Справа № 22-ц/7629/2017 Головуючий в 1-й інстанції - Українець В.В.
760/17168/15-ц Доповідач Чобіток А.О.
Іменем України
16 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.
при секретарі - Казанник М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 квітня2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3, ОСОБА_4,третя особа: Солом'янська районна державна адміністрація в м. Києві Служба у справах дітей про визнання договору іпотеки недійсним,-
У вересні 2015 року позивач пред'явила вказаний позов до відповідачів та зазначала, що 15 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/95-03/73.В забезпечення виконання зобов»язань позичальником за вказаним кредитним договором в той же день було укладено та нотаріально посвідчений договір іпотеки між банком та ОСОБА_3 , та ОСОБА_4Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1,яка належала на праві власності по Ѕ частині кожному з іпотекодавців.
Заочним рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року за нею визнано право власності на 1/3 частини вказаної квартири,проте 07 жовтня 2015 року державним реєстратором прав власності на нерухоме майно їй було відмовлено в державній реєстрації права власності на вказану частку квартири. З цього часу їй стало відомо,що квартира передана в іпотеку.
Посилаючись на те,що на час укладення договору іпотеки вона була неповнолітня і з дня народження постійно проживала та проживає за місцем проживання свого батька в квартирі АДРЕСА_1, просила визнати договір іпотеки недійсним,оскільки останній укладений без відповідного дозволу Органу опіки та піклування,тобто з порушенням ч.1 ст..203 ЦК України, ч.3 ст.17 ЗУ «Про охорону дитинства»,ст.177 СК України.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає,що судом при вирішенні спору порушено норми матеріального та процесуального права, не надана оцінка тій обставині,що при укладенні договору іпотеки не було дозволу органу опіки та піклування, хоча сторонам угоди було відомо про її проживання та користування квартирою,яка є предметом іпотеки,будучи неповнолітньою .Не враховано судом і визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири,що є предметом іпотеки,за заочним рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 22 рудня 2014 року і наявність обтяження на квартиру обмежує можливість реалізації її права власності на частку цього майна.
Вислухавши доповідь судді,пояснення представників сторін,обговоривши доводи апеляційної скарги обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено,що 15 грудня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/95-03/073, за умовами якого кредитор відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 68000 доларів США строком на 48 місяців (а.с. 12-15).
15 грудня 2006 рокуміж ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_5,ОСОБА_3 було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки до кредитного договору №014/95-03/073 від 15 грудня 2006 року. Предметом договору є квартира АДРЕСА_1, що належала на праві власності по 1/2 частині ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 118-121).
З наданої банком довідки форми № 3, на підставі якої укладався договір іпотеки вбачається, що в квартирі був зареєстрований лише ОСОБА_4 (а.с. 134),а ОСОБА_3 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2.
Згідно з довідкою Житлово-експлуатаційної дільниці № 901 від 25 листопада 2016 року позивач була знята з реєстраційного обліку 14 листопада 2006 року (а.с. 170).
Зареєстрована вона в квартирі з 23 грудня 2008 року, що підтверджується довідкою форми № 3, виданою ЖЕД № 901 від 25 листопада 2016 року (а.с. 171).
Відмовляючи в задоволенні позову,суд першої інстанції встановив та виходив з того, що на час укладення договору іпотеки в квартирі був зареєстрований лише батько позивача ОСОБА_4. Будь-яких доказів на підтвердження того, що батьки повідомили банк чи нотаріуса про користування спірною квартирою їхньою дочкою неповнолітньою ОСОБА_6 надано не було , не зазначали, що при укладенні договору іпотеки були порушені права їх неповнолітньої дитини, не спростовують факт надання довідки про наявну реєстрацію в квартирі лише ОСОБА_4.Факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, при недоведеності належними доказами фактупорушення її майнових прав внаслідок укладення такого договору не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає відповідним обставинам справи та вимогам закону,що регулює правовідносини,які виникли між сторонами,а також правовому висновку Верховіного Суду України від 10.07.2017 р у справі №6-1002цс17.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Частинами 2, 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» визначено, що неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
У ч. 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
Аналогічні положення містяться і в ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства».
За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин, вчинення батьками дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону. Разом з тим, сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому Цивільний кодекс України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частин 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У такому випадку, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Передбачені ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
В зв'язку з зазначеним колегія суддів вважає такими,що не заслуговують на увагу посилання позивача на неврахування судом відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки ,а відтак на її думку наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним.
Визнання за нею права власності на 1/3 частини квартири після досягнення повноліття за рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 грудня 2014 рокутакож не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки вище наведені обставини свідчать про відсутність у неї будь-яких майнових прав на іпотечне майно на час укладення договору іпотеки.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування, оскільки суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним.
Керуючись ст..ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 квітня2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Судді -