ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/604-53/60507.12.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВТРІМ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»
про визнання частково недійсними договорів фінансового лізингу від 04.09.2008р. № 01-286/08-обл. та № 01-285/08-обл.
Суддя Грєхова О.А.
Представники:
від позивача: Чехоєва Н.М. -представник по дов. № 1/29-04 від 24.09.2009р., Нікітіна А.М. -представник по дов. № 19/11-05 від 19.11.2009р.
від відповідача: Цибенко В.В. -представник по дов. № 20 від 19.01.2009р.
Заявлено позов про визнання частково недійсними договорів фінансового лізингу від 04.09.2008р. № 01-286/08-обл. та № 01-285/08-обл., укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВТРІМ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», а саме п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додатку № 4 до договорів фінансового лізингу).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2009р. порушено провадження у справах № 53/604, № 53/605, розгляд справ призначено на 16.11.2009р.
В судовому засіданні 16.11.2009р. представники позивача заявили клопотання про об'єднання в одне провадження справ № 53/604, № 53/605 у зв'язку з тим, що дані вимоги пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами, та в розгляді справи беруть ті ж самі сторони.
Представник відповідача проти заявленого клопотання про об'єднання в одне провадження справ № 53/604, № 53/605 не заперечував.
Представник відповідача надав відзиви № 1543, № 1544 від 16.11.2009р. на позовні заяви в яких зазначив, що п. п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договорів фінансового лізингу) передбачено черговий лізинговий платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, а п. п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договорів фінансового лізингу) передбачено разовий платіж, який не відноситься до чергових лізингових платежів. Відповідач також зазначає, що п. п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договорів фінансового лізингу) відповідають ст. ст. 533, 632 Цивільного кодексу України та ст. ст. 189 - 191 Господарського кодексу України.
В судовому засіданні 16.11.2009р., в порядку ст.. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошена перерва до 07.12.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2009р. справи № 53/604, № 53/605 об'єднані в одне провадження під № 53/604-53/605.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 07.12.2009р. за згодою представників сторін, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
04 вересня 2008р. між позивачем (лізингоодержувач) та відповідачем (лізингодавець) було укладено договори фінансового лізингу № 01-285/08-обл.та № 01-286/08-обл., за умовами яких відповідач зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цих договорів.
На виконання зазначених договорів фінансового лізингу позивачу було передано у тимчасове володіння та користування прес гідравлічний Y81-250B 2008 року випуску загальною вартістю 383 333,33 грн. та екскаватор ЕК-18-45-20 2008 року випуску загальною вартістю 713 533,33 грн.
Відповідно до пунктів 3.1. договорів позивач зобов'язався виплачувати відповідачеві лізингові платежі відповідно до Графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договорів). Лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає:
- суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу;
- винагороду (комісію) відповідачеві за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Згідно з пунктами 3.5. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договорів) та Графіками сплати лізингових платежів чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно.
Пунктами 3.6. Загальних умов фінансового лізингу передбачено порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.
Водночас, пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу встановлена формула визначення додаткової винагороди відповідача, на суму якої коригується черговий лізинговий платіж: «сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт - сума чергового лізингового платежу». Коефіцієнт визначається, як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКБ «УкрСиббанк»по дорученню відповідача фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих відповдачем для придбання предмету лізингу.
Отже, винагорода згідно з положеннями пунктів 3.9. Загальних умов фінансового лізингу виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США відповідно до даних банку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що умовами договорів позивача зобов'язано сплачувати на користь відповідача наступні платежі: авансовий платіж (пункти 3.1. договорів, пункти 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (пункти 3.1. договорів). В свою чергу чергові лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (пункти 3.1.1. договорів, Графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди відповідачу за отримане в лізинг майно (пункти 3.1.2. договорів, пункти 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорах у пунктах 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, а також в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договорів). Тобто розмір платежу як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.
Доводи відповідача щодо одноразового нарахування платежу з винагороди згідно з пунктами 3.6. Загальних умов фінансового лізингу спростовуються положеннями пунктів 3.1.2. договорів та пунктами 3.5. Загальних умов фінансового лізингу.
Водночас суд погоджується з доводами позивача, що пункти 3.9. Загальних умов фінансового лізингу передбачають інший, ніж в пунктах 3.6. Загальних умов фінансового лізингу вид платежу, оскільки за змістом вказаних пунктів (3.6.,3.9.) встановлено різні порядки визначення розміру таких винагород.
Стосовно доводів відповідача щодо визначення платежу, передбаченого пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, як компенсації відсотків за кредитом або витрат відповідача, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів лізингу, суд зазначає наступне.
В порядку ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідачем не було доведено, що такий кредит ним брався, зокрема з метою укладення договорів фінансового лізингу і за відома позивача. Тим більше, факт отримання відповідачем кредиту для здійснення господарської діяльності в цілому не свідчить про можливість включення відсотків за такий кредит до конкретних договорів фінансового лізингу, що укладаються відповідачем при здійсненні ним господарської діяльності. Крім того, відповідачем не було доведено, що ним були понесені інші витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів фінансового лізингу.
Таким чином, умовами договорів (пунктами 3.1. договорів) в порядку ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (пункти 3.6. Загальних умов фінансового лізингу), а положеннями пунктів 3.9. Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»- винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.
Судом беруться до уваги доводи відповідача про те, що умови нарахування платежу згідно з п. п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу не поширюються на формування інших платежів за договорами, в зв'язку з чим суд і дійшов висновку, що п. п. 3.6. та п. п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу передбачено два різні види платежів як винагороду відповідача за отримані у лізинг предмети лізингу
Доводи відповідача про те, що положеннями пунктів 3.6. Загальних умов фінансового лізингу передбачено разовий платіж спростовуються пунктами 3.5. Загальних умов фінансового лізингу, відповідно до яких лізингові платежі (до яких умовами договорів включена й винагорода, передбачена пунктами 3.6. Загальних умов фінансового лізингу) сплачуються щомісячно.
Водночас, суд критично ставиться до доводів позивача про те, що чинне законодавство України забороняє сторонам у грошових зобов'язаннях використовувати як грошовий еквівалент гривні іноземну валюту, оскільки зазначене спростовується положеннями ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином, позиція позивача про заборону передбачати у грошових зобов'язаннях грошовий еквівалент гривні в іноземній валюті не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам судочинства.
Оскільки суд дійшов висновку про закріплення у договорах виду платежу, що не передбачений чинним законодавством України, позовні вимоги про визнання договорів в зазначених позивачем частинах недійсними підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
В порядку ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у сумі 170,00 грн. та витрати позивача на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу у сумі 472,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 203, 215, 524 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. ст. 1, 32, 33, 35, 44, 47, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позови задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними:
- п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-285/08-обл від 04.09.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВТРІМ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»;
- п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-286/08-обл від 04.09.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВТРІМ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»;
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 12; код ЄДРПОУ 30575865, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВТРІМ»(02660, м. Київ, вул. Колекторна, 40-А; код ЄДРПОУ 35261998) 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп. державного мита та 472 (чотириста сімдесят дві) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Видати наказ.
Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. ст. 84. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду або до Вищого господарського суду України в строки, передбачені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України або ст. 110 Господарського процесуального кодексу України відповідно.
Суддя Грєхова О.А.