ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.11.2017Справа №910/1648/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
до Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" та Приватного акціонерного товариства "Райз - Максимко"
третя особа-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Альфа"
третя особа-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнтерАгро Плюс"
третя особа-3: Товариство з обмеженою відповідальністю "Український дистрибуційний центр"
третя особа-4: Приватне підприємство "ЮТС- Агропродукт Плюс"
про стягнення заборгованості 215 210 677,10 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Самокиш В.Ю., за довіреністю;
від відповідача-1: Чугунов М.В., за довіреністю;
від відповідача-2: Войцехівський О.В., за довіреністю;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився;
від третьої особи-3: не з'явився;
від третьої особи-4: не з'явився.
01.02.2017 Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" та Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 06.1-20/192 від 24.12.2013 та договором поруки № 06.1-20/194 від 24.12.2013 у розмірі 215210677,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.02.2017.
03.04.2017 позивачем через канцелярію суду надано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 1196022,97 грн. заборгованості за кредитним договором №06.1-20/192 від 24.12.2013 та договором поруки №06.1-20/194 від 24.12.2013, а також просив суд повернути зайво сплачений судовий збір у розмірі 222 059,65 грн.
19.04.2017 в судовому засіданні вищевказану заяву про зменшення прийнято судом до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у справі № 910/1648/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, призначено у справі судову фінансово-економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз; на вирішення судової експертизи поставити наступні питання: 1) який розмір заборгованості за тілом кредиту відповідно до умов кредитного договору № 06.1-20/192 від 24.12.2013 року станом на 18.01.2017? 2) який розмір заборгованості суми по процентам відповідно до умов кредитного договору № 06.1-20/192 від 24.12.2013 станом на 18.01.2017? 3) який розмір заборгованості по пені за несвоєчасну сплату тіла кредиту відповідно до умов кредитного договору № 06.1-20/192 від 24.12.2013 року станом на 18.01.2017? 4) який розмір заборгованості по пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту відповідно до умов кредитного договору № 06.1-20/192 від 24.12.2013 станом на 18.01.2017?; провадження у справі зупинено до закінчення проведення експертизи у справі та отримання висновку експерта.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2017 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 910/1648/17, справу № 910/1648/17 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 20.09.2017 № 05-23/2715 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/1648/17 у зв'язку із відпусткою судді Чебикіної С.О., за результатами якого справу передано для подальшого розгляду судді Грєховій О.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 справа № 910/1648/17 була прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 17.10.2017.
17.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано відзив на позовну заяву, у якому, відповідач-2 заперечуючи проти позову, зазначає, що Договір застави майбутнього врожаю визначає обов'язок заставодавця передати в заставу ПАТ «Укрсоцбанк» майно (сільськогосподарську продукцію), а отже моментом надання сільськогосподарської продукції в заставу є момент збору врожаю. Таким чином, оскільки підпунктом 1.1.1 визначено період збору врожаю: червень-липень 2016 року, порушення зобов'язання зі сторони заставодавця настало не пізніше 01 серпня 2016 року. Однак, вимогу щодо виконання порушеного зобов'язання ПАТ «Укрсоцбанк» направлено на адресу ПрАТ «Райз-Максимко» 14 лютого 2017 року тобто після спливу шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання. Таким чином, за доводами відповідача-2, порука за Договором поруки є припиненою в силу закону. Також, відповідач-2 зазначає, що позивачем не надано повного обсягу документів, що б підтвердили заявлені позовні вимоги. Відповідач-2 зазначає, що подані позивачем меморіальні ордери засвідчені невстановленою особою, підпис особи банківської печаткою позивача не засвідчений, повноваження даної особи не перевірені, при цьому, позивач є банківською установою, а відтак всі докази щодо надання грошових коштів в якості кредиту, погашення кредиту чи його частини відповідачем, формуються та надаються односторонньо банком.
Також, 17.10.2017 представником відповідача-1 було подано клопотання про зупинення провадження у справі.
Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання з'явились, представники інших учасників судового процесу не з'явились.
Розгляд клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі, відкладено судом до наступного судового засідання.
Враховуючи неявку представників відповідача-2 та третіх осіб в судове засідання, а також у зв'язку з невиконанням учасниками судового процесу вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 21.09.2017, розгляд справи було відкладено на 06.11.2017.
01.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення та письмові заперечення на клопотання про зупинення провадження.
У судове засідання 06.11.2017 представник позивача з'явився.
Представники відповідачів з'явились, представник відповідача-1 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення.
Розглянувши клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач-1 зазначає, що в провадження Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/14247/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз», Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Альфа», Товариство з обмеженою відповідальністю «ІнтерАгро Плюс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Український дистрибуцій ний центр», Приватне підприємство «ЮТС-Агропродукт Плюс» про стягнення 214.014.654,13 грн. та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» про визнання поруки за договором № 06.1-20/194 від 24.12.2013 припиненою.
На думку відповідача-1, без рішення у справі № 910/14247/17 достовірно визначити суму заборгованості за відсотками та взагалі наявність боргу за відсотками являється неможливим, так як питання порушення кредитного договору та бази нарахування заборгованості за відсотками знаходиться поза межами предмету спору.
Також, на думку відповідача-1, оскільки у справі № 910/14247/17 предметом позову за зустрічним позовом є визнання поруки за договором № 06.1-20/194 від 24.12.2013 припиненою, на підставі якої у даній справі позивачем заявлено позовні вимоги, провадження у справі 910/1648/17 підлягає зупиненню до розгляду справи № 910/14247/17.
Так, відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Вказана норма встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати:
а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;
б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:
а) непідвідомчості;
б) обмеженості предметом позову;
в) неможливості розгляду тотожної справи;
г) певної черговості розгляду вимог.
В пункті 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 зазначено, що відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 первісний позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено повністю, стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 214.014.654 грн. 13 коп. заборгованості по тілу кредиту, 240.000 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 214.014.654 грн. 13 коп. заборгованості по тілу кредиту, 240.000 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, в задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» відмовлено повністю.
Водночас, суд зазначає, що порука, будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України; у статті 559 ЦК України визначено також спеціальні (додаткові) підстави її припинення; припинення поруки з підстав, визначених у статті 559 ЦК України, презюмується; при вирішенні спору про стягнення кредитної заборгованості з поручителя господарський суд не позбавлений можливості на підставі поданих сторонами доказів перевірити наявність або відсутність правових підстав для припинення поруки.
Таким чином, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, в зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.09.2015 у справі № 910/5718/15-г.
При цьому, доводи відповідача-1, про те, що без рішення у справі № 910/14247/17 достовірно визначити суму заборгованості за відсотками та взагалі наявність боргу за відсотками являється неможливим, так як питання порушення кредитного договору та бази нарахування заборгованості за відсотками знаходиться поза межами предмету спору, не беруться судом до уваги, оскільки дослідження питання наявності чи відсутності заборгованості по відсоткам за Кредитним договором і є предметом дослідження у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача -1 про зупинення провадження у справі, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Щодо клопотання представника відповідача-1 про призначення судової експертизи суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.
Згідно п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 було призначено судову експертизу, провадження у справі зупинено.
Однак, постановою Вищого господарського суду міста Києва від 13.09.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/1648/17 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
При цьому, суд враховує, що в подальшому, в процесі розгляду справи, відповідачами не було подано для долучення до матеріалів справи будь-яких доказів, які б були суперечливими поряд із поданими позивачем доказами, контррозрахунків наданих з боку відповідачів, посилань з доданням обґрунтованих доказів на підтвердження невідповідності здійснених позивачем розрахунків.
Представник позивача у судовому засіданні 06.11.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представники відповідачів у судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору, проти позову заперечили.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились.
Приймаючи до уваги п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце проведення наступного судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Зважаючи, що неявка повноважних представників третіх осіб не перешкоджає розгляду спору по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 06.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
24.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - банк, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Компанія «Райз» (далі - позичальник, відповідач - 1) було укладено Кредитний договір № 06.1-20/192 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого, банк надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 10 000 000 доларів США з можливістю отримувати в Доларах США та з терміном кредиту до 23 грудня 2016 року включно.
Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору кредит надається з метою фінансування обігових коштів позичальника, у тому числі для продажу валюти з подальшим направленням гривневого еквіваленту на фінансування обігових коштів. Не дозволяється використовувати кредит для виплати дивідендів, погашення інших кредитів, надання кредитів та/або позик будь-яким юридичним та/або фізичним особам, придбання необоротних активів, придбання акцій та/або часток у статутних капіталах юридичних осіб.
В подальшому, сторонами було укладено ряд додаткових угод.
Додатковою угодою № 3 від 18.08.2015 внесено зміни до п. 1.1 кредитного договору та визначено, що банк надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту еквівалентну 10.000.000,00 доларів США з можливістю отримувати в гривні та доларах США та з терміном кредиту до 31.12.2026.
У відповідності до п. 5.1 Кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за отримані та непогашені частки, якщо інше не передбачено Договором. Проценти сплачуються за процентною ставкою, визначеною у пункті 5.2 цього Договору та нараховуються щодо кожної частки, що залишається непогашеною з дати надання частки до дати фактичного погашення такої частки, кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за часткою (кредитом) на кінець дня. Нарахування процентів за користування кредитом за дні, що не є робочими днями в поточному місяці здійснюється в останній робочий день перед такими днями. Якщо дні, що не є робочими днями, починаються в поточному місяці та закінчуються в наступному місяці, то нарахування процентів за дні, що не є робочими днями в поточному місяці, здійснюється в останній робочий день поточного місяця, а нарахування процентів за дні, що не є робочими днями в наступному місяці здійснюється в перший робочий день такого наступного місяця.
При розрахунку процентів за кожний процентний період враховується як перший, так і останній день процентного періоду.
Проценти розраховуються на підставі фактичної кількості календарних днів, коли частка є непогашеною, та року з 360 календарних днів.
За умовами пункту 5.2 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 07.10.2015) процентна ставка для часток в доларах США є змінюваною і складається з: (і) маржа 7 (сім) % річних та (іі) 6M Libor. При цьому, максимальний розмір, до якого може бути збільшена процентна ставка для часток в доларах США складає 14 (чотирнадцять) % річних. Процентна ставка для часток в гривні є фіксованою та становить:
- протягом періоду з 18 серпня 2015 року по 31 грудня 2016 року - 8 % річних;
- протягом періоду з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року - 10 % річних;
- протягом періоду з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2022 року - 12 % річних;
- протягом періоду з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2026 року - 14 % річних.
У відповідності до п. 5.3 Кредитного договору, процентний період (за виключенням, можливо, першого та останнього) становить один календарний місяць. При цьому:
- перший процентний період за кредитом починається на дату надання першої частки та закінчується в передостанній календарний день календарного місяця, в якому надавалася частка;
- кожен наступний процентний період, починаючи з другого, за виключенням останнього, починається в останній календарний день попереднього календарного місяця та закінчується в передостанній календарний день поточного календарного місяця;
- останній процент період починається в останній календарний день попереднього календарного місяця та закінчується в день, що передує даті остаточного строкового чи дострокового погашення кредиту.
Згідно з п. 5.4 Кредитного договору нараховані проценти за кожен процентний період, крім останнього, сплачуються позичальником протягом строку сплати процентів, а за останній процентний період - в термін сплати процентів. Сплата процентів здійснюється шляхом переказу коштів на внутрішньобанківський рахунок.
В разі несплати позичальником в належний строк або термін будь-якої суми за цим Договором, позичальник сплачує банку на його вимогу неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня (якщо інше не погоджено з банком) на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати прострочення оплати до дати фактичної оплати включно за ставкою, яка складається з: (і) подвійно облікової ставки Національного банку України та (іі) 15 % річних. Сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язань позичальника відповідно до умов цього Договору Цим сторони погодилися, що строк позовної давності до вимог, що пов'язані з неустойкою, зазначеною в цьому пункті, а також строк нарахування такої неустойки становить три роки (п. 6.2 Кредитного договору).
Відповідно до п. h) п. 9.1 розділу 9 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 18.12.2014) в забезпечення зобов'язань позичальника за договором позичальник надає/забезпечує надання банку застави майнових прав на майбутній урожай сільськогосподарської продукції (пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, овес, просо, соняшник, соя, ріпак тощо) відповідно до структури посівних площ на відповідний сільськогосподарський рік та середньої врожайності за останні три роки. Заставна вартість сільськогосподарської продукції визначається на рівні ринкової вартості (з урахуванням ПДВ), визначеної за даними загальнодоступних джерел інформації, а саме: АПК-Інформ або Агро-сфера, або інших аналогічних джерел за визначенням Банку. Така застава повинна становити заставу з найвищим пріоритетом обтяження. Таке заставне майно повинно бути застрахованим фінансово стабільною та надійною страховою компанією, прийнятною для банку, проти втрати або пошкодження та інших ризиків, як буде прийнятно для Банку, та банк повинен мати статус вигодонабувача (бенефіціара) за такими страховими договорами та полісами.
Відповідно до підпункту (е) пункту 10 Кредитного договору випадком невиконання позичальником умов кредитного договору вважається, зокрема, втрата забезпечення, а саме втрачається можливість, із будь-якої причини, звернути стягнення за будь-яким із забезпечувальних документів, або такий предмет застави перестає існувати чи іншим чином стає недоступним для банку із будь-якої причини.
Згідно з підпунктом (іу) пункту 10.2 Кредитного договору банк має право у будь-який час після настання випадку невиконання вимагати дострокового погашення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.
Відповідно до підпункту (іі) пункту 12 Додаткової угоди № 2 від 18.12.2014 до 15.02.2015 позичальник зобов'язаний укласти з банком договори застави майнових прав на майбутній урожай сільськогосподарської продукції, передбачені підпунктом (h) пункту 9.1 розділу 9 Кредитного договору.
22.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Райз-Максимко» (заставодавець), яке є майновим поручителем за зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» укладено Договір застави (далі - Договір застави - 1).
Згідно з п. 1.1 Договору застави - 1 заставодавець з метою забезпечення передає в заставу заставодержателю майно (сільськогосподарську продукцію), що стане власністю заставодавця в майбутньому, а саме майбутній врожай ріпаку озимого. врожай якого закінчується у 2016 році, в кількості не менше 5120,25 тон.
22.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (заставодержатель) та Приватним підприємством «ЮТС-Агропродукт Плюс» (заставодавець, третя особа - 4), яке є майновим поручителем за зобов'язаннями Публічним акціонерним товариством «Райз-Максимко», укладено Договір застави (далі - Догові застави - 2).
Згідно з п. 1.1 Договору застави - 2 заставодавець з метою забезпечення передає в заставу заставодержателю майно (сільськогосподарську продукцію), що стане власністю заставодавця в майбутньому, а саме майбутній врожай ріпаку озимого. врожай якого закінчується у 2016 році, в кількості не менше 5914,63 тон.
Відповідно до п. 1.1.5 Договорів застави після збору врожаю вказаних вище сільськогосподарських культур предметом застави стає отримана в результаті збору врожаю вирощена сільськогосподарська продукція та/або продукція, отримана в результаті її переробки, про що сторони укладають додаткову угоду до договору.
Після збору врожаю заставодавець зобов'язаний надати заставодержателю сертифікат якості зерна та продуктів його переробки протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту збору врожаю.
Заставодавець після збору врожаю зобов'язаний передати предмет застави на зберігання зерновому складу за договором складського зберігання зерна та передати заставодержателю протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту збору врожаю заставне свідоцтво та саме свідоцтво за передавальним написом (індосаментом) відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», а також надати витяг з реєстру складських документів на зерно, наданий зерновим складом. на якому зберігається зерно.
24.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», Публічним акціонерним товариством «Компанія «Райз» та Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» (далі - поручитель, відповідач - 2) укладено Договір поруки № 06.1-20/194 (далі - Договір поруки).
Згідно з п. 1.1 Договору поруки у зв'язку з укладенням між Банком та позичальником кредитного договору № 06.1-20/192 від 24.12.2013 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього) поручитель поручився перед Банком за виконання позичальником в повному обсязі усіх існуючих та майбутніх грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регрес них та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності кредитного договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору поруки поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, відповідно до якого позичальник зобов'язаний зокрема повернути кредитні кошти в сумі 10 000 000 доларів США, сплатити проценти за процентною ставкою в розмірі, зазначеному у кредитному договорі, а також сплати комісії, неустойку, регресні та будь-які інші суми відповідно до умов кредитного договору.
За умовами пункту 1.3 Договору поруки поручитель, як солідарний боржник, зобов'язався сплатити Банку всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором, в разі порушення позичальником зобов'язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі.
Як зазначає позивач, банком було виконано зобов'язання щодо надання кредиту, а саме надано позичальнику кредитні кошти на умовах, погоджених в Кредитному договорі, проте в порушення умов Кредитного договору та Договорів застави, сторонами не виконано зобов'язання щодо надання банку застави сільськогосподарської продукції після збору врожаю.
У зв'язку із невиконанням зобов'язань за Кредитним договором та за Договорами застави майна (сільськогосподарської продукції), що стане власністю заставодавця у майбутньому (застава майбутнього урожаю) від 22.12.2015 щодо надання банку застави сільськогосподарської продукції після збору врожаю, 21.12.2016 банком надіслано вимогу від 21.12.2016 на адресу позичальника щодо дострокового погашення кредиту на загальну суму 215 779 150,68 грн. протягом 7 (семи) днів з дати отримання цієї вимоги.
Також, 14.02.2017 банк надіслав на адресу поручителя (ТОВ «Райз-Максимко») у відповідності до пункту 1.3 Договору поруки вимогу № 08.41-186/67-2521 від 13.02.2017 про виконання порушеного зобов'язання.
Однак, оскільки позичальником та поручителем було проігноровано вимоги банку, останній вимушений був звернутись до суду з позовом.
Як зазначає позивач (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), станом на 18.01.2017, заборгованість позичальника перед банком за Кредитним договором складає:
- 1 117 632,08 грн. - відсотки за користування кредитом;
- 4 777,78 грн. - пеня за порушення строків погашення кредиту;
- 73 613,11 грн. - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом;
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач стверджує, що свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідача кредитні кошти, в свою чергу, відповідач порушив умови Кредитного договору в частині своїх зобов'язань.
Відповідач - 1, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність належних доказів на підтвердження надання йому кредитних коштів банком.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано позичальнику кредитні кошти, а саме:
- згідно меморіального ордеру № 611302953 від 26.12.2013 - 2 500 000 доларів США (еквівалент 19 982 500 грн.);
- згідно меморіального ордеру № 612135143 від 27.12.2013 - 2 500 000 доларів США (еквівалент 19 982 500 грн.);
- згідно меморіального ордеру № 700060165 від 14.05.2014 - 1 521 739 доларів США 13 центів (еквівалент 17 902 531,95 грн.);
- згідно меморіального ордеру № 700949570 від 15.05.2014 - 1 521 739 доларів США 13 центів (еквівалент 17 748 017,60 грн.).;
- згідно меморіального ордеру № 701742814 від 16.05.2014 - 1 956 521 доларів США 74 центи (еквівалент 22 999 292,62 грн.).;
- згідно меморіального ордеру № 1059823719 від 28.09.2015 - 43 231 982 грн.;
- згідно меморіального ордеру № 1067949394 від 08.10.2015 - 41 846 686 грн.;
- згідно меморіального ордеру № 1070734535 від 12.10.2015 - 698 998,21 грн.;
- згідно меморіального ордеру № 1080921051 від 26.10.2015 - 13 657 679 грн.;
- згідно меморіального ордеру № 1081800238 від 27.10.2015 - 9 047 828,92 грн.;
- згідно меморіального ордеру № 1081807808 від 27.10.2015 - 114 528 480 грн.;
Крім того, відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додані позивачем до позовної заяви банківські виписки по особовому рахунку відповідача-1 є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.
Крім того, матеріали справи також містять Заяви відповідача-1 на отримання часток кредитних коштів за Кредитним договором.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, а саме банківських виписок, відповідач регулярно, упродовж часу з отримання кредитних коштів, та до 29.12.2016 (дата останньої сплати заборгованості по тілу кредиту) та до 06.01.2017 (дата останньої сплати відсотків), у відповідності до умов укладеного Кредитного договору, сплачував відсотки за користування вищезазначеними кредитними коштами. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження повернення відповідачем позивачу кредитних коштів (траншів) як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю відповідного волевиявлення з боку відповідача на їх отримання.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач зобов'язання за Договором виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти у відповідності до умов Договору, а відтак доводи відповідача - 1 щодо відсутності належних доказів на підтвердження надання йому кредитних коштів спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з умов Кредитного договору, а саме відповідно до п. h) п. 9.1 розділу 9 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 18.12.2014) в забезпечення зобов'язань позичальника за договором позичальник надає/забезпечує надання Банку застави майнових прав на майбутній урожай сільськогосподарської продукції (пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, овес, просо, соняшник, соя, ріпак тощо) відповідно до структури посівних площ на відповідний сільськогосподарський рік та середньої врожайності за останні три роки. Заставна вартість сільськогосподарської продукції визначається на рівні ринкової вартості (з урахуванням ПДВ), визначеної за даними загальнодоступних джерел інформації, а саме: АПК-Інформ або Агро-сфера, або інших аналогічних джерел за визначенням Банку. Така застава повинна становити заставу з найвищим пріоритетом обтяження. Таке заставне майно повинно бути застрахованим фінансово стабільною та надійною страховою компанією, прийнятною для Банку, проти втрати або пошкодження та інших ризиків, як буде прийнятно для Банку, та Банк повинен мати статус вигодонабувача (бенефіціара) за такими страховими договорами та полісами.
Відповідно до підпункту (іі) пункту 12 Додаткової угоди № 2 від 18.12.2014 до 15.02.2015 позичальник зобов'язаний укласти з Банком договори застави майнових прав на майбутній урожай сільськогосподарської продукції, передбачені підпунктом (h) пункту 9.1 розділу 9 Кредитного договору.
Як встановлено судом, 22.12.2015 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «Райз-Максимко», яке є майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ «Компанія «Райз» укладено Договір застави.
Згідно з п. 1.1 Договору застави заставодавець з метою забезпечення передає в заставу заставодержателю майно (сільськогосподарську продукцію), що стане власністю заставодавця в майбутньому, а саме майбутній врожай ріпаку озимого. врожай якого закінчується у 2016 році, в кількості не менше 5120,25 тон.
Також, 22.12.2015 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ПП «ЮТС-Агропродукт Плюс», яке є майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ «Райз-Максимко», укладено договір застави.
Згідно з п. 1.1 Договору застави заставодавець з метою забезпечення передає в заставу заставодержателю майно (сільськогосподарську продукцію), що стане власністю заставодавця в майбутньому, а саме майбутній врожай ріпаку озимого. врожай якого закінчується у 2016 році, в кількості не менше 5914,63 тон.
Відповідно до п. 1.1.5 Договорів застави після збору врожаю вказаних вище сільськогосподарських культур предметом застави стає отримана в результаті збору врожаю вирощена сільськогосподарська продукція та/або продукція, отримана в результаті її переробки, про що сторони укладають додаткову угоду до договору.
Після збору врожаю заставодавець зобов'язаний надати заставодержателю сертифікат якості зерна та продуктів його переробки протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту збору врожаю.
Заставодавець після збору врожаю зобов'язаний передати предмет застави на зберігання зерновому складу за договором складського зберігання зерна та передати заставодержателю протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту збору врожаю заставне свідоцтво та саме свідоцтво за передавальним написом (індосаментом) відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», а також надати витяг з реєстру складських документів на зерно, наданий зерновим складом. на якому зберігається зерно.
Однак, в порушення умов кредитного договору та договорів застави, не виконано зобов'язання щодо надання банку застави сільськогосподарської продукції після збору врожаю.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до підпункту (е) пункту 10 Кредитного договору випадком невиконання позичальником умов кредитного договору вважається, зокрема, втрата забезпечення, а саме втрачається можливість, із будь-якої причини, звернути стягнення за будь-яким із забезпечувальних документів, або такий предмет застави перестає існувати чи іншим чином стає недоступним для Банку із будь-якої причини.
Згідно з підпунктом (іу) пункту 10.2 Кредитного договору Банк має право у будь-який час після настання випадку невиконання вимагати дострокового погашення кредиту і в такому випадку кредит повинен бути достроково погашений позичальником зі сплатою всіх належних до сплати процентів та інших платежів, передбачених договором.
У зв'язку із невиконанням зобов'язань за Кредитним договором та за Договорами застави майна (сільськогосподарської продукції), що стане власністю заставодавця у майбутньому (застава майбутнього урожаю) від 22.12.2015 щодо надання банку застави сільськогосподарської продукції після збору врожаю, 21.12.2016 банком надіслано вимогу від 21.12.2016 на адресу позичальника щодо дострокового погашення кредиту на загальну суму 215 779 150,68 грн. протягом 7 (семи) днів з дати отримання цієї вимоги.
На підтвердження направлення та отримання зазначеної вимоги відповідачем - 1, матеріали справи містять опис вкладення у цінний лист від 21.12.2016, фіскальний чек від 21.12.2016 та витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0303110741270, відповідно до яких, означена вимога отримана відповідачем 1 - 26.12.2016.
Таким чином, враховуючи погоджені сторонами умови Кредитного договору на власний розсуд та враховуючи відсутність доказів на підтвердження належного виконання Договорів застави, позивач правомірно звернувся до відповідача - 1 із вимогою про дострокове погашення взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором.
Судом також встановлено, що доказів на підтвердження її виконання у повному обсязі, як протягом семи днів так і станом на дату звернення до суду з позовом та в процесі розгляду справи, матеріали справи не містять.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, а саме банківських виписок по особовому рахунку відповідача - 1 заборгованість останнього по поверненню кредитних коштів станом на 18.01.2017 складає 214 014 654,13 грн.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:
1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;
2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;
3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
За умовами пункту 5.2 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 4 від 07.10.2015) процентна ставка для часток в доларах США є змінюваною і складається з: (і) маржа 7 (сім) % річних та (іі) 6M Libor. При цьому, максимальний розмір, до якого може бути збільшена процентна ставка для часток в доларах США складає 14 (чотирнадцять) % річних. Процентна ставка для часток в гривні є фіксованою та становить:
- протягом періоду з 18 серпня 2015 року по 31 грудня 2016 року - 8 % річних;
- протягом періоду з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року - 10 % річних;
- протягом періоду з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2022 року - 12 % річних;
- протягом періоду з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2026 року - 14 % річних.
Дослідивши наявні у матеріалах справи банківські виписки, перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих відсотків, враховуючи відсутність контррозрахунку, наданого з боку відповідачів, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем розміру заборгованості позичальника по сплаті відсотків за Кредитним договором у розмірі 1 117 632,08 грн.
Так, як встановлено судом, 24.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», Публічним акціонерним товариством «Компанія «Райз» та Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» укладено Договір поруки № 06.1-20/194, за умовами якого, у зв'язку з укладенням між Банком та позичальником кредитного договору № 06.1-20/192 від 24.12.2013 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього) поручитель поручився перед Банком за виконання позичальником в повному обсязі усіх існуючих та майбутніх грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регрес них та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності кредитного договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору поруки поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, відповідно до якого позичальник зобов'язаний зокрема повернути кредитні кошти в сумі 10.000.000,00 доларів США, сплатити проценти за процентною ставкою в розмірі, зазначеному у кредитному договорі, а також сплати комісії, неустойку, регресні та будь-які інші суми відповідно до умов кредитного договору.
За умовами пункту 1.3 Договору поруки поручитель, як солідарний боржник, зобов'язався сплатити Банку всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором, в разі порушення позичальником зобов'язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Як вбачається з частин 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
14.02.2017 банк надіслав на адресу поручителя (ТОВ «Райз-Максимко») у відповідності до пункту 1.3 Договору поруки вимогу № 08.41-186/67-2521 від 13.02.2017 про виконання порушеного зобов'язання.
Відповідач-2 заперечуючи проти позову, зазначає, що порука, яка виникла на підставі Договору поруки, припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя.
Згідно з ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Так, частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.
Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Разом з тим, доводи відповідача-2 щодо того, що оскільки підпунктом 1.1.1 визначено період збору врожаю: червень-липень 2016 року, порушення зобов'язання зі сторони заставодавця настало не пізніше 01 серпня 2016 року, а отже шестимісячний строк мав відраховуватись саме з цієї дати, не відповідає предмету позову, оскільки заборгованість яка є предметом позову виникла з договірних відносин які виникли з Кредитного договору та Договору поруки, а не Договору застави, а відтак у даному випадку строк встановлений Договорами застави для збору вражаю не є строком пов'язаним з настанням у відповідачів обов'язку з виконання своїх зобов'язань, взятих за Кредитним договором та Договором поруки.
Отже, строк встановлений у Договорах застави впливає на виникнення у позивача саме права вимагати дострокового погашення кредиту, а реалізувати зазначене право, позивач має право у будь-який час після порушення сторонами договірних зобов'язань за Договорами застави.
У свою чергу, пунктом 3.8 Договору поруки сторони визначили строк - до 23.12.2019 з дня підписання договору поруки, тобто строк, встановлений у договорі поруки закінчується 26.12.2019.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Водночас, у разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, і якщо при цьому договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв'язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі ч. 4 ст. 559 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі №6-28цс14).
З огляду на вищенаведене, пунктом 3.8 Договору поруки встановлено строк його дії, а відтак і встановлено строк дії поруки за вказаним договором, отже до правовідносин сторін за Договором поруки не підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Таким чином, судом не встановлено факту наявності правових підстав з яким законодавець пов'язує припинення поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів погашення відповідачем - 1 заборгованості по сплаті відсотків за Кредитним договором, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість, в свою чергу, оскільки відповідачем - 2 також не надано суду жодного доказу на підтвердження погашення ним заборгованості відповідача - 1 по сапаті відсотків за Кредитним договором, позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів відсотків за користування кредитним коштами за Кредитним договором у розмірі 1 117 632,08 є обґрунтованими та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідачів на свою користь:
- 4 777,78 грн. - пеня за порушення строків погашення кредиту;
- 73 613,11 грн. - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно п. 6.2 Кредитного договору, в разі несплати позичальником в належний строк або термін будь-якої суми за цим Договором, позичальник сплачує банку на його вимогу неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня (якщо інше не погоджено з банком) на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати прострочення оплати до дати фактичної оплати включно за ставкою, яка складається з: (і) подвійно облікової ставки Національного банку України та (іі) 15 % річних. Сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язань позичальника відповідно до умов цього Договору. Цим сторони погодилися, що строк позовної давності до вимог, що пов'язані з неустойкою, зазначеною в цьому пункті, а також строк нарахування такої неустойки становить три роки.
Таким чином, проаналізувавши умови Кредитного договору, суд дійшов висновку, що цим договором встановлено інший, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються пеня.
Разом з тим, відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 р. у справі № 3-29гс15 та від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16.
Позивачем при нарахуванні та заявлені до стягнення пені вищезазначені норми закону не враховано, а тому судом здійснено перерахунок розрахованої та заявленої пені у гривні та встановлено, що позивачем було невірно розраховано пеню у гривні, а саме без урахування положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а відтак з урахування встановлених фактичних обставин справи, з відповідачів підлягає стягненню пеня за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 53 473,67 грн. та пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 3 060,12 грн.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачі під час розгляду справи не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у них обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідачів в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, згідно з абз. 3 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Крім того, відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111 13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.
Також, 24.02.2017 представником позивача було подано заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначає, що сума заборгованості є значною, а відтак не виключається можливість того, що, аби уникнути фінансових зобов'язань, відповідачі можуть оголосити себе банкрутами. При цьому, складний фінансовий стан відповідачів підтверджений копіями судових рішень з ЄДРСР, а відтак є достатньою підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову.
В зв'язку з викладеним, позивач просить суд накласти арешт у межах ціни позову 215 210 677,10 грн. на грошові кошти відповідачів, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені ДВС в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова) умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно з п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, не надав.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (03115, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 121В; ідентифікаційний код: 13980201) та Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (37240, Полтавська обл., Лохвицький район, місто Заводське, вулиця Матросова, будинок 10; ідентифікаційний код: 30382533) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29; ідентифікаційний код: 00039019) заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 117 632 (один мільйон сто сімнадцять тисяч шістсот тридцять дві тисячі) грн. 08 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 3 060 (три тисячі шістдесят) грн. 12 коп., пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 53 473 (п'ятдесят три тисячі чотириста сімдесят три) грн. 67 коп.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (03115, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 121В; ідентифікаційний код: 13980201) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29; ідентифікаційний код: 00039019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 880 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 47 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 584 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (37240, Полтавська обл., Лохвицький район, місто Заводське, вулиця Матросова, будинок 10; ідентифікаційний код: 30382533) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29; ідентифікаційний код: 00039019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 880 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 47 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 584 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
5. В іншій частині позову відмовити.
6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
7. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.11.2017.
Суддя О.А. Грєхова