Справа: № 755/6909/17 Головуючий у 1-й інстанції: Виниченко Л.М.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
15 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.,
Федотова І.В.,
при секретарі: Нікітіній А.В.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпровського районного суду м.Києва від 28 вересня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві, Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання незаконними дій та бездіяльності, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати незаконними дії та бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві при виконанні виконавчих проваджень ВП №44479406, ВП №44479487, ВП №41356745 та ВП №41356846, дії і бездіяльність Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виконанні постанови Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 по справі №2-а-1636/1/09 та постанови Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 по справі №2а-2604/12214/12; стягнути з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь позивача 174341,40 грн. в рахунок компенсації моральних збитків, викликаних тривалим невиконанням виконавчих проваджень; стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 636549,60грн. матеріальних збитків внаслідок невиконання постанов Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 по справі №2-а-1636/1/09 та від 28.05.2014 по справі №2а-2604/12214/12 з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 р. по справі №755/4586/15-а та 50000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди за тривале невиконання рішень суду і дискримінацію.
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 28 вересня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом обставин справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду інші учасники до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що постановою Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. по справі № К/9991/23664/11 касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, постанову Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2011 року скасовано та залишено в силі постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2009 року, змінивши її шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини двома абзацами в такій редакції: «Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок за період із 24 січня 2005 року по 04 січня 2006 року державної пенсії ОСОБА_4 у встановленому статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі 8 мінімальних пенсій за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок за період із 24 січня 2005 року по 04 січня 2006 року додаткової пенсії ОСОБА_4 за шкоду, заподіяну здоров'ю, у встановленому статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі 75% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої відповідно до положень статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 51-52).
06.11.2013 на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. Дніпровським районним судом м. Києва видано два виконавчих листи №2-а-1636/1/09, а саме: про перерахунок з 24.01.2005 по 04.01.2006 року державної пенсії за ст. 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком; про перерахунок з 24.01.2005 по 04.01.2006 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 50 Закону у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
13.10.2014р. на підставі цих виконавчих листів державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції відкрито виконавчі провадження ВП №41356745 та ВП №41356846.
Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 р. по справі № К/800/5136/13 (2а/2604/639/12) касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 14.08.2012р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2013 р. і прийняте нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково; визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва щодо відмови в призначені ОСОБА_4 пенсії та доплати до пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районні м.Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 пенсії та доплати до пенсії відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 22.07.2011, з урахуванням фактично виплачених сум пенсії; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва призначити, провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 доплати до пенсії відповідно до абз. 4 п.20 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 11.08.2007 р., з урахуванням фактично виплачених сум доплати; позовні вимоги ОСОБА_4 за період з 04.01.2006 по 10.08.2007 залишені без розгляду (а.с. 53-56).
На виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 та Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 Дніпровським районним судом м. Києва 12.06.2014 р. видано два виконавчих листа №2а-2604/12214/12, на підставі яких 26.08.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції відкрито виконавчі провадження ВП №44479406 та ВП №44479487.
В подальшому, вказані виконавчі провадження державним виконавцем були закінчені, проте. постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 визнано протиправними дії управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень №41356745, №41356846, №40883927, №40947644, №40948233, №44479487 та скасовано постанови про закінчення цих виконавчих проваджень (справа №755/4586/15-а, т. 2, а.с. 232-241).
На виконання вказаного рішення суду виконавчі провадження ВП №41356745, ВП №41356846 та ВП №44479487 були відновлені 20.05.2016 року.
При цьому, у виконавчому провадженні ВП № 41356745, після відновлення провадження державним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинено наступні дії: 14.09.2016 замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва на Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 11.08.2017р. (майже через рік!) до Дніпровського районного суду м. Києва подано заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду та заяву про видачу дублікату виконавчого листа.
У виконавчому провадженні ВП № 41356846, після відновлення провадження державним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинено наступні дії: 14.09.2016р. замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва на Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 14.09.2016р. на адресу боржника направлено вимогу щодо виконання рішення суду; 11.08.2017р. до Дніпровського районного суду м. Києва подано заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду; 17.08.2017р. державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
У виконавчому провадженні ВП №44479487, після відновлення провадження державним виконавцем в межах виконавчого провадження вчинено наступні дії: 29.06.2016 р. замінено сторону виконавчого провадження, а саме боржника Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районні м. Києва на Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 29.06.2016, 21.07.2016, 31.08.2016 на адресу боржника направлялись вимоги щодо виконання рішення суду; 15.02.2017р. державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві; 11.08.2017р. до Деснянського УП ГУ НП в м. Києві подано подання (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення.
У виконавчому провадженні № 44479406 державним виконавцем також неодноразово надсилались боржнику вимоги про виконання рішення суду; 29.06.2016 р. винесена постанова про заміну сторони виконавчого провадження, 15.02.2017 року винесена постанова про накладення на Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві штрафу за невиконання рішення суду, 11.08.2017 року до Дніпровського районного суду м. Києва подана заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Вважаючи таке тривале невиконання судових рішень протиправною бездіяльністю, враховуючи, що судові рішення не виконані дотепер, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачами не допущено бездіяльності щодо виконання судових рішень, проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на час відкриття виконавчих проваджень) (далі - Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Закону №606-XIV передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 2 статті 25 Закону N 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону N 606-XIV.
Відповідно до частини першої - третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІ, який набув чинності з 05.10.2016 року, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону (за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню)), перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону №1404-VІІ встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Відповідно до ст. 30 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Відповідно до ст. 2 Закону №1404-VІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 11 Закону №1404-VІІ строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 13 Закону №1404-VІІ за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, управлінням Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві були грубо порушені строки виконавчого провадження, а також не було вжито усіх можливих заходів примусового виконання судових рішень в повному обсязі та своєчасно.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами пункту другого частини четвертої статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України).
Відповідно до ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивач обрав свій захист шляхом подання позову про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених на виконання рішення суду, та в його обґрунтування посилається на неналежне виконання відповідачем постанов Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 по справі №2-а-1636/1/09, від 28.05.2014 по справі №2а-2604/12214/12, з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 р. по справі №755/4586/15-а.
Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Згідно із вимогами ч. 2, 4 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Крім того, відповідно до ст.267 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно ч.9 ст.267 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ч.9 ст. 267 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Щодо стягнення з відповідачів матеріальних збитків, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Так, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судових рішень, тому несплачена позивачу сума пенсії, яка підлягає стягненню на його користь за судовими рішеннями, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанов суду, відтак, зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, порушені права позивача відновлено постановами Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 по справі №2-а-1636/1/09 та від 28.05.2014 по справі №2а-2604/12214/12 про зобов'язання нарахувати та виплатити призначену позивачу пенсію у відповідних розмірах, які знаходяться на виконанні та частково виконані, оскільки Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведений перерахунок пенсії, визначений розмір та нарахована доплата до пенсії, а тому стягнення заявленої позивачем суми у зазначеному спорі є подвійною відповідальністю за одне і те ж зобов'язання, що в розрізі положень Конституції України є недопустимим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1388цс17.
Щодо вимог про відшкодування на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., то суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Також, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 23 цього ж Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента від 13 квітня 2011 року № 460/2011 Державна казначейська служба України та її територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників державного бюджету, тобто фактично виконують функції банку. Державна казначейська служба України є урядовим органом, кошти для якої виділяються з державного бюджету України лише на цілі, які передбачені бюджетною програмою. На рахунках Державної казначейської служби України обліковуються кошти, які закладені для його функціонування, як юридичної особи, тобто на виплату заробітної плати працівникам, на закупівлю товарів, технічне обслуговування тощо. Погашення зобов'язань, які виникли у державних органів в тому числі і у зв'язку із завданням шкоди (збитків), здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів заподіювача шкоди, у випадку її доведення.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 11.09.2013 у справі № 6-48цс13, при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».
Згідно з ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Поряд із цим, приймаючи до уваги положення ч.2 ст.8 КАС України, згідно з якими суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04).
У п. 99 та 100 цього Рішення Суд вказав, що розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах.
Стосовно цього критерію Суд зазначив, що коли йдеться про моральну шкоду існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.
Таким чином, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні констатував, що тривале невиконання судового рішення саме по собі є підставою вважати про наявність у особи, на користь якої прийнято це рішення, душевних страждань та переживань з цього приводу.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява N 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.
Крім того, у п. рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що постанова Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. у справі №2-а-1636/1/09 та постанова Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 р. по справі № К/800/5136/13 (2а/2604/639/12) на час прийняття рішення судом у даному спорі залишаються не виконаними. Докази виплати ОСОБА_4 відповідних сум допомоги та пенсій у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 суми компенсації моральної шкоди. Проте, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини про те, що розмір відшкодування повинен бути розумним, на думку судової колегії співмірним розміром компенсації моральної шкоди за таких обставин є сума 25 000 грн.
Отже, судова колегія вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Постанову Дніпровського районного суду м.Києва від 28 вересня 2017 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві при виконані судових рішень у виконавчих провадженнях: №44479406, №44479487; 41356745, №41356846.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Постанова в повному обсязі складена 20 листопада 2017 року.
Головуючий суддя: Л.В.Губська
Судді: Ю.А.Ісаєнко
І.В.Федотов