ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.11.2017Справа №910/14341/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СІТІ"
до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІС"
третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -
Національний банк України
третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -
Міністерство фінансів України
про визнання права та визнання відсутнім права
Суддя Турчин С.О.
Представники учасників процесу:
від позивача: Горобець Д.Г. (довіреність)
від відповідача: Каракоця О.В (довіреність)
від третьої особи 1: не з'явився
від третьої особи 2: не з'явився
від третьої особи 3: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СІТІ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІС" (відповідач 2) в якому просить суд:
визнати право ТОВ "ЛАЙК СІТІ" вимагати від ТОВ "ЦЕРІС" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14060Д від 10.02.2014 в розмірі 944 847 453,28 грн., який був сплачений ТОВ "ЛАЙК СІТІ" на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за ТОВ "ЦЕРІС";
визнати відсутнім у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права вимагати від ТОВ "ЦЕРІС" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14060 від 10.02.2014 в розмірі 944 847 453,28 грн., який був сплачений ТОВ "ЛАЙК СІТІ" на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за ТОВ "ЦЕРІС".
Позовні вимоги обґрунтовані виконанням позивачем на підставі договору поруки №4Ц14032И/П від 20.10.2016 обов'язку боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІС"відповідача 2) перед Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за кредитним договором №4Ц14060Д від 10.02.2014 шляхом здійснення погашення заборгованості у сумі 944847453,28 грн. згідно із платіжним дорученням №1381 від 20.10.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 28.08.2017 порушено провадження у справі № 910/14341/17 та призначено її до розгляду на 21.09.2017.
21.09.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.
В судове засідання 21.09.2017 з'явились представники позивача та відповідача 1.
Представник відповідача 2 в судове засідання 21.09.2017 не з'явився, витребуваних судом пояснень і документів не подав, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача 1 подав клопотання про залучення до участі у справі Національного банку України та Міністерства фінансів України, як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, надав суду пояснення в обґрунтування заявленого клопотання та просив суд його задовольнити.
Представник позивача не заперечив проти залучення до участі у справі як третьої особи - Національного банку України, проте заперечив проти залучення до участі у справі як третьої особи - Міністерства фінансів України, надав пояснення стосовно своїх заперечень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 залучено до участі у справі №910/14341/17 третіх осіб 1,2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Національний банк України та Міністерство фінансів України, розгляд справи № 910/14341/17 відкладено на 17.10.2017.
17.10.2017 через відділ діловодства суду від позивача та третьої особи 1 надійшли документи по справі
17.10.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у своєму відзиві, заперечуючи позовні вимоги посилається на те, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем.
В судове засідання 17.10.2017 з'явились представники позивача, відповідача 1 та третьої особи 2.
В судове засідання 17.10.2017 представники третьої особи 2 та відповідача 2 не з'явились, витребуваних судом пояснень і документів не надали, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/14341/17 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 07.11.2017.
30.10.2017 від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 07.11.2017 відповідачем заявлено клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та відзив на позовну заяву.
Відповідно до п. 7 ст. 81-1 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Враховуючи те, що від відповідача надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису, при розгляді справи № 910/14341/17 здійснюється фіксування судового процесу.
У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що в матеріалах справи відсутні вимоги банку про погашення кредитної заборгованості; також відповідачем зазначено, що у відповідності до законодавства, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором, також відповідачем 1 зазначено, що у відповідності до законодавства, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Також відповідачем 1 зазначено, що категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у правовідносинах між юридичними особами не підвідомча господарським судам, а тому провадження у даній справі підлягає припиненню.
Крім того, у судовому засіданні представник відповідача 1 подав клопотання про припинення провадження у справі, у зв'язку з тим, що позовні вимоги є встановленням факту, що має юридичне значення, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам.
Представник позивача у судовому засіданні 07.11.2017 заявив усне клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, якам не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національне антикорупційне бюро України.
Вказане клопотання мотивоване тим, що Національним антикорупційним бюро України проводяться заходи щодо перевірки дій Національного банку України як наглядового органу за діяльністю ПАТ КБ «Приватбанк», а тому ухвалення рішення може мати наслідки щодо такої перевірки.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
В той же час, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі не вплине на права та обов'язки Національного антикорупційного бюро України, у зв'язку з чим усне клопотання позивача про залучення до участі Національного антикорупційного бюро України задоволенню не підлягає.
Розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача 1 про припинення провадження у справі, суд дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» передбачено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
В той же час, позивач зазначає, що спір у даній справі є встановленням факту, що має юридичне значення.
Однак, як на тому наголошено у п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
З урахуванням викладеного, оскільки склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, відсутні підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а тому суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Представник позивача в судовому засіданні 07.11.2017 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 07.11.2017 заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Представник відповідача 2 в судове засідання 07.11.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду ухвалами суду, надісланими на юридичну адресу вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Представники третіх осіб в судове засідання 07.11.2017 також не з'явився. Про розгляд даної справи були належним чином повідомлені.
В судовому засіданні 07.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СІТІ" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (відповідач 1, кредитор) укладено договір поруки № 4Ц14032И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІС" (код за ЄДРПОУ 35739432) (далі - боржник, відповідач 2) своїх зобов'язань за:
кредитним договором від 21.01.2014 №4Ц14032И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;
кредитним договором від 10.02.2014 №4Ц14060Д (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;
кредитним договором від 11.02.2014 №4Ц14066Д (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;
кредитним договором від 22.01.2015 №4Ц15020И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 4.
Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).
У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору поруки).
Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).
Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).
Цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 24.02.2016, укладеної сторонами.
Позивачем в матеріали справи було надано Угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 24.02.2016 (далі - Угода), укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СІТІ" та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", відповідно до умов якої, представники сторін на умовах Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів серії СА № 26; атестат відповідності виданий Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України від 25.03.2011 за № 4262; Експертний висновок № 05/1-2057 від 30.05.2011, проходять ідентифікацію та отримують посилений сертифікат відритого ключа електронного цифрового підпису, посилений сертифікат відкритого ключа електронної цифрової печатки. Сторони при накладанні електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа користується програмним забезпечення, що надається АЦСК (п. 1 Угоди).
Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 20.10.2016 у відповідності до договору поруки № 4Ц14032И/П від 20.10.2016 виконав обов'язок боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю"ЦЕРІС") перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", здійснивши погашення заборгованості у сумі 944847453,28 грн. за кредитним договором №4Ц14060Д від 10.02.2014 згідно із платіжним дорученням №1381 від 20.10.2016.
27.01.2017 позивач направив на адресу відповідача 2 лист вих. №23 від 27.01.2017, в якому повідомив про виконання зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків та просив відповідача 2 підписати Угоду та довіреність на представництво інтересів. Відповідач 2 відповіді на зазначений вище лист не надав.
Позивач зазначає, що відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та переходу прав кредитора, у зв'язку зі чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Позивач зазначає, що згідно із платіжним дорученням №1381 від 20.10.2016, перераховано відповідачу кошти в сумі 944847453,28 грн., з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору №4Ц14060Д від 10.02.2014 згідно договору поруки № 4Ц14032И/П від 20.10.2016.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, по кредитному договору №4Ц14060Д від 10.02.2014.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В той же час, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що станом на 20.10.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІС" за кредитним договором №4Ц14060Д від 10.02.2014 становила 944847453,28 грн.
За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитним договором №4Ц14060Д від 10.02.2014 та того, що за рахунок коштів в сумі 944 847 453,28 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача 2) за кредитним договором №4Ц14060Д від 10.02.2014, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.
При цьому, зі змісту приписів частин першої та другої статті 556 ЦК України можна прийти до висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.
Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилається у позові та про необґрунтованість заявленого позивачем позову.
Зі змісту договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 5, п. 6 договору поруки).
Однак, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано жодних вимог банку адресованих позивачу щодо погашення заборгованості за боржника (відповідача 2) по кредитному договору№4Ц14060Д від 10.02.2014.
Натомість, посилання позивача на наявність усної вимоги банку є необґрунтованими, оскільки, умовами договору поруки не передбачено звернення банку до поручителя із усною вимогою. Водночас, відповідачем 2 зазначається про відсутність, передбаченої п. 5 договору, вимоги банку до поручителя, а факт виставлення усної вимоги не підтверджено.
Направлення позивачем на адресу відповідача 2 листа вих. №23 від 27.01.2017 з вимогою підписати Угоду і довіреність на представництво інтересів та залишення її без реагування відповідачем 2 не свідчить про невизнання відповідачем 2 прав позивача, їх порушення та оспорення.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 1 ГПК України).
До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.
Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а матеріалами справи не підтверджено порушення позивача з боку відповідачів, то відсутність порушеного права позивача також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Окрім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до ст. 4-1 ГПК України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі.
Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.
В силу положень ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.
Отже, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача 1 не призводять до поновлення права позивача, яке на його думку порушено.
Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи встановлені вище обставини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених у позові та порушення відповідачами прав та законних інтересів позивача, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог про визнання права ТОВ "ЛАЙК СІТІ" вимагати від ТОВ "ЦЕРІС" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14060Д від 10.02.2014 в розмірі 944847453,28 грн., який був сплачений ТОВ "ЛАЙК СІТІ" на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за ТОВ "Інвестгруп" та визнання відсутнім у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" права вимагати від ТОВ "ЦЕРІС" сплати суми боргу за кредитним договором № 4Ц14060Д від 10.02.2014 в розмірі 944847453,28 грн., який був сплачений ТОВ "ЛАЙК СІТІ" на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за ТОВ "ЦЕРІС".
Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СІТІ".
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір, відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2017
Суддя С.О. Турчин