16 листопада 2017 р.Справа № 818/865/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Жигилія С.П.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.
за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.
представників сторін: позивача - Брайко Ю.В., відповідача - Пишного Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2017р. по справі № 818/865/17
за позовом Приватної фірми "Тімвел"
до Головного управління ДФС у Сумській області
про скасування податкових повідомленнь-рішеннь,
Приватна фірма "Тімвел" (далі по тексту - позивач, ПФ "Тімвел") звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області), в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області №0001781407 від 30.05.2017 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 526500 грн. та №0001771407 від 30.05.2017 року, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 265611 грн..
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 року по справі № 818/865/17 адміністративний позов Приватної фірми "Тімвел" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено в повному обсязі.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №0001781407 від 30.05.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання Приватної фірми "Тімвел" за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 526500 грн..
Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №0001771407 від 30.05.2017, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 265611 грн..
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) на користь Приватної фірми "Тімвел" (вул. Пролетарська, 68, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 23046766) витрати на оплату судового збору в сумі 11954 (одинадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 74 коп.
Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 року по справі № 818/865/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача, в обґрунтування вимог апеляційної скарги та у судовому засіданні, зокрема, посилається на обґрунтованість висновків акта перевірки та прийнятих на підставі зазначеного акта оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Зазначає, що під час проведення перевірки контролюючим органом зроблено висновки про порушення позивачем пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 421200 грн. в т. ч: за листопад 2016 року - на суму 71 870 грн., за грудень 2016 року - на суму 349 330 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 265611грн., в т.ч.: за листопад 2016 року - на суму 265611 грн.. Таким чином, вказує на те, що висновки акта перевірки є вірними та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень - рішень.
Представник позивача, у надісланих запереченнях на апеляційну скаргу та у судовому засіданні, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, посилаючись на те, що на підставі акта перевірки №230/18-28-14-07/23046766/69 від 04.05.2017 року відповідачем безпідставно зроблено висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Стверджує, що під час проведення перевірки відповідачу ПФ «Тімвел» надано для перевірки всі первинні документи, які підтверджують реальність вчинення господарських операцій, правильність розрахунку та декларування податків за період, що перевірявся, проте податковим органом не в повному обсязі проаналізовано обставини справи. Враховуючи наведене, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 04.05.2017 року ГУ ДФС у Сумській області проведено планову виїзну перевірку ПФ "Тімвел" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово - господарським операціям з придбання ТМЦ у ТОВ "Лепкора", ТОВ "Бенет+", ТОВ "Еліт Трейдинг" за період листопад 2016 року, та ТОВ "Капром ЛТД", ТОВ "Деспіна" за період - грудень 2016 року.
За результатами перевірки складено Акт перевірки №230/18-28-14-07/23046766/69 від 04.05.2017 (т.1, а.с.7-41).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 421200 грн. в т. ч: за листопад 2016 року - на суму 71 870 грн.; за грудень 2016 року - на суму 349 330 грн. та завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 265611 грн., в т.ч.: за листопад 2016 року - на суму 265611 грн..
На підставі акту перевірки №230/14-07/23046766/69 від 04.05.2017 року ГУ ДФС у Сумській області прийнято повідомлення-рішення:
- №0001781407 від 30.05.2017 року, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 526500 грн. в т.ч. за податковими зобов'язаннями з ПДВ 421200 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 105300 грн. (т.1, а.с.43);
- №0001771407 від 30.05.2017 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 265611 грн. (т.1, а.с.42).
Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування останніх.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень - рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для збільшення Приватній фірмі "Тімвел" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість став висновок контролюючого органу про безтоварність угод позивача з контрагентами - ТОВ "Лепкора", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Еліт Трейдінг" за період листопад 2016 року та ТОВ "Капром ЛТД", ТОВ "Деспіна" за період грудень 2016 року.
Згідно з п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом п. п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.
Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІУ та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 року №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 року №168/704).
За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.
У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (аналогічні позиції викладалися Вищим адміністративним судом у листах від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 та від 01.11.2011 року № 1936/11/13 - 11).
З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, ПФ "Тімвел" укладено наступні договори:
- купівлі-продажу з ТОВ "Лепкора" №2016/0311 від 03.11.2016 року з додатком до нього (т.1, а.с.58,59);
- купівлі-продажу з ТОВ "Беннет+" №03-11-2016 від 03.11.2016 року з додатком (т.1, а.с.76-77);
- з ТОВ "Еліт Трейдінг" договір відступлення права вимоги від 01.12.2016 року за Договором № ОЗУПВ від 01.12.2016 року (т.1, а.с.89);
- купівлі-продажу з ТОВ "Деспіна" № 11-29 від 29.11.2016 року з додатком (т.1, а.с.107-108);
- постачання товару з ТОВ "Капром" №1512-1 від 15.12.2016 року з додатком (т.1, а.с.118-119).
Згідно умов зазначених договорів продавець (постачальник) зобов'язується передати у власність покупця ТМЦ за умови оформлення відповідних документів, які є невід'ємною частиною таких договорів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору.
На виконання умов зазначених договорів позивач прийняв від ТОВ "Лепкова", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Деспіна" та ТОВ "Капром" товар, а саме товарно-матеріальні цінності, про що свідчать видаткові накладні (т.1, а.с.61,66,79,82,91,94,97,110,121,127).
ТОВ "Лепкова", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Деспіна" та ТОВ "Капром" виписано позивачу податкові накладні (т.1, а.с. 63-64, 68-69, 84-87, 99-104, 112-113, 123-125, 129-131).
Придбані у ТОВ "Лепкова", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Деспіна" та ТОВ "Капром" товарно-матеріальні цінності було оприбутковано позивачем, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201 (т. 1, а.с.195-250; т.2, а.с.1-23).
Згідно з товарно-транспортним накладним (т.1, а.с.62, 67, 80, 83, 92, 95, 98, 111, 122, 128) перевезення придбаного товару здійснювалось приватним підприємством "Гермес" та самостійно ПФ "Тімвел".
Придбані ТМЦ в подальшому було використано у власній господарській діяльності позивача.
Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про неможливість здійснення ПФ «Тімвел» господарських операцій у період, що перевірявся, з огляду на відсутність сертифікатів якості.
Колегія суддів зауважує, що відсутність під час перевірки сертифікатів якості товару не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.
Колегія суддів зазначає, що сертифікати якості та сертифікати відповідності товару не є первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податків, отже у позивача відсутній обов'язок зберігати отримані документи щодо якості товару.
Окрім того, слід відмітити, що наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій, а тому посилання відповідача на відсутність вказаних первинних документів, колегією суддів до уваги не приймається.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України, особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.
Вищевказана позиція суду узгоджується із рішенням Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, з якого вбачається, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.
Також, колегія суддів вказує на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.
Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.
Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.
Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).
Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо предмету, вартості робіт і порядку розрахунків, порядку здачі та приймання робіт, відповідальності сторін, інших умов, термінів дії договорів та юридичних адрес сторін, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.
Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), а податкові накладні згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.
Крім того, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами у період, що перевірявся, повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області від 30.05.2017 року №0001781407, №0001771407 підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при внесенні податкових повідомлень-рішень від 30.05.2017 року №0001781407, №0001771407, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.
У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 року по справі № 818/865/17 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, не впливають на вирішення справи по суті та висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.07.2017р. по справі № 818/865/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Жигилій С.П.
Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.
Повний текст ухвали виготовлений 21.11.2017 р.