Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний № 337/4861/16 Головуючий у 1 інстанції: Нещеретна Л.М.
Провадження № 22-ц/778/3353/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
23 листопада 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі
Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.
при секретарі: Ващенко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування,
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 7/75 частин квартири АДРЕСА_1; на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер: 2322183500:05:001:0728, що знаходиться на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області та 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий номер: 2322183500:05:001:0744, що знаходиться на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 01 березня 2016 року.
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення відповідачів від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 01 березня 2016 року, оскільки відповідачі залишили батька в безпорадному стані, утриманням та похованням батька займався лише він.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2017р. за клопотанням ОСОБА_2 позовні вимоги в частині усунення ОСОБА_5 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 01 березня 2016 року, залишені без розгляду.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2017 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 7/75 частин квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 01 березня 2016 року.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер: 2322183500:05:001:0728, що знаходиться на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 01 березня 2016 року.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0023 га, кадастровий номер: 2322183500:05:001:0744, що знаходиться на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 01 березня 2016 року.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для її вирішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено, що 01 березня 2016 року помер ОСОБА_6, про що Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції в книзі реєстрації актів про смерть 02.03.2016 року зроблено актовий запис № 1694, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖС № 353165 (а.с. 9).
Після його смерті відкрилася спадщина: на 7/25 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с.79-82); на земельну ділянку площею 0,0024 га, кадастровий номер: 2322183500:05:001:0728, що знаходиться на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (а.с.78) та земельну ділянку площею 0,0023 га, кадастровий номер: 2322183500:05:001:0744, що знаходиться на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (а.с.77).
На підставі ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкоємця, той з подружжя, який його пережив та батьки.
Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 є дітьми померлого ОСОБА_6 (а.с. 103-зв.,112-зв., 114-зв.)
Згідно копії спадкової справи № 4/2016, заведеної 09.03.2016р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, сторони у справі ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 у встановлений законом строк звернулися до приватного нотаріуса з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а.с.93,110,113-зв.).
Однак ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом постановою державного нотаріуса від 30.11.2016р. було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с. 122). Тому вона звернулась до суду з позовом до інших спадкоємців про визнання права власності на належну їй 1/3 частку від спадкового майна в порядку спадкування за законом після смерті батька.
ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві просив усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, який помер 01.03.2016 року, посилаючись на те, що за життя батько хворів, через що перебував у безпорадному стані, але ОСОБА_4 ухилялися від надання йому допомоги.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про усунення від права на спадкування ОСОБА_4 та задовольняючи її первісний позов, застосував положення ст.ст. 1224, 1258, 1261, 1268, 1270 ЦК України та виходив із недоведеності позовних вимог позивача за зустрічним позовом у цій справі, а саме: ненадання ОСОБА_2 суду належних доказів того, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя перебував у безпорадному стані, а ОСОБА_4 ухилялася від надання йому будь-якої допомоги.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права та відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.
Відповідно до ч. 5 ст.1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлена, що вона ухилялась від надання допомоги спадкоємцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи із змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи повинен, насамперед, установити факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та його потребу в допомозі від конкретного спадкоємця, та лише після підтвердження такого факту має встановлювати факт ухилення цього спадкоємця від допомоги такому спадкодавцю.
Безпорадний стан слід розуміти як безпомічність, неспроможність спадкодавця своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим він і потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкоємцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім того, при розгляді таких справ суду належить з'ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадко-
ємець матеріальну і фізичну змогу надавати таку допомогу.
За приписами ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).
ОСОБА_2 зазначав у зустрічному позові та на теперішній час в апеляційній скарзі, що ОСОБА_4 залишила батька у безпорадному стані та його утриманням не займалась.
Проте будь-яких належних та допустимих доказів тому факту, що ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані, а ОСОБА_4 свідомо умисно ухилялась від надання йому допомоги, до суду першої інстанції та апеляційному суду ОСОБА_2 під час розгляду цієї справи надано не було.
Судом першої інстанції із пояснень свідків, допитаних в судовому засіданні, а також за поясненнями сторін та матеріалами справи було встановлено, що ОСОБА_6 був людиною похилого віку, мав житло та джерело доходу, хворів, але інвалідність йому не була встановлена, він не був прикутий до ліжка, постійного стороннього догляду не потребував, самостійно ходив по квартирі, на вулицю, до магазину, міг сам себе обслуговувати, тобто у безпорадному стані не перебував.
Також на підставі сукупності досліджених доказів судом встановлено, що донька ОСОБА_4 допомагала батьку, купуючи ліки і продукти харчування, відвідувала його разом зі своєю донькою та онукою ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив, що під час операції батька знаходився за межами країни, а батька з лікарні привезла ОСОБА_4, яка відвідувала його під час стаціонарного лікування, пропонувала йому обміняти житло та жити разом, але ОСОБА_6 вирішив жити самостійно.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_6 не перебував у безпорадному стані, а ОСОБА_4 не ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що з показів свідків вбачається, що ОСОБА_4 залишила ОСОБА_6 у безпорадному стані та допомоги останньому не надавала, а суд неправильно та вибірково виклав зміст пояснень свідків в цій частині.
Проте ці доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які базуються на сукупності досліджених доказів, в той час як сам апелянт відображає лише ту частину показів, яка підтримує його по-
зицію, висловлену ним в його позові у цій справі.
Так, судом першої інстанції було правильно надано оцінку тому факту, що доводи свідків в тій частині, що вони не бачили як ОСОБА_4 приходила до свого батька і допомагала йому, суд оцінює критично, оскільки допитані свідки не проживали разом в одній квартирі із ОСОБА_6, а самі навідувались до нього лише періодично, в силу чого вони не можуть достеменно стверджувати, що ОСОБА_4 взагалі не відвідувала свого батька.
В апеляційній скарзі наголошується також на викривленні пояснень свідка ОСОБА_8
За поясненнями всіх свідків та самих сторін встановлено, що свідок ОСОБА_8 більше за всіх спадкоємців спілкувалась з померлим ОСОБА_6 за життя останнього та найбільше допомагала йому по господарству та у побуті.
Судом було відображено узагальнюючі пояснення цього свідка, які відповідають записам, здійсненим на технічному носії, долученому до матеріалів справи.
Дійсно, судом не відображено тих пояснень свідка ОСОБА_9, де вона вказує, що ОСОБА_6 після виходу з лікарні просив ОСОБА_4 допомагати йому, на що остання відповіла, що це вона буде робити тільки якщо він перепише на неї кімнату. Проте подальші свідчення цього свідка зводяться до того, що незважаючи на цю розмову, ОСОБА_4 в подальшому все ж приходила до батька, купувала йому ліки.
Свідок ОСОБА_10 вказував, що деколи під час відвідувань ОСОБА_6 він у нього бачив ОСОБА_4; свідок ОСОБА_11 вказував, що бачив як ОСОБА_4 приносила батьку поїсти.
Отже, пояснення вказаних свідків не дають підстав для висновку, що ОСОБА_12 взагалі ухилялась від спілкування з батьком та будь-якої допомоги останньому. Та з показів усіх свідків вбачається, що жоден з дітей не піклувався так про батька, як сусідка ОСОБА_9 на добровільному волевиявленні.
За положеннями ч. 2 ст. 59 ЦПК України не можна показами свідків у суді підтверджувати обставини, які мають бути підтверджені лише письмовими доказами, зокрема, тільки медичними документами можна підтвердити перебування особи у безпорадному стані, його потребу у сторонньому догляді тощо.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що згідно епікризу з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 знаходився в лікарні з 17.03.2015р. по 08.04.2015р. Виписаний в задовільному стані з покращенням (а.с.48).
Згідно епікризу з медичної карти стаціонарного хворого, ОСОБА_6 знаходився в лікарні з 19.06.2015р. по 22.06.2015р. Виписаний в задовільному стані з покращенням (а.с. 47).
Згідно епікризу з медичної карти стаціонарного хворого, ОСОБА_6 самостійно звернувся до лікаря, знаходився в лікарні з 06.11.2015р. по 13.11.2015р. Виписаний в задовільному стані з покращенням (а.с. 46). Щодо встановлення групи інвалідності, потреби у постійному сторонньому догляді на лікарську комісію не направлявся.
Також, в матеріалах справи міститься відповідь КЗ «Запорізького центру первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 05.07.2017р. за вих. № 1177/01-20 на запит суду, з якої вбачається, що ОСОБА_6 перебував на обліку, самостійно себе обслуговував та постійної сторонньої допомоги не потребував(а.с. 207).
А отже, вищезазначені документи свідчать про те, що ОСОБА_6 за життя не
перебував у безпорадному стані.
Крім того, судом першої інстанції відповідно до пояснень сторін, було встановлено, що ОСОБА_6 отримував пенсію. Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 07.04.2016 р. мав на рахунках 42 784,56 гривень (а.с. 109). Згідно довідки АБ «Південний» від 28.04.2016 р. - 46 594,54 гривень (а.с.117). Тобто у ОСОБА_6 до часу смерті були грошові кошти, якими він міг розпоряджатися на власний розсуд, та, відповідно, матеріальної підтримки ОСОБА_4 чи інших осіб спадкодавець не потребував.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відсутні основні критерії, за якими можливо у відповідності до положень ч. 5 ст. 1224 ЦК України позбавити спадкоємця права на спадкування, а саме факту безпорадного стану спадкодавця та, відтак, факту його потреби у допомозі, а також є недоведеним і факт повного та умисного ухилення ОСОБА_4 від допомоги ОСОБА_6
Отже, суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну правильну оцінку. Тому підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Кочеткова І.В.
ОСОБА_13