20 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/9493/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Запотічний І.І.
судді Сапіга В.П.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
за участю представників:
позивача - Паїк М.В.
відповідача - Вовчук Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року у справі №813/2413/17 за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» про стягнення коштів за податковим боргом з рахунків у банках, -
05 липня 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби України у Львівській області звернулось в суд з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор», в якому, з урахуванням уточнення, просило стягнути з рахунків Товариства у банках, обслуговуючих такого платника податків до державного бюджету кошти у сумі 391 561 (триста дев'яносто одна тисяча п'ятсот шістдесят одна) грн. 31 коп.
В обгрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» виник податковий борг перед бюджетом, який станом на 15 червня 2017 року становить 391 561,31 грн. та складається з орендної плати за землю 391 561,31 грн. - основний платіж - залишок несплаченого податкового зобов'язання, яке виникло відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), за 2017 рік.
З огляду на вищенаведене, позивач просив стягнути з відповідача кошти до бюджету з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника та з рахунків платника податку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року позов задоволено, стягнуто з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» у банках, обслуговуючих такого платника податків до державного бюджету кошти у сумі 391 561 грн. 31 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального права, Товариство з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову суду та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач покликається на те, що під час судового розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено належних та допустимих доказів існування заборгованості з орендної плати за землю. Відповідач стверджує, що він не орендує жодних земельних ділянок та не укладав договорів оренди землі. Отже, відповідач стверджує, що у нього відсутні податкові зобов'язання з орендної плати за землю.
Поряд з цим, відповідач зазначає, що стягнення податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків, відповідно до законодавства, ініціюється шляхом внесення подання в порядку статті 183-3 КАС України. Звернення суб'єкта владних повноважень до суду з позовом про стягнення коштів за податковим боргом в загальному порядку (шляхом подання позовної заяви) допускається лише у разі якщо податковий орган попередньо звертався до суду з поданням і у відкритті провадження було відмовлено (закрито провадження). З урахуванням того, що позивач не звертався до адміністративного суду із вимогою про стягнення коштів з рахунків платників податку в спеціальному порядку, визначеному ст. 183-3 КАС України, і судом не відмовлено (закрито) провадження, відповідач вважає, що позивач, не мав права звертатись з адміністративним позовом з такими позовними вимогами в загальному порядку.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з врахуванням наступних обставин.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» перебуває на обліку в Самбірській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області. Так, за час здійснення діяльності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» виник податковий борг перед бюджетом, який станом на 15 червня 2017 року становив 391 561,31 грн., - залишок несплаченого податкового зобов'язання, яке виникло відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), за 2017 рік).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що вони є обґрунтованими, документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.59.1 ст.59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Судом з'ясовано, що позивач надіслав відповідачу податкову вимогу за №272-17 від 06 березня 2017 року про сплату податкового боргу, яку останній отримав,що підтверджується долученою до матеріалів справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п.14.1.175 ст.14 ПК України, податковий борг - сума грошового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.14.1.137 ст.14 ПК України, орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу.
У п. 57.1 ст.57 ПК України зазначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання декларації, крім випадків, встановленим цим Кодексом.
Відповідно до п.57.2 ст.57 ПК України, у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
Згідно п.57.3 ст.57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у п.п.54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 нього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем узгодження.
Статтею 20 ПК України, визначено права органів державної податкової служби, до яких зокрема, згідно пп.20.1.34 пункту 20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно п.4 ст.102 Кодексу, у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
З матеріалів справи судом встановлено, що на час розгляду справи суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу (узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у термін).
Відповідно до ст.95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вар гість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням
Таким чином, суд зазначає, що відповідачем не було сплачено до бюджету у добровільному порядку наявну у нього заборгованість у розмірі 391 561,31 грн., а відтак у Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» був існував податковий борг.
Водночас, судом встановлено, що відповідач, отримавши податкову вимогу, її не оскаржив та не оспорив, а відтак, погодився з наявним у нього податковим боргом.
Стосовно доводів апелянта про порушення норм процесуального права, а саме недотримання норм статті 183-3 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з 95.3 ст. 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 183-3 КАС України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
Твердження відповідача про те, що порядок розгляду стягнення податкового боргу з рахунків передбачає звернення податкового органу з поданням в порядку ст. 183-3 КАС України і лише в разі відмови в прийнятті подання заявник має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку, підлягає відхиленню, враховуючи наступне.
Згідно з 95.3 ст. 95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 183-3 КАС України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
Вищенаведені положення Податкового кодексу України не містять імперативної умови звернення в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України як обов'язкової підстави для подання позову про стягнення податкового боргу для розгляду в загальному порядку позовного провадження.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкової заборгованості, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законом пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, встановлення факту узгодженості грошового зобов'язання, наявності податкового боргу, його сплати у добровільному порядку тощо.
Таким чином наявність у контролюючого органу повноважень на звернення до суду з поданням про стягнення коштів за податковим боргом у порядку ст. 183-3 КАС України жодним чином не позбавляє його права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою за загальними правилами КАС України. Разом з тим, звернення позивача до суду за приписами ст. 183-3 КАС України не звільняє відповідача від обов'язку сплати податкового боргу.
Дана позиція узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 23 вересня 2014 року №К/800/32315/14 та ухвалі від 23 вересня 2014 року №К/800/19767/14, ухвалі від 12 травня 2015 року К800/3884/15.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірцукор» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року у справі № 813/2413/17 - без змін.
Ухвала набирає законної з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
В. П. Сапіга