21 листопада 2017 р.Справа № 820/865/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Кусти Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 820/865/17
за позовом ОСОБА_4
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області , Управління Державної міграційної служби України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2017 р. ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач 1), Управління Державної міграційної служби України в Київській області (відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області "Про перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4 від 27.04.2017 р. та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 60 від 27.04.2017 р. громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1;
- визнати неправомірною відмову Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області щодо не здійснення оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної республіки В'єтнаму ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 16.02.2017 замість втраченої та зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою від 16.02.2017 замість втраченої.
На обґрунтування позову позивачем зазначено, що відділом ВГІРФО УМВС України в Київській області 02.09.2011 р. йому видано посвідку на постійне проживання в Україні, серія КВ номер НОМЕР_2. 16.02.2017 року він звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою про видачу нової посвідки на постійне проживання замість втраченої. 18.04.2017 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області 27.04.2017 р. прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №60 від 27.04.2017 р. громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач вважає вказані рішення незаконними, оскільки вони прийняті всупереч вимог чинного законодавства.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. позов задоволено.
Визнано протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області "Про перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4" від 27.04.2017 р. Скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 27.04.2017 № 60 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 23.02.2017 р. про відмову у видачі посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, прийняте за результатами розгляду його заяви від 16.02.2017 р. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, за заявою від 16.02.2017 р., замість втраченої. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області упродовж п'ятнадцяти днів з дня набрання законної сили рішення по зазначеній справі надати звіт про його виконання.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просила постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 01.06.2004 р. ВГІРФО УМВС України в Київській області громадянину СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, оформлено дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне проживання в Україні, серія КВ номер НОМЕР_2.
Із матеріалів справи вбачається, що 02.02.2017 р. позивач переїхав на постійне місце проживання та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.14).
У зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання в Україні 16.02.2017 року ОСОБА_4 особисто звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про оформлення посвідки на постійне проживання (а.с.16-17).
Під час розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС України в Харківській області встановлено, що рішення щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні у відношенні громадянина СРВ ОСОБА_4 приймалось ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, таким чином для з'ясування підстав документування посвідкою запит було направлено до УДМС України в Київській області.
На запит ГУ ДМС України в Харківській області від 23.02.2017 р. №04/1-3973 відносно громадянина СРВ ОСОБА_4 УДМС України в Київській області листом від 21.03.2017 р. повідомило, що громадянин СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримав дозвіл на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" як чоловік іммігрантки, та документований посвідкою на постійне проживання КВ 18281/70728 від 02.09.2011 р. (а.с.36).
Судом встановлено, що 27.04.2017 р. головним спеціалістом УДМС України в Київській області, за результатами перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_4 складено висновок, в якому встановлено факт прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію в Україну з порушеннями вимог Закону України "Про імміграцію". Відповідно до даного висновку запропоновано скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_4 ( а.с. 50-51).
Зі змісту вищезазначеного висновку судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є те, що громадянин СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримав дозвіл на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію" як чоловік іммігрантки, а дружина не мала підстав для отримання дозволу на імміграцію, а тому дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню ( а.с.50-51).
Рішенням УДМС України в Київській області № 60 від 27.04.2017 року громадянину СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.49), про що повідомлено представника позивача листом від 12.05.2017 р. №4/1-617/ж.с.( а.с.48).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення контролю за виконанням постанови у даній справі шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області упродовж п'ятнадцяти днів з дня набрання законної сили рішення по зазначеній справі надати звіт про його виконання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі за текстом - Порядок № 251).
Пунктом 14 Порядку №251 визначено, що обмін посвідки, зокрема, здійснюється у разі непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).
У разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання (п. 22 Порядку).
Окрім того, у п. 3.18. Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС від 15.07.2013 р. № 681, де зазначено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства можуть звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.
Для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (п.15 вказаного Порядку №251).
Даний перелік необхідних документів як додаток до заяви є вичерпним.
Підпунктом 3 п. 14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 передбачено, що обмін посвідки здійснюється у разі непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).
У разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання (п. 22 Порядку).
Відповідно до п. 15 вказаного Порядку, де зазначено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).
Вказаний перелік необхідних документів як додаток до заяви є вичерпним.
З матеріалів справи убачається, що разом із заявою про обмін бланку посвідки позивач надав передбачений законом необхідний пакет документів. Будь - яких зауважень з боку відповідача щодо таких документів, - їх нестачі, підробки, чи їх невідповідності встановленому зразку чи належить іншій особі, - матеріали справи не містять.
Проте, висновком від 27.04.2017 р. УДМС України в Київській області "Про перевірку законності надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну від 01.09.2011 р. виданий громадянину СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 02.09.2011 року.
Цей висновок відповідачем обґрунтовано тим, що посвідка на постійне проживання КВ № НОМЕР_2 від 01.06.2004 р., що видана дружині заявника громадянці СРВ ОСОБА_9, оформлена ВГІРФО ГУ України в Київській області усупереч вимогам Закону України "Про імміграцію", у зв'язку з чим наказом голови ДМС України від 29.03.2017 р. №81 визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню (а.с.81-82).
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України "Про імміграцію", відповідно до ст. 1 якого, дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
За приписами ст. 12 ЗУ "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (надалі за текстом - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".
З аналізу положень Порядку випливає, що процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію є досить складною та серед іншого, має часові рамки (подання ініціатора скасування дозволу на імміграцію розглядається у місячний строк), передбачає також надсилання запитів для отримання додаткової інформації ініціатору подання, іншим органам виконавчої влади, відповідним юридичним і фізичним особам, а також запрошення для надання пояснень самих іммігрантів, стосовно яких розглядається таке питання.
Як правомірно враховано судом першої інстанції, відповідачем порушено обов'язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію. Окрім того, при винесенні оскаржуваного рішення відповідач також знехтував обов'язком щодо запрошення для надання пояснень самого іммігранта - позивача, стосовно якого і розглядалося відповідне питання скасування дозволу на імміграцію.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на скасування дозволу на імміграцію в Україну дружині позивача, не є законною підставою для скасування дозволу на імміграцію позивача та вилучення безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні з метою її знищення в розумінні положень статті 12 Закону України "Про імміграцію".
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для відновлення прав позивача необхідно скасувати висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області "Про перевірку законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_4" від 27.04.2017 р. та рішення Управління Державної Міграційної служби України в Київській області від 27.04.2017 р. № 60 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Що стосується вимог позивача про визнання неправомірною відмови Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо не здійснення оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 16.02.2017 р. замість втраченої та зобов'язання Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 16.02.2017 р. замість втраченої, колегія суддів зауважує на таке.
Відповідно п. 4.5. Наказу №681 працівник територіального органу чи підрозділу дме при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.
Пунктом 4.6 наказу №681 визначено, що за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.
Судом встановлено, що обґрунтовану відповідь, з посиланням на прийняті рішення, відносно поданої позивачем заяви про видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні від 16.02.2017 р. отримано представником позивача лише 18.04.2017 р.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головне управління Державної Міграційної служби України в Харківській області здійснити видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою від 16.02.2017 р., замість втраченої.
Що стосується посилання апелянта на те, що повноваження щодо здійснення оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні є дискреційними повноваженнями Головного управління ДМС України в Харківській області, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
За змістом частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією га законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
За п. 1 ст. 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом. .... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".
У рішенні "Меньшакова проти України" (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 8 квітня 2010 року. Суд виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду та зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів ст.2 КАС України, Закону, Конвенції та практики Європейського суду, суд не позбавлений можливості здійснити перевірку та надати оцінку сукупності дій, що передувало прийняттю рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R. (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень віл 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те. яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли в межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Зобов'язуючи відповідача, як суб'єкта владних повноважень, здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання, суд жодним чином не втручається у повноваження відповідача та не підмінив його компетенцію, суд лише зобов'язав вчинити певні дії передбачені законом, оскільки відповідач прийняв незаконне та необґрунтоване рішення відносно позивача.
Що стосується вимоги про встановлення контролю за виконанням судового рішення, колегія суддів зауважує на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Цій нормі кореспондують положення абзацу сьомого пункту 4 частини першої статті 163, абзацу п'ятого пункту 4 частини першої статті 207 названого Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.
Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом, зокрема, зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що оскільки постанова суду вимагає вчинення певних дій, рішення суду ухвалене не на користь суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання постанови.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, відповідно до п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 820/865/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Курило Л.В.
Судді Бартош Н.С. Присяжнюк О.В.
Повний текст ухвали виготовлений 27.11.2017 р.