13 листопада 2017 р.Справа № 623/2017/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Донець Л.О.
Суддів: Бенедик А.П. , Мельнікової Л.В.
за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.09.2017р. по справі № 623/2017/17
за позовом ОСОБА_1
до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області
про визнання дій суб'єкта владних повноважень щодо припинення виплати пенсії протиправними та зобов'язання поновити виплати пенсії,
30.08.2017 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з квітня 2016 року, пенсії позивачу; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу; зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.
Постановою Ізюмського міськрайонного суду в Харківській області від 27 вересня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.04.2016 року.
Зобов'язно Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити позивачу виплату пенсії з 01.04.2016 року та виплатити виниклу заборгованість.
Допустити до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць відповідно до п.1 ч.1 ст. 256 КАС України.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги доводи суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово непідконтрольної Уряду України території. У зв'язку зі здійсненням антитерористичної операції на Сході України позивач змушений був виїхати з м. Брянка Луганської області до м. Ізюм, Харківської області, де наразі мешкає, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 27.04.2015 р., виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області.
Позивач є отримувачем пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 144773.
З червня 2015 року перебуває на обліку у відповідача. Пенсію виплачено за період з 01.08.2014 року по березень 2016 року. Розмір місячної сплати пенсії складає 2 574, 97 грн.
Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено, та зроблений висновок про те, що дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.04.2016 року слід вважати протиправними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Матеріали справи свідчать, що позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 27.04.2015 р.
Згідно з п. 4 ч. 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до якої довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного вище Закону встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 5 зазначеного вище Закону, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до вказаної норми перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, колегія суддів вказує, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується поясненнями відповідач, наданими на запит до суду апеляційної скарги, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалось.
Вказана обставина, на думку колегії суддів є порушенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідач вчинив дії не у спосіб встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.
Частиною 8 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії.
Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі.
У випадку продовження дії обставин, що визначені у статті 1 цього Закону, термін дії такої довідки може бути продовжено на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу відповідної місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За приписами п.1 вказаного Порядку, довідка є документом, який видається внутрішньо переміщеній особі. Відповідно до п.6 цього Порядку, строк дії такої довідки становить шість місяців з дати її видачі.
У разі продовження дії обставин, що визначені в статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу.
Колегія суддів зазначає, що вказаними вище нормативними актами не встановлено підстав для припинення виплати пенсій у зв'язку з отриманням інформації із Реєстру обміну з Управлінням праці та соціального захисту населення.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати…»
У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
З вищенаведених підстав, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.
Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.
Колегія суддів вважає, що дії відповідача не відповідають даним критеріям оскільки останній діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів, апеляційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення без змін.
В силу приписів ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.
Згідно до ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.09.2017р. по справі № 623/2017/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4
Повний текст ухвали виготовлений 20.11.2017 р.