16 листопада 2017 р.Справа № 820/6102/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Шевцової Н.В.
Суддів: Макаренко Я.М. , Мельнікової Л.В.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Вишневського О.В.
представника третьої особи Вишневського О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2017р. по справі № 820/6102/16
за позовом ОСОБА_3
до Державної міграційної служби України третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2016 р. №414-16;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 р. зазначений позов задоволено.
Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2016 р. №414-16.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 року залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 громадянин Сирійської Арабської Республіки, 17.07.2014 р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20 лютого 2015 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №8 від 12.02.2015 р., в якому вказано, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 31 січня 2015 року № 17-15.
Не погодившись з вказаною відмовою ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31.01.2015 р. №17-15 та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2015 р. апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.05.2015 р. скасовано в частині відмови у задоволенні позову. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін.
27.11.2015 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №66 від 26.11.2015 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 26 жовтня 2015 року №775-15.
Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 26.10.2015 р. №775-15 та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задоволено.
Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 26.10.2015 року №775-15.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно програми Діловодство спеціалізованого суду вказана постанова від 29.03.2016 року оскаржена не була.
03 листопада 2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №64 від 09.09.2016 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2016 року №414-16 (а.с.13).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.
Як вбачається з позовної заяви та протоколів співбесіди з працівниками міграційної служби від 28.07.2014 р., від 29.10.2014 р. року позивач в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що свої побоювання повертатися до країни громадської належності пов'язує з тим, що у випадку повернення на Батьківщину його буде рекрутовано до армії і він буде змушений вбивати людей, а може й сам загинути, в той час як, усе це суперечить його внутрішньому переконанню та міркуванням совісті.
Згідно рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2017 р. №414-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача, оскільки позивач не відповідає умовам надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Згідно висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 11.07.2016р., який став підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладений позивачем факт бути призваним до армії, зазначений ним в обґрунтування побоювань повертатися до країни громадської належності, не розглядався. З огляду на п. 167 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця відповідач дійшов висновку, що факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином, отже, викладений позивачем факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.
Колегія суддів не погоджується з висновками Державної міграційної служби що позивач не відповідає умовам набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, виходячи з наступного.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2)наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
У п. 170 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подачі клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркувань совісті.
У п. 171 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що тип військової, в якій особа не бажає приймати участь, засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призиву, може з урахуванням усіх інших вимог визначення може бути розцінено як переслідування.
Також слід вказати, що військові дії у Сирії засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: Резолюції Ради Безпеки ООН від 19.12.2013р. №68/182, 22.02.2014р. №2139(2014) 14,07.2014р., №2165(2014), 18.12.2014р, №2191(2014) та №2258(2015) від 22.12.2015р.; Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають Сирійську Арабську Республіку (від 22 жовтня 2013р., від 27 жовтня 2014р., 1 листопада 2015р.), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в Сирійській Арабській Республіці, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015) Ради Безпеки ООН та інші.
У вказаному висновку відповідач не аналізує можливість набуття позивачем статусу біженця через відмову проходити військову службу в умовах громадянської війни, (відповідно до п.п. 170-171 Керівництва УВКБ ООН по процедурам та критеріям визначення статусу біженця) та можливість набуття додаткового захисту через ситуацію загальнопоширеного насильства, систематичне порушення прав людини у країні.
Відповідачем у висновку зазначено, що не вся територія Сирійської Арабської Республіки охоплена військовим конфліктом. Також зазначено, що батько позивача проживає разом зі своєю дружиною у м. Латакія Сирійської Арабської Республіки. Наведена інформація, на думку відповідача, вказує на те, що у позивача існує можливість повернутися до країни свого походження, а саме на територію, що не контролюються терористичними угрупуваннями.
Між тим, як на час звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так і на даний час у Сирії присутня ситуація загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
Однак вказані обставини не були досліджені під час винесення рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.
Також, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.
У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.
Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача (виїхав у 2007 році) у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.
У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016р., 18.10.2016р., 15.11.2016р., 14.12.2016р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.
Відповідно до п. 1.2. "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011р. інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООП у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
Відповідачем в порушення п.п. 4.1. в) та 8.2 Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011р. не досліджено ситуацію в Сирії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
Отже, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2016 року №414-16 прийняте без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та таким, що підлягає скасуванню.
З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2017р. по справі № 820/6102/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Шевцова Н.В.
Судді Макаренко Я.М. Мельнікова Л.В.
Повний текст ухвали виготовлений 21.11.2017 р.