Справа № 130/1392/17
Головуючий у 1-й інстанції: Сенько Л.Ю.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
21 листопада 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Совгири Д. І. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Жмеринської районної державної адміністратції Вінницької області про бездіяльність управління праці та соціального захисту населення,
в червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до управління соціального захисту населення Жмеринської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач в судове засідання не з'явився. Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Статтею 197 КАС України, зокрема п.1 ч. 1, встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивач ОСОБА_2 є учасником бойових дій, користується пільгами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
19.04.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про взяття його на облік для отримання щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій до 5 травня відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни соціального захисту" та надав довідку з місця роботи.
Відповідачем була надана відповідь, що управління соціального захисту населення виплачують вищевказану допомогу на підставі списків Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною фіскальною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки України, Управлінням державної охорони.
13.05.2017 року відповідач повторно звернувся до ГУНП у м.Києві з запитом про надання інформації чи отримав ОСОБА_2 разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік та просив надати розрахунок на отримання вищевказаної допомоги (а.с.2).
З матеріалів справи встановлено, що позивачу виплачено щорічну допомогу в сумі 1200,00 грн.
Позивач не погодився із сумою отриманої у 2017 році допомоги до 5 травня та звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач здійснюючи позивачеві нарахування та виплату одноразової допомоги до 5 травня діяв відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", (чинного з 1 січня 2015 року), та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 року "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Законом України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набуттям чинності Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вищенаведені положення Закону від 28.12.2014 року N 79-VIII не були визнані неконституційними та є чинними.
В межах реалізації наданих повноважень Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №223 від 05.04.2017 року "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та залишається чинною на час перебігу правовідносин.
Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 р. N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то у даному випадку, при визначенні розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, слід враховувати норми Закону України від 28.12.2014 р. N 79-VIII "Про несення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Таким чином, з урахуванням приписів наведених законів, виплата позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня повинна здійснюватись у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України №223 від 05.04.2017 року, що і було зроблено відповідачем по справі.
Відповідно до п.1 цієї постанови з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, у таких розмірах: учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент увязнення не виповнилося 18 років) вязням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1200 гривень (п. 1 1.1 Постанови).
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано виплачена позивачу щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2017 рік у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №223 від 05.04.2017 року.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 вересня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Курко О. П.
Судді Совгира Д. І. Драчук Т. О.