Справа № 11-cc/796/4817/2017 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
06 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_8 .
Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, та прийшов до висновку про наявність правових підстав для накладення арешту, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, адвокат зазначає, що 04 серпня 2016 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва вже було накладено арешт на вказану квартиру. 15 квітня 2013 року Шевченківський районний суд міста Києва виніс вирок обвинуваченому у справі, таким чином було закінчено розслідування у вказаній справі. Додає, що з моменту початку розслідування у даному кримінальному провадженні слідчими не вчиняються ніякі слідчі дії, крім накладення арешту та визнання речовим доказом квартири.
Також апелянт вказує, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 27.09.2012 року скасовано арешт на майно, накладене постановами слідчих Генеральної прокуратури України, в тому числі і на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Далі апелянт вказує, що у 2012 році, через 7 днів, 05.10.2012 року постановою слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, ОСОБА_10 , квартиру визнано речовим доказом, як об'єкт злочинних дій невстановлених осіб. Додає, що з 1998 року існує арешт на квартиру позивача, який припинявся лише на сім днів у 2012 році, отже арешт на квартиру накладено майже на 17 років, що є неприпустимим.
Також апелянт вказує, що придбав квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 14.04.2015 року, коли жодних арештів на майно не існувало і є добросовісним покупцем.
У підсумку автор апеляційної скарги вказує, що не існує кримінального провадження, в якому вказане майно було б речовим доказом, а сама по собі квартира, щодо продажу якої вчинялися шахрайські дії, не містить будь-яких слідів злочину, не зберегла на собі і не містить будь- яких відомостей, які можуть бути використані як доказ під час кримінального провадження.
Одночасно апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки ухвалу винесено без участі власника майна, про існування ухвали апелянт дізнався випадково з реєстру судових рішень 15.09.2017 року.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що власник майна та його представник участіу судовому засіданні не приймали, зі змістом оскаржуваної ухвали слідчого судді ознайомилися 15.09.2017 року, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання представника власника майна щодо поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав, зазначених у судовому засіданні, підлягає задоволенню, оскільки цей строк пропущений з поважних причин.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні Генеральної прокуратури України перебувають матеріали кримінального провадження № 42015000000001997, відомості про яке 24.09.2015 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 (у редакції ст. 369 КК України, яка діяла до 01.07.2011 року), ч.ч. 3,4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України.
Слідчий слідчої групи Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 , звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_8 , яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року задоволено та накладено арешт на зазначене майно.
Жодних об'єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.
КПК України вимагає обов'язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.
Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.
Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, внесене в рамках кримінального провадження № 42015000000001997, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого, та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.
Посилання апелянта на постанову Печерського районного суду міста Києва від 27.09.2012 року, на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2013 року, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 04 серпня 2016 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки дані судові рішення не є предметом перегляду у даному судовому засіданні та не визначені законом самостійною підставою для скасування оскаржуваної ували слідчого судді, з у рахуванням вимог ст. 173 КПК України.
Не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді і посилання адвоката на ті обставини, що у даному кримінальному провадженні слідчими не вчиняються слідчі дії, крім накладення арешту та визнання речовим доказом квартири, оскільки приймаючи рішення слідчий суддя пересвідчився у наявності обставин, відсутність яких мала би бути підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Твердження автора апеляційної скарги стосовно того, що арешт на квартиру накладено майже на 17 років, слід визнати непереконливими, оскільки арешт на вказану квартиру накладено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 03 жовтня 2017 року.
Посилання адвоката на те, що власник майна є добросовісним набувачем, колегія суддів не може визнати такими, що свідчать про необхідність скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у задоволенні клопотання, оскільки положення ст. 170 КПК України дозволяють накласти арешт на майно будь якої особи, у разі необхідності забезпечити збереження речових доказів, що у цьому випадку і мало місце.
Доводи апелянта з приводу відсутності кримінального провадження у якому б арештована квартира була визнана речовим доказом, не заслуговують на увагу, оскільки постановою про визнання речовим доказом від 15 червня 2016 року, майно, на яке слідчий просить накласти арешт,визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, оскільки квартира виступила об'єктом кримінально протиправних дій невстановлених осіб та може виступити як доказ факту незаконних дій, що встановлюються під час кримінального провадження (а.с. 22-23). Підстав сумніватися в достовірності вказаних даних та законності постанови, колегія суддів не вбачає.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на зазначене у клопотання слідчого майно, зметою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.
Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити захиснику ОСОБА_7 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_8 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого слідчої групи Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_8 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_8 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
_____________________ _______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4