20 листопада 2017 р.Справа № 820/2829/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Донець Л.О.
Суддів: Бенедик А.П. , Мельнікової Л.В.
за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017р. по справі № 820/2829/17
за позовом ОСОБА_1
до Харківського міського центру зайнятості треті особи Міністерство соціальної політики України
про визнання незаконною бездіяльності,
06.07.2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Харківського міського центру зайнятості (далі - відповідач), третя особа Міністерство соціальної політики, в якому просив: визнати незаконною бездіяльність відповідача у сприянні зайнятості під час прийому 08.06.2017 року, яка полягає у встановленні професій, які для позивача є підходящою роботою та пошуку роботи без урахування стану здоров'я позивача, наявної у нього освіти, стажу та досвіду роботи.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 року позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги доводи суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач має диплом спеціаліста ХНУ ім. В.Н. Каразіна зі спеціальності "Соціологія" від 05.07.2005 року та здобув кваліфікацію соціолога, викладача соціологічних дисциплін. Крім того, позивач від 27.06.2009 року отримав диплом бакалавра Харківського національного університету внутрішніх справ, згідно якого отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки "Право" та здобув кваліфікацію бакалавра права.
Позивач 27.09.2016 року звернувся до відповідача з заявою за сприянням у працевлаштуванні, та був зареєстрований як такий, що шукає роботу з відкриттям персональної картки.
Наказом директора від 27.09.2016 року № НТ160927 позивачу надано статус безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016 р. по 28.09.2017 року у розмірі, встановленому законодавством.
Суд першої інстанції відмовивши у задоволенні позову дійшов висновку, що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо встановлення професій, робота з якими позивачу є підходящою позивачу за станом здоров'я.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, визначено Законом України «Про зайнятість населення» .
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа; працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю;
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про зайнятість населення», кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.
Статтею 22 вказаного вище Закону визначено основні завдання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення; сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; проведення професійної орієнтації населення; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення», статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуванн пенсійного» віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інваліда» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам"; особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 44 вказаного вище Закону, зареєстровані безробітні зобов'язані: самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.
Частинами 1, 3 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що підходящою для безробітного вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації особи з урахуванням доступності транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу відповідної ради. Заробітна плата повинна бути не нижче розміру заробітної плати такої особи за останнім місцем роботи з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у регіоні за минулий місяць, де особа зареєстрована як безробітний.
Під час пропонування підходящої роботи враховується тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також потреба ринку праці.
У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово перебував на обліку в службі зайнятості як безробітний (2002р. - 2003 р. 2004 р., 2006 р. - 2015 р).
Згідно поданої заяви від 27.09.2016 року, наказом директора від 27.09.2016 № НТ160927 позивачу наданий статус безробітного з 27.09.2016 та відповідно до п. п. 2,4 ст. 22, п.2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п.2.7., 2.9. «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності» призначена виплата допомоги по безробіттю з 04.10.2016 по 28.09.2017, у розмірі встановленому законодавством, з відкриттям персональної картки № НОМЕР_1.
Позивач був ознайомлений з витягом із статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» (№5067-17 від 05.07.2013 р.) про права та обов'язки зареєстрованих безробітних та витягом із статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» про права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, про що є його особистий підпис, в додатку 1 до персональної картки - відвідування особою територіального органу та отримані послуги.
З наданого відповідачем заперечення вбачається, що підбір роботи для позивача проводиться у відповідності до ст.46 Закону України «Про зайнятість населення» з урахуванням медичної довідки №265 від 30.01.2015, відповідно до якої останньому не рекомендована праця пов'язана з підйомом вантажів біліше 5 кг., довготривале перебування на ногах, переохолодження, психоемоційні навантаження.
У відповідності до ч. 4 ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення», для громадян, які не працювали за попередньо здобутими професіями (спеціальностями) понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за здобутими раніше професіями (спеціальностями) може вважатися підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці.
Матеріали справи свідчать, що останнім місцем роботи позивача в період з 19.08.2016 року по 22.09.2016 року є «Фахівець з питань зайнятості (хедхантер)» у Харківському міському центрі зайнятості.
Під час чергового прийому 08.06.2017 року провідним фахівцем з питань зайнятості Харківського міського центру зайнятості здійснено пошук роботи за наступними посадами: соціолог, асистент соціолога, документознавець, діловод, фахівець, однак вакансії були відсутні, позивачу було запропоновано відвідати спеціаліста з профорієнтації, про що відображено у додатку № 1 до Персональної картки безробітного.
На прийомі провідного спеціаліста з профорієнтації 09.06.2017 року позивача ознайомлено зі станом ринку праці, надано консультацію з питань профорієнтації, проходження професійного навчання. Під час професійної консультації позивачем виявлено бажання отримати освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст» за спеціальністю «юрист». Начальником відділу було акцентовано увагу на п. 4.4 вищезазначеного порядку «Перепідготовка здійснюється у групах чисельністю 20-30 осіб за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста, молодшого спеціаліста і не може призводити до підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня». Також, ознайомлено з можливістю проходження стажування безпосередньо на робочому місці у роботодавця, відповідно до п. 5.1 за індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується територіальним органом. Позивач відмовився ставити особистий підпис у додатку № 1 до персональної картки НОМЕР_2.
Щодо посилань позивача в своїй апеляційній скарзі на порушення відповідачем ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення», у відповідності до вимог якої, підходящою для безробітного не може вважатися робота, якщо умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, підтвердженому медичною довідкою, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.2 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» одним з видів соціальних послуг є пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
У відповідності до п. 1.4 розділу "Рекомендацій щодо обслуговування населення та роботодавців фахівцями служби зайнятості", затвердженого директором Державного центру зайнятості від 18.08.2014 року, провідний фахівець узгоджує з представником роботодавця можливість співбесіди з клієнтом. У разі згоди представника роботодавця на співбесіду з претендентом на вакансію, заповнює та видає направлення на працевлаштування за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2013 року за № 270.
У відповідності до абз. 2 п.4 Державного стандарту соціальної послуги соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 21.09.2016 № 1044, індивідуальний план соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці (далі - індивідуальний план) - документ, складений на підставі проведеної оцінки потреб отримувача соціальної послуги соціального супроводу при працевлаштуванні та на робочому місці, у якому зазначено заходи, що здійснюватимуться для надання такої послуги, відомості про необхідні ресурси, періодичність і строки виконання, відповідальних виконавців, дані щодо моніторингу результатів та інформація стосовно перегляду індивідуального плану. При працевлаштуванні осіб з інвалідністю обов'язковими для роботодавців є рекомендації їхніх індивідуальних програм реабілітації.
В своїх запереченнях, відповідачем було зазначено, що позивача не зацікавив цей нормативно правовий документ, та положення викладені в ньому, ставити особистий підпис у додатку № 1 до персональної картки позивач відмовився.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає що відповідачем вчинялись відповідні дії щодо сприяння працевлаштування позивача, а отже посилання апеляційної скарги на це є необґрунтованими.
Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.
Колегія суддів вважає, що дії відповідача відповідають даним критеріям оскільки останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів, апеляційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення без змін.
В силу приписів ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.
Згідно до ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2017р. по справі № 820/2829/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Донець Л.О.
Судді Бенедик А.П. Мельнікова Л.В.
Повний текст ухвали виготовлений 27.11.2017 р.