20 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/9856/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді Сапіги В.П.,
суддів: Яворського І.О., Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту містобудування Львівської міської ради за участю третіх осіб - Інспекції державного архітектурно будівельного контролю у місті Львові, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу № 28 від 18.02.2013 року,
ОСОБА_2 звернулась в суд з адміністративним позовом до до Департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу Департаменту містобудування ЛМР №28 від 18.02.2013 року «Про затвердження містобудівних умов та обмежень на реконструкцію з розширенням ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 квартири №№ 7,8 за рахунок надбудови з влаштуванням квартир у двох рівнях та влаштування балконів на вул.Повітряній, 63 у м.Львові» в частині затвердження ОСОБА_6 містобудівних умов та обмежень на влаштування балкону при реконструкції з розширенням квартири №8 на вул.Повітряній, 63 у м.Львові.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу. Вважає оскаржувану постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню оскільки судом першої інстанції така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ремонті роботи проводяться ОСОБА_3 без її згоди та згоди інших мешканців житлового будинку, і як наслідок порушують її права власника суміжної квартири. Крім того, збудований на третьому поверсі бетонний балкон до квартири №8 довжиною близько 3 метрів, обмежує природне квартир №6 власником якої вона є; здійснює значне додаткове навантаження на несучі стіни житлового будинку, що може призвести до його руйнування та створює небезпеку для життя його мешканців. Вважає, що спорудження бетонного балкону не відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року №76.
Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира №6 на вул. Повітряній, 63 у м.Львові, що підтверджується копією ОСОБА_7 про реєстрацію права власності на нерухоме майно Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 16.08.2006 року.
Водночас, ОСОБА_3 є співвласником квартири №8 на вул.Повітряній, 63 у м.Львові, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - квартири №7 вказаного вище будинку.
Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради №28 від 18.02.2013 року затверджено містобудівні умови та обмеження на реконструкцію з розширенням громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6 квартир №№7,8 на вул.Повітряній, 63 за рахунок надбудови із влаштуванням квартир у двох рівнях та влаштування балконів.
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил складеного Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові 14.04.2017 року, за результатами проведення позапланової перевірки на підставі звернення ОСОБА_2 від 03.03.2017 року, встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 проведено будівельні роботи з реконструкції з розширенням квартири за рахунок надбудови з влаштуванням квартири у двох рівнях та влаштування балкону. У квартирі встановлено балкон розміром 1м. х 3 м., який відповідає проектній документації. Під час перевірки порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності не виявлено.
08.06.2017 р. Інспекцією ДАБІ у м. Львові за № ЛВ 143171591301 третій особі ОСОБА_3 зареєстровано декларацію про готовність об'єктів до експлуатації з реконструкції квартири № 8 з розширенням за рахунок горища в житловому будинку № 63 по вул.Повітряній у м.Львові.
Окрім цього, згідно витягу з Державного реєстрації речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №92234095 від 18.07.2017р. зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_9 право власності на реконструйовану квартиру № 8 в житловому будинку № 63 по вул.Повітряній у м.Львові.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що реконструкція ОСОБА_3 квартири № 8 в житловому будинку № 63 по вул.Повітряній у м.Львові проводилась за згодою позивача, що відповідає вимогам ч.2 ст.383 ЦК України, а тому оскаржуваний наказ є правомірним.
Проте, даний висновок суду першої інстанції є суперечливим та таким, що суперечить нормам права, наведеним нижче..
Так відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 КАС України також визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Спірні правовідносини регулюються приписами ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно яких прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Предметом розглядуваного позову є наказ про затвердження містобудівних умов та обмежень на реконструкцію квартири №№ 7,8 за рахунок надбудови з влаштуванням квартир у двох рівнях та влаштування балконів на вул.Повітряній, 63 у м.Львові, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Також розглядуваний наказ відповідача реалізований реєстрацією декларації про готовність об'єктів до експлуатації та Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №92234095 від 18.07.2017р., через що у третьої особи виникло право власності на реконструйовану квартиру.
Отже, оскаржуване рішення відповідача у формі наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень на реконструкцію квартири вичерпав свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для позивача чи третьої особи, оскільки у ОСОБА_3 виникло право власності на квартиру і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Таким чином, у разі прийняття відповідачем (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення відповідача, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Отже, подальше оспорювання правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомості має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Наведені обставини є визначальними при вирішенні заявленого спору, через що решта доводів сторін не носять принципового характеру.
Додатково колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту порушеного права, як визнання протиправним акта суб'єкта владних повноважень, не є універсальним і його застосування можливе у двох випадках: коли може бути відновлено те становище, яке існувало до видання акта, або коли за відсутності цієї можливості вимога про визнання незаконним акта суб'єкта владних повноважень поєднана з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди. Спори зазначеної категорії належать до цивільної юрисдикції.
Оскільки відновлення того становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного наказу, в обраний позивачами спосіб є неможливим, тому вказана справа не підлягає розгляду судом адміністративної юрисдикції.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує позицію Верховного Суду України по аналогічній категорії справ (зокрема, постанову Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 06.10.2015р. у справі № 21-1306а15).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у адміністративній справі, що визначені п.1 ч.1 ст.157 КАС України.
Частиною першою ст.203 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково задовольнити.
Скасувати постанову Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року у справі №461/3935/17 та закрити провадження у даній справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_7
судді ОСОБА_10
ОСОБА_11
Повний текс виготовлено 23.11.2017.