Постанова від 22.11.2017 по справі 758/15919/16-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 758/15919/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Богінкевич С.М.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг ОСОБА_2 та Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на постанову Подільського районного суду міста Києва від 04 липня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (далі - Відповідач, Центральне об'єднане УПФУ у місті Києві) у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті пенсії без обмеження починаючи з 12.04.2016 та відмови у видачі пенсійного посвідчення протиправними;

- зобов'язати відповідача виплачувати позивачу пенсію без обмеження у розмірі 14 506,80 грн., сплатити заборгованість по виплаті пенсії, яка утворилась починаючи з 12.04.2016 та видати пенсійне посвідчення встановленого зразка.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 04 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача та представника відповідача, які прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Статтею 159 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано пенсійний орган призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII починаючи з 12.04.2016 року, зарахувавши строк роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури 15 років 2 місяці 26 днів, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, на підставі довідки №18/1 від 08.04.2016 року прокуратури Автономної Республіки Крим. Зазначена постанова набрала законної сили.

Тобто, починаючи з 12.04.2016 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Центральному об'єднаному УПФУ у місті Києві.

12.09.2016 ОСОБА_2 звернулась до Центрального об'єднаного УПФУ у місті Києві із заявою про надання інформації щодо розміру призначеної їй пенсії, з вимогою видати пенсійне посвідчення та виплачувати пенсію починаючи з 12.04.2016 року.

Листом від 20.10.2016 № 28791/16 відповідач повідомив позивача, що пенсію останній призначено у розмірі 9490 грн., а також те, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 -VIII від 24.12.2015 року та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року (редакція від 29.12.2015 року), виплата пенсії буде здійснюватись у разі звільнення з посади, яка дає право на цей вид пенсії. Також, позивача повідомлено, що для оформлення електронного пенсійного посвідчення їй необхідно звернутися до Управління з документами, перелік яких зазначений «Порядком емісії платіжної картки», яка одночасно є пенсійним посвідченням, затвердженого Постановою Правління Пенсійного Фонду України «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 08.04.2016 року №7-1 (а.с.17).

03.11.2016 позивач звернулась до відповідача щодо здійснення перерахунку пенсії, виходячи з 90% від суми місячного заробітку, видачі пенсійного посвідчення та виплати пенсії без обмежень, які встановлені ст.85 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015, починаючи з 12.04.2016.

Листом № 38156/04 від 05.12.2016 року Центральне об'єднане УПФУ у місті Києві повідомило ОСОБА_2, що відповідно вимог чинного законодавства підстави для виплати пенсії останньої відсутні. Крім того, запропоновано для отримання пенсійного посвідчення звернутися до пенсійного органу з переліком необхідних документів, надавши у тому числі довідку внутрішньо переміщеної особи (а.с.16).

Не погоджуючись з вищезазначеними діями відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був перерахувати позивачу пенсію відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року, на підставі довідки №18/1 від 08.04.2016 року прокуратури Автономної Республіки Крим.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон № 1789-ХІІ), Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі по тексту - Закон № 3668-VI).

Згідно із ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1, 12, 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668-VI передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Отже, ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії, було регламентовано її право на перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням розміру заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

При цьому, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі в органах прокуратури. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що їх служба пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей, а тому це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Крім того, слід враховувати, що призначення органами Пенсійного фонду України особі пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому при проведенні перерахунку пенсії особи застосуванню підлягає редакція статті Закону, яким визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи саме на момент призначення їй пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справах № 21-348а13 та № 21-420а13.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, зокрема, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача починаючи з 2016 року.

Відповідно до правової позиції, яка зазначена в постановах Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справах № 21-348а13 та № 21-420а13, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, яка діяла на момент призначення пенсії.

Під час постановлення рішення в даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач застосував до спірних правовідносин нові положення, які виникли до набрання ними чинності.

Також, судом першої інстанції зазначено, що відповідач повинен був перерахувати позивачу пенсію відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року, якою було частково задоволено позовні вимоги. Зокрема, зобов'язано пенсійний орган призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII з 12.04.2016 року, зарахувавши строк роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури 15 років 2 місяці 26 днів, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, на підставі довідки №18/1 від 08.04.2016 року прокуратури Автономної Республіки Крим.

Тобто, як вбачається з постанови Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року, судом зобов'язано пенсійний орган призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII починаючи з 12.04.2016 року, зарахувавши строк роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури 15 років 2 місяці 26 днів.

Разом з тим, постанова Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року не містить зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії позивачу.

Крім того, в даній справі, позивач не заявляла позовних вимог про перерахунок призначеної їй пенсії, відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року, принаймні мала на це законне право.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був перерахувати позивачу пенсію відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 22.07.2016 року є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті її пенсії без обмеження починаючи з 12.04.2016, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 11.10.2017, позивачем надано завірену належним чином копію трудової книжки, з якої вбачається, що ОСОБА_2 є діючим працівником Генеральної прокуратури України. Зазначене не заперечувалось сторонами.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, внесено зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIІІ визначено, що порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Правовими положеннями ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Відповідно до п. 44 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774- VIII - тимчасово, по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Станом на час вирішення спору вищевказані норми закону не скасовані та не визнані у встановленому порядку такими, що не відповідають Конституції України.

Водночас, при розв'язанні спірних правовідносин колегією суддів апеляційної інстанції враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання пенсійного органу виплачувати їй пенсію без обмеження у розмірі 14 506,80 грн. та сплатити заборгованість по виплаті пенсії, яка утворилась починаючи з 12.04.2016 не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача видати останній пенсійне посвідчення встановленого зразка, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2017 ОСОБА_2 звернулась до Центрального об'єднаного УПФУ у місті Києві із заявою в якій просила, зокрема, видати останній пенсійне посвідчення встановленого зразка, відповідно до норм чинного законодавства.

Листом № 38156/04 від 05.12.2016 року пенсійним органом запропоновано позивачу для отримання пенсійного посвідчення звернутися до пенсійного органу з переліком необхідних документів, надавши у тому числі довідку внутрішньо переміщеної особи.

Між тим, як вбачається з матеріалів пенсійної справи та встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, ОСОБА_2 було подано необхідні документи для отримання пенсійного посвідчення встановленого зразка, зокрема, в анкеті відомостей про пенсіонера, яка заповнена позивачем 05.12.2016 року, міститься інформація ідентифікаційного номера позивача та фотокартка.

Відповідно до Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах, затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.03.2004 № 4-1 (в редакції постанови правління ПФУ від 08.04.2016 № 7-1)(далі по тексту - Порядок) встановлено, що пенсійні посвідчення старого зразка дійсні на всій території України до їх обміну в установленому порядку на нові посвідчення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» пенсійне посвідчення може виготовлятися у вигляді електронної платіжної картки (надалі за текстом ЕПП).

При цьому у разі одержання особою платіжної картки, яка одночасно є пенсійним посвідченням (ЕПП), пенсійне посвідчення відповідно до цієї постанови не видається.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року N 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» та пункту 4.9 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1), документом, який підтверджує призначення громадянину пенсії, є пенсійне посвідчення (п.2 Порядку).

На підставі п.3 Порядку, виготовлення посвідчень Фондом забезпечується у місячний строк. Посвідчення виготовляється на ім'я особи, якій призначено пенсію.

Відповідно до Порядку емісії платіжних карток, які одночасно є пенсійним посвідченням, затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 08.04.2016 року № 7-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.04.2016 року за № 633/28763, переміщеним особам у разі продовження строку призначення пенсії, встановлення інвалідності або продовження її на новий термін здійснюється емісія нового електронного пенсійного посвідчення.

Відповідно ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» заборонена дискримінація внутрішньо переміщених осіб та встановлено, що вони користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Випуск електронної платіжної картки (ЕПП) свідчить про дискримінацію внутрішньо переміщених осіб, тому як таке пенсійне посвідчення відрізняється від пенсійних посвідчень, які надаються громадянам України, які не є внутрішньо переміщеними особами.

Отже, відмова пенсійного органу у видачі ОСОБА_2 пенсійного посвідчення встановленого зразка є протиправною та порушує законні права та інтереси останньої.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача видати останній пенсійне посвідчення встановленого зразка підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві - задовольнити частково.

Постанову Подільського районного суду міста Києва від 04 липня 2017 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови ОСОБА_2 у видачі пенсійного посвідчення встановленого зразка.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України у місті Києві видати ОСОБА_2 пенсійне посвідчення встановленого зразка.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Попередній документ
70546658
Наступний документ
70546660
Інформація про рішення:
№ рішення: 70546659
№ справи: 758/15919/16-а
Дата рішення: 22.11.2017
Дата публікації: 01.12.2017
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звіл