06 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі :
Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.
СуддівКравець В.А., Мазурик О.Ф.
при секретаріМаличівській Н.В.,
за участю поставника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2016 року
у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про захист прав споживачів та стягнення коштів, -
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 54-56/
№ справи 757/41270/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/7664 /2017
Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи не повинен був керуватись правовою позицією ВСУ №6-2001цс15 від 20.01.2016 р., а повинен був врахувати рішення Пленуму ВСУ від 03.07.2015 р. №13 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням ст. 6 ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч. 1, 4, 5 ст. 41 Конституції України. Також вказував на те, що оскільки виплата коштів вкладів провадиться відповідно до встановленої законом черговості, позивач просив фактично визнати його кредитором банку на суму позову. Зазначав, що спеціальним законом встановлюється лише той мінімум, який держава гарантує особі у випадку ліквідації банків з підстав неплатоспроможності, він не забороняє звернення до суду за захистом своїх прав особою, що вклала кошти в банк та призваний не обмежити права особи, тому тлумачити закон треба було з урахуванням його мети, а суд першої інстанції помилково інтерпретував його норми як такі, що обмежують права вкладників та позбавляють прав власності на вклади, що перевищують 200 000 грн. Також зазначав, що позбавивши своїм рішення позивачку її майна у вигляді банківського вкладу, суд першої інстанції порушив вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. ратифікованого Україною. Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції, ст. 9 Конституції України, яка встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, тому суд першої інстанції повинен був захистити право власності особи відповідно до міжнародних зобов'язань України, а не відмовити, посилаючись на позицію Вищого суду та на своє тлумачення спеціального закону. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 20.08.2014 р. ОСОБА_6 уклала з ПАТ «Дельта Банк» договір № 26201703210424. Відповідно до довідки від 03.04.2015 р. залишок коштів на рахунку позивача склав 203672,75 доларів США, банком кошти не повернуто.
Постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150, ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 року № 51, в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд вірно керувався наступними положеннями законодавства.
П. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про те, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
П. 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та цей закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Статтею 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів закріплено ст.. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Також судом вірно вказано, що після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до ПАТ «Дельта Банк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Так, вказуючи в доводах апеляційної скарги, що суд першої інстанції повинен був врахувати рішення Пленуму ВСУ від 03.07.2015 р. №13 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням ст. 6 ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч. 1, 4, 5 ст. 41 Конституції України, апелянт не врахував, що рішення Конституційним Судом України по суті питання ще не прийнято, а рішення Пленуму ВСУ є лише зверненням щодо відповідності закону положенням Конституції України.
Не заслуговує на увагу колегії суддів і посилання апелянта на обмеження права вкладника та позбавлення права власності на вклад, ще перевищує 200 000 грн., порушення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., а саме Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки в даному випадку апелянтом підмінені поняття, позбавлення права власності на вклад не відбувалось, а задоволення вимог кредиторів банку, в тому числі позивача, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2016 року - відхилити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: