є чинною, прийнятою відповідно до норм Бюджетного кодексу України, не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку. Окрім зазначеного, вказана постанова КМУ не суперечить вимогам ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ. Таким чином, відповідач здійснивши нарахування та виплату позивачеві щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік у розмірі, що визначений цим урядовим актом, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2017 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги, у тому числі, про зобов'язання УСЗН Конотопської РДА провести перерахунок, нарахувати і сплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій в 2017 році на підставі ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент здійснених виплат, з урахуванням раніше сплачених сум.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору ігнорував вимоги ст. 22 Конституції України, згідно вимог якої, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вказує, що право позивача, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Зазначає, що постанова КМУ № 223 не відповідає вимогам Конституції України, оскільки значно звужує конституційні права позивача, і не узгоджується з нормами міжнародного права, що є невід'ємною частиною національного законодавства. Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до ст. 8 Конституції України норми Закону № 3551-ХІІ мають вищу юридичну силу.
За приписами ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час, місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду /а.с. 51-52/, до судового засідання не прибули. Фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось згідно положень ч. 1 ст. 41 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 200 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне.
За приписами ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням (дублікатом) серії НОМЕР_1, виданим 09 червня 2015 року УСЗН Конотопської РДА /а.с. 3/.
За приписами ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що: 1) у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).
Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах, зокрема, інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - I групи - 3500 гривень; - II групи - 3100 гривень; - III групи - 2700 гривень.
Як убачається з матеріалів справи, позивачу на підставі ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ проведено виплату щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни до 05 травня 2017 року у розмірі 2700 гривень.
28 вересня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому недоплачену частину грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни /а.с. 4, 5/, проте відповіді на звернення не отримав.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1, колегія суддів зазначає, що положеннями ст. 17 Закону № 3551-ХІІ установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету.
Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-ХІІ щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України Бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року (далі - Закон № 79-VIII, в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набуттям чинності Закону № 79-VIII, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня встановленого Законом № 3551-ХІІ.
Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України прийнято постанову № 223, підпунктом 2 пункту якої визначено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої, зокрема Законом № 3551-ХІІ,здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад у таких розмірах: < > інвалідам війни III групи - 2700 гривень.
На час здійснення позивачу виплати зазначеної допомоги положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в установленому порядку не визнані, тобто є діючими.
Колегія суддів зауважує, що на залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.
Аналогічні положення відображені у статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави; а також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів (стаття 2).
У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський Суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії».
Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 1-11/2012 принцип законності під час вирішення справ про соціальний захист громадян передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
За приписами частини 2 статті 8 КАС України суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у наступній практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» у рішенні від 07 липня 1989 року Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» цей Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
Отже, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та сплатити позивачу ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи в інший порядок і розмірах, ніж визначено ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ та постановою КМУ № 223.
Окрім зазначеного, колегія суддів зауважує, що за приписами ч. 4 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
Підстави, передбачені ст. 94 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 7, 11, 94, 41 ч. 1, 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.ст. 200, ст.ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2017 року - без змін.
Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Мельнікова Л.В.
Судді Бенедик А.П. Донець Л.О.
Повний текст ухвали виготовлений і підписаний 27 листопада 2017 року.