"19" листопада 2009 р. м. Київ К-23963/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Суддів: Сіроша М. В.
Харченка В.В.
Чалого С.Я.
Бим М.Є.
Гончар Л.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова на постанову господарського суду Львівської області від 26 січня 2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2007 року у справі за позовом СПД ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про скасування рішення, -
СПД ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про скасування рішення.
Постановою господарського суду Львівської області від 26 січня 2007 року позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2007 року апеляційна скарга задоволена частково, постанова господарського суду Львівської області від 26 січня 2007 року скасована. Ухвалене нове судове рішення про частково задоволення позову.
У поданій касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Управлінням Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова СПД ОСОБА_1 здійснено донарахування своєчасно не обчислених страхових внесків в сумі 11 922,95 грн. від фонду оплати праці, які повинні бути відображені в рядку 3 розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Актом перевірки №87 від 23 червня 2006 року встановлено, що на протязі 2004-2006 років позивач використовував найману працю, внаслідок чого з листопада 2003 року по червень 2006 року фонд оплати праці становив суму 40 742,58 грн., однак нарахування страхових внесків на фонд оплати праці на загальну суму 11 922,95 грн. і по обліку не проведено, в січні-березні 2005 року частково сплачено страхові внески. 6 липня 2006 року відповідачем виставлена позивачу вимога № Ф-753 про сплату боргу, якою УПФ України в Залізничному районі м. Львова вимагає від позивача сплатити недоїмку зі страхових внесків на суму 9 011,23 грн.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі-Закон) регулює відносини, які виникають в загальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в т.ч. ст. 14 цього Закону дає перелік страхувальників, а п. ч.2 ст. 17 Закону передбачає обов'язок сплати страхових внесків всіма страхувальниками, в т.ч. і тими, хто обрав спрощені систему оподаткування.
В ч.1 ст. 19 Закону визначено об'єкт, на який нараховуються внески.
Згідно ст. 15 Закону, платниками страховий внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в сті 14 цього Закону; страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Відповідно до ст. 18 Закону, страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Статтею 17 Закону передбачено, що позивач зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та повному обсязі страхові внески.
Апеляційним судом уточнено заборгованість з внесків до ПФ України і зменшено заборгованість до суми 8 388,29 грн. Апеляційний суд дійшов вірного висновку, що вимога про сплату боргу № 753 від 6 липня 2006 року на суму 9 011,23 грн. підлягає визнанню нечинною частково і скасуванню на суму 622,94 грн.
За наслідками зменшення суми заборгованості з внесків підлягає зменшенню і сума фінансової санкції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що рішення № 399 від 12 липня 2006 року про застосування до позивача фінансових санкцій на суму 5 956,55 грн. за донарахування страхових внесків не відповідає вимозі п.4 ч.9 ст.10 6 Закону, оскільки штрафна санкція застосована з наростаючим підсумком.
Сума штрафу не може перевищувати 5 % від донарахованих внесків (8 388,29 грн. * 5 % = 419,41 грн.).
Застосування штрафу в розмірі 5 % за кожний повний або неповний місяць можливе лише за той місяць, за який донараховано ці суми.
Тому, штраф у розмірі 5 % - стала сума, береться від суми донарахування в конкретному місяці. Оскільки, сторони в акті звірки зменшили суму донарахованих внесків, тому від цієї сум. слід проводити донарахування штрафу.
Таким чином, рішення № 399 від 12 липня 2006 року УПФ України в Залізничному районі м. Львова про застосування до позивач фінансових санкцій на суму 5 956,56 грн. підлягає визнана нечинним частково і скасуванню на суму 5 537,14 грн. (5 956, грн. - 419,41 грн.).
Згідно з ч.3 ст.211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду і не свідчать про неправильність судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.
Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 26 січня 2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.