Провадження №1-кс/760/16410/17
Справа №760/25001/17
15 листопада 2017 року слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю детектива ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання детектива Другого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 , погоджене прокурором п'ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42016000000000977 від 11.04.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України,
До слідчого судді надійшло зазначене клопотання детектива про накладення арешту на майно, яким користується та розпоряджається ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченкове, Нікопольського району, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), а саме автомобіль Volvo XC90, 2017 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , vin - НОМЕР_2 , шляхом позбавлення права на відчуження зазначеного майна, та накладення заборони на право розпоряджатися та користуватися зазначеним майном, і фактичним його вилученням з володіння.
Дане клопотання обґрунтоване тим, що за результатами здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42016000000000977, розпочатому Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою на підставі звернення члена правління ПАТ «Укрзалізниця» та голови Тарифної комісії ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_6 , та наданими ним протоколами засідань Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України, органом досудового розслідування було встановлено, що 26.02.2014р. за п. 3.1 та 3.2 протоколу засідання Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України № 3, членами Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України, шляхом зловживання своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, було завдано тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та інтересам Державної адміністрації залізничного транспорту України в розумінні ч. 2 ст. 364 КК України, яке полягало у неправомірному розрахунку провізної плати за здійснення вантажних транзитних перевезень залізничним транспортом для ряду експедиторських організацій за пільговими коефіцієнтами до базових ставок Тарифної політики на 2013 фрахтовий рік та тарифними ставками, при невиконанні зазначеними експедиторськими організаціями гарантованих обсягів транзитних перевезень вантажів.
Досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючи заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України та виконуючи обов'язки голови Тарифної Комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України у співучасті з іншими особами, діючи всупереч інтересам служби і зловживаючи службовим становищем, заподіяв Державній адміністрації залізничного транспорту України майнову шкоду.
Вина ОСОБА_5 , на думку органу досудового розслідування, підтверджується зібраними доказами у кримінальному провадженні: наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 443-Ц/од від 12.12.2013р. «Про Тарифну комісію Державної адміністрації залізничного транспорту України» з додатками, наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 021-ЦЗ/од від 27.02.2014р. «Про введення в дію рішення Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України» з додатком, договорами № 315 - 230/2013 - ЦЮ від 19.12.2013р., № 206-294/2012-ЦЮ від 18.12.2012р., № 006 - 317/2011 - ЦЮ про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України на відповідний фрахтовий рік (з урахуванням додаткових угод), витягом з протоколу № 3 по п. 3 направленим на адресу Філії «ЄРЦ» Державної адміністрації залізничного транспорту України № ЦЗМ-12/404 від 27.02.2014р., моніторингами здійснення вантажних транзитних перевезень залізницями України за 2013р, 2014р. та 2015р., протоколом огляду речей і документів від 27.12.2016р., листами та телеграммою Державної адміністрації залізничного транспорту України, довідками щодо обсягів та нарахованої суми провізної плати за послуги транзитних перевезень наданими Філією «Головний інформаційно - обчислювальний центр» ПАТ «Укрзалізниця», довідками спеціаліста Державної аудиторської служби України від 27.02.2017р. та від 31.03.2017р., протоколами засідань Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України № 4 від 19.03.2013р., № 5 від 02.04.2013р., № 9 від 20.05.2013р. та № 17 від 20.09.2013р., зверненнями вантажовідправників і експедиторських організацій, та відповідні аналітичні матеріали Державної адміністрації залізничного транспорту України та її структурних підрозділів, на підставі яких були прийняті рішення відображені в зазначених протоколах, протоколами допитів свідків.
15.08.2017 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України (у редакції від 02.02.2014р., яка була дійсною на момент вчинення злочину).
28.09.2017р. Міністерством інфраструктури України в порядку передбаченому ст. 55 та 56 КПК України подано заяву про залучення до провадження у якості потерпілого. На підставі даної заяви 05.10.2017р. в порядку ст. 55 - 57, 110 КПК України винесено постанову про залучення Міністерства інфраструктури України до провадження у якості потерпілого.
13.11.2017 року Міністерством інфраструктури України в порядку передбаченому ст. 61 та 128 КПК України було подано цивільний позов у даному кримінальному провадженні за яким цивільний позивач (Міністерство інфраструктури України) позивався до цивільних відповідачів (в тому числі й ОСОБА_5 ) про стягнення збитків у розмірі 69231464,07 грн.
13.11.2017р. в порядку ст. 61, 62, 128 та 110 КПК України, за постановою детектива НАБ України, Міністерство інфраструктури України по даному кримінальному провадженні залучено у якості цивільного позивача, а ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у якості цивільних відповідачів.
Орган досудового розслідування вважає цивільний позов Міністерства інфраструктури України поданий до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування завданої ними шкоди позивачу таким, що повністю відповідає завданням кримінального провадження встановленим ст. 2 КПК України, оскільки він зумовлює той факт, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У разі задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
За результатами здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню встановлено, що 23.03.2017р. за дружиною ОСОБА_5 . ОСОБА_9 було зареєстровано транспортний засіб у вигляді автомобіля Volvo XC90, 2017 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , vin - НОМЕР_2 , придбаний на суму 2614165 грн.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що під час здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42016000000000977 було виявлено майно, на яке може бути накладено арешт у даному кримінальному провадженні в порядку ст. 170 КПК України, оскільки у органу досудового розслідування існує достатня кількість підстав та розумних підозр вважати, що зазначене майно може бути використане для забезпечення цивільного позову Міністерства інфраструктури України про відшкодування шкоди завданої злочинними діями ОСОБА_5 та інших службових осіб Державної адміністрації залізничного транспорту України, які були членами Тарифної комісії і діяли з нею за попередньою змовою, а не застосування до зазначеного майна заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може призвести до його приховування, пошкодження, псування, передачі, відчуження, орган досудового розслідування в порядку ст. 171 КПК України просив клопотання задовольнити.
Детектив в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав викладених у ньому.
Оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, а виходячи із матеріалів провадження вбачається ризик можливого відчуження належних ОСОБА_5 автомобіля, є доцільним розгляд даного клопотання без повідомлення підозрюваного, чи іншого власника зазначеного майна, їх захисників, представників чи законних представників.
Заслухавши детектива, вивчивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є накладення арешту на майно.
Встановлено, що за результатами здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42016000000000977, розпочатому Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою на підставі звернення члена правління ПАТ «Укрзалізниця» та голови Тарифної комісії ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_6 , та наданими ним протоколами засідань Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України, органом досудового розслідування було встановлено, що 26.02.2014р. за п. 3.1 та 3.2 протоколу засідання Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України № 3, членами Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України, шляхом зловживання своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, було завдано тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та інтересам Державної адміністрації залізничного транспорту України в розумінні ч. 2 ст. 364 КК України, яке полягало у неправомірному розрахунку провізної плати за здійснення вантажних транзитних перевезень залізничним транспортом для ряду експедиторських організацій за пільговими коефіцієнтами до базових ставок Тарифної політики на 2013 фрахтовий рік та тарифними ставками, при невиконанні зазначеними експедиторськими організаціями гарантованих обсягів транзитних перевезень вантажів.
Досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючи заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України та виконуючи обов'язки голови Тарифної Комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України у співучасті з іншими особами, діючи всупереч інтересам служби і зловживаючи службовим становищем, заподіяв Державній адміністрації залізничного транспорту України майнову шкоду.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Шевченкове, Нікопольського району, Дніпропетровської області, українця, громадянин України, одружений, з вищою освітою, пенсіонер, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюється у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам юридичних осіб, вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України (у редакції від 02.02.2014р., яка була дійсною на момент вчинення злочину).
Вина ОСОБА_5 , на думку органу досудового розслідування, підтверджується зібраними доказами у кримінальному провадженні: наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 443-Ц/од від 12.12.2013р. «Про Тарифну комісію Державної адміністрації залізничного транспорту України» з додатками, наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 021-ЦЗ/од від 27.02.2014р. «Про введення в дію рішення Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України» з додатком, договорами № 315 - 230/2013 - ЦЮ від 19.12.2013р., № 206-294/2012-ЦЮ від 18.12.2012р., № 006 - 317/2011 - ЦЮ про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України на відповідний фрахтовий рік (з урахуванням додаткових угод), витягом з протоколу № 3 по п. 3 направленим на адресу Філії «ЄРЦ» Державної адміністрації залізничного транспорту України № ЦЗМ-12/404 від 27.02.2014р., моніторингами здійснення вантажних транзитних перевезень залізницями України за 2013р, 2014р. та 2015р., протоколом огляду речей і документів від 27.12.2016р., листами та телеграммою Державної адміністрації залізничного транспорту України, довідками щодо обсягів та нарахованої суми провізної плати за послуги транзитних перевезень наданими Філією «Головний інформаційно - обчислювальний центр» ПАТ «Укрзалізниця», довідками спеціаліста Державної аудиторської служби України від 27.02.2017р. та від 31.03.2017р., протоколами засідань Тарифної комісії Державної адміністрації залізничного транспорту України № 4 від 19.03.2013р., № 5 від 02.04.2013р., № 9 від 20.05.2013р. та № 17 від 20.09.2013р., зверненнями вантажовідправників і експедиторських організацій, та відповідні аналітичні матеріали Державної адміністрації залізничного транспорту України та її структурних підрозділів, на підставі яких були прийняті рішення відображені в зазначених протоколах, протоколами допитів свідків.
15.08.2017 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені злочину, відповідальність за який передбачено ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України (у редакції від 02.02.2014р., яка була дійсною на момент вчинення злочину).
28.09.2017р. Міністерством інфраструктури України в порядку передбаченому ст. 55 та 56 КПК України подано заяву про залучення до провадження у якості потерпілого. На підставі даної заяви 05.10.2017р. в порядку ст. 55 - 57, 110 КПК України винесено постанову про залучення Міністерства інфраструктури України до провадження у якості потерпілого.
13.11.2017 року Міністерством інфраструктури України в порядку передбаченому ст. 61 та 128 КПК України було подано цивільний позов у даному кримінальному провадженні за яким цивільний позивач (Міністерство інфраструктури України) позивався до цивільних відповідачів (в тому числі й ОСОБА_5 ) про стягнення збитків у розмірі 69231464,07 грн.
13.11.2017р. в порядку ст. 61, 62, 128 та 110 КПК України, за постановою детектива НАБ України, Міністерство інфраструктури України по даному кримінальному провадженні залучено у якості цивільного позивача, а ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у якості цивільних відповідачів.
Правовими положеннями ст. 61 КПК України встановлено, що цивільним позивачем у кримінальному провадженні є юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов. Права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.
Правовими положеннями ст. 128 КПК України встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.
Правовими положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Ст. 1190 Цивільного кодексу України встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Зважаючи на викладене, орган досудового розслідування вважає цивільний позов Міністерства інфраструктури України поданий до Національного антикорупційного бюро України про відшкодування завданої ними шкоди позивачу таким, що повністю відповідає завданням кримінального провадження встановленим ст. 2 КПК України, оскільки він зумовлює той факт, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України встановлено, що слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Таким чином, у відповідності до правових вимог ст. 170 КПК України, законодавством України перед органом досудового розслідування ставиться обов'язок, щодо виявлення та розшуку майна, щодо якого у органу досудового розслідування існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно може бути використане для забезпечення цивільного позову, з метою накладення на нього арешту в порядку передбаченому КПК України, та запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
П. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Правовими положеннями ч. 6 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, який в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
У разі задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Ч. 8 ст. 170 КПК України встановлено, що вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.
Ч. 10 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Ч. 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
За результатами здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню встановлено, що 23.03.2017р. за дружиною ОСОБА_5 . ОСОБА_9 було зареєстровано транспортний засіб у вигляді автомобіля Volvo XC90, 2017 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , vin - НОМЕР_2 , придбаний на суму 2614165 грн.
Ст. 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності) незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Правовими положеннями ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Правовими положеннями ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
П. 41 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 встановлено, що забороняється зняття з обліку та/або перереєстрація на нового власника транспортних засобів щодо яких у Єдиному державному реєстрі МВС є відомості про накладення арешту або заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію на підставі судового рішення чи постанови державного виконавця.
Правовими положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України зазначено повний і вичерпний перелік фактичних обставин, які підлягають зазначенню слідчим, прокурором у клопотанні про арешт майна. Ст. 173 КПК України зазначено перелік питань, які підлягають встановленню слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна.
Ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що корупція - використання особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.
Ст. 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції» 18.10.2006р., встановлено, що кожна Держава-учасниця вживає, максимальною мірою, можливою в рамках її внутрішньої правової системи, таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів.
Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливості виявлення, відстеження, заморожування або арешту будь-чого з переліченого в ч. 1 цієї статті з метою подальшої конфіскації.
Кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до її внутрішнього права, таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для управління компетентними органами замороженим, арештованим або конфіскованим майном, зазначеним у ч. 1 і 2 цієї статті.
Ст. 23 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції» 18.10.2006р., встановлено, що кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами наступних діянь, які вони вчинені умисно:
a)
- i) конверсія або переведення майна, якщо відомо, що таке майно є доходами від злочинів, з метою приховання або маскування незаконного походження цього майна або з метою надання допомоги будь-якій особі, що бере участь у вчиненні основного злочину, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;
- ii) приховання або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, прав на майно або його приналежність, якщо відомо, що таке майно є доходами, одержаними злочинним шляхом;
b) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи:
- i) придбання, володіння або використання майна, якщо в момент його отримання відомо, що таке майно одержане злочинним шляхом;
- ii) участь, причетність або вступ у зговір з метою вчинення будь-якого зі злочинів, визначених цією статтею, замах на його вчинення, а також підсобництво, підбурювання, сприяння або надання порад під час його вчинення.
З метою реалізації ч. 1 цієї статті:
a)кожна Держава-учасниця докладає зусиль для реалізації ч. 1 цієї статті до найширшого кола предикатних злочинів;
b) кожна Держава-учасниця включає до числа предикатних злочинів, як мінімум, широке коло злочинів, що визнані такими
відповідно до цієї Конвенції;
c) з метою реалізації викладеного вище п. "b" предикатні злочини включають злочини, вчинені як у межах, так і поза межами юрисдикції відповідної Держави-учасниці. Однак злочини, вчинені за межами юрисдикції будь-якої Держави-учасниці, є предикатними злочинами тільки за умови, що відповідне діяння визнається злочином відповідно до внутрішнього права держави, в якій воно вчинене, і визнавалося б злочином відповідно до внутрішнього права Держави-учасниці, в якій імплементована або застосовується ця стаття, якби воно було вчинене в ній;
d) кожна Держава-учасниця подає Генеральному секретаревіОрганізації Об'єднаних Націй тексти своїх законів, які забезпечують реалізацію положень цієї статті, а також тексти будь-яких подальших змін до таких законів або їхній опис;
e) якщо цього потребують основоположні принципи внутрішнього законодавства Держави-учасниці, то можна передбачити, що злочини, зазначені в ч. 1 цієї статті, не стосуються осіб, які вчинили основний злочин.
Ст. 24 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції встановлено, що без шкоди для положень ст. 23 цієї Конвенції кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання будь-якого умисно вчиненого злочину, передбаченого цією Конвенцією, злочином, без участі у вчиненні таких злочинів, приховання або безперервного утримання майна, якщо відповідній особі відомо, що таке майно здобуте в результаті будь-якого зі злочинів, що визначений цією Конвенцією.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що під час здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42016000000000977 було виявлено майно, на яке може бути накладено арешт у даному кримінальному провадженні в порядку ст. 170 КПК України, оскільки у органу досудового розслідування існує достатня кількість підстав та розумних підозр вважати, що зазначене майно може бути використане для забезпечення цивільного позову Міністерства інфраструктури України про відшкодування шкоди завданої злочинними діями ОСОБА_5 та інших службових осіб Державної адміністрації залізничного транспорту України, які були членами Тарифної комісії і діяли з нею за попередньою змовою, а не застосування до зазначеного майна заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може призвести до його приховування, пошкодження, псування, передачі, відчуження, орган досудового розслідування в порядку ст. 171 КПК України звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вищезазначене майно.
Встановлено, що підставою застосування арешту до зазначеного майна є забезпечення цивільного позову Міністерства інфраструктури України з метою поновлення законних прав та інтересів Міністерства інфраструктури України порушених внаслідок здійснення злочинних дій ОСОБА_5 та інших службових осіб Укрзалізниці, які діяли у співучасті з нею, та прийняття Тарифною комісією Державної адміністрації залізничного транспорту України 26.02.2014р. рішення оформленого в п. 3.1 та 3.2 протоколу засідання Тарифної комісії № 3, а також досягнення дієвості цього кримінального провадження, та виконання завдань кримінального провадження встановлених ст. 2 КПК України.
Метою застосування арешту до зазначеного майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, передачі, відчуження.
Арешт щодо зазначеного майна, відповідно до правових вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, повинен полягати у позбавленні за ухвалою слідчого судді права на відчуження та розпорядження зазначеним майном.
Ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. В той же час, ч. 7 зазначеної статті встановлено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. А ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, накладення арешту на вищезазначене майно, не є припиненням права власності на це майно або позбавленням права власності на це майно, а є лише тимчасовим обмеженням права власності на це майно, яке полягає у тимчасовій забороні розпоряджатися (закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) даним майном, що за своєю сутністю є найменш обтяжливим способом арешту даного майна, який не призведе до суттєвих наслідків, які позначаться на інтересах власника майна.
Ч. 2 ст. 172 КПК України встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
У зв'язку з тим, що дії вчинені ОСОБА_5 у співучасті з іншими особами спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам свободам та інтересам Державної адміністрації залізничного транспорту України, в розумінні ч. 2 ст. 364 КК України (у редакції від 02.02.2014р., яка була дійсною на момент вчинення злочину), а у органів досудового розслідування існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищезазначене майно ОСОБА_5 може бути використане для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні Міністерства інфраструктури України з метою поновлення законних прав та інтересів та відшкодування завданої шкоди, з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, передачі, відчуження, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 131, 132, 170, 172, 173, 372 КПК України,-
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на майно, яким користується та розпоряджається ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченкове, Нікопольського району, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, пенсіонера, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), а саме автомобіль Volvo XC90, 2017 року випуску, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_1 , vin - НОМЕР_2 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1