08 листопада 2017 року Справа № 911/591/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
судді:Карабаня В.Я.,
Нєсвєтової Н.М.,
за участю представників:
від прокуратури:Кравчук О.А.,
від позивача 1:Щеглова Л.В.,
від відповідача 1:Грищенко В.В.,
від відповідача 2:Мельник Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні:
касаційні скаргиПершого заступника прокурора Київської області та Державної фіскальної служби України
на рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 року
у справі№ 911/591/17 Господарського суду Київської області
за позовомЗаступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України та Фонду державного майна України
до1. Університету державної фіскальної служби України, 2. Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, 3. Виконавчого комітету Ірпінської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння,
У березні 2017 року Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області із позовом в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України, позивач 1), Фонду державного майна України (надалі - ФДМ України, позивач 2) до Університету державної фіскальної служби України (надалі - Університет ДФС, відповідач 1), Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Ірпінська фінансово-юридична академія, відповідач 2), Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (надалі - ВК Ірпінської міськради, відповідач 3), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати п. 2 рішення ВК Ірпінської міськради № 117/12 від 10.07.2007 року "Про внесення змін до рішення Ірпінського міськвиконкому від 19.04.2005 року № 71/9 "Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття закінченої будівництвом І черги 156-ти квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями соцкультпобуту в м. Ірпінь по вул. Північній, 79 "б"" (надалі - рішення ВК Ірпінської міськради № 117/12 від 10.07.2007 року);
- витребувати із чужого незаконного володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії на користь Держави в особі уповноваженого органу ДФС об'єкт нерухомого майна - вбудовано-прибудинкове приміщення магазину та кафетерію загальною площею 469,7 кв м, вартістю 581637,80 грн, розташованих по вул. Північна, 79-б в м. Ірпінь Київської області. Також прокуратура просить визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити позовну давність на звернення із цим позовом.
Позов обґрунтований тим, що п. 2 рішення № 117/12 від 10.07.2007 року відповідач 3 надав вказівку Ірпінському БТІ оформити право власності, зокрема, на приміщення об'єкта нерухомого майна - вбудовано-прибудоване приміщення магазину та кафетерію на Національний університет Державної податкової служби (правонаступником якого є відповідач 1), чим змінив правовий режим цього майна, яке було закріплене за вищим навчальним закладом на праві оперативного управління. Вказане рішення відповідач 3 прийняв із перевищенням наданих йому повноважень, оскільки була відсутня відповідна згода власника цього нерухомого майна (Державної податкової служби України, правонаступником якого є позивач 1). Спірне нерухоме майно Національним університетом ДПС за результатами відкритих торгів (аукціону) на підставі договору купівлі-продажу № 3804 від 05.11.2007 року було відчужено Міжрегіональній фінансово-юридичній академії. Вказуючи, що приміщення магазину і кафетерію вибуло з власності Держави в особі позивачів поза їх волею, прокурор, посилаючись на ст. 388 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просить витребувати це майно з чужого незаконного володіння відповідача 2.
ФДМ України у письмових поясненнях підтримав доводи прокуратури, просив позов задовольнити.
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву, а відповідач 3 у запереченнях на позов, вимоги прокуратури не визнали, просили застосувати до заявлених вимог позовну давність вказавши, що про порушення права позивачу 1 стало відомо ще під час ревізії 17.01.2009 року, однак він не звернувся за захистом свого порушеного права. Також відповідачі зазначили, що перебіг позовної давності для прокуратури розпочинається з моменту, коли про таке порушення права довідався або міг довідатись позивач, в інтересах якого прокурор подає позов.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2017 у справі № 911/591/17 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 року (колегія у складі головуючого судді Сітайло Л.Г., суддів: Баранця О.М., Пашкіної С.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Перший заступник прокурора Київської області та Державна фіскальна служба України звернулись до Вищого господарського суду України із касаційними скаргами, в яких просили рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 року скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити.
ДФС України у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі були досліджені обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до прийняття неправомірних рішень.
У касаційній скарзі прокуратури зазначено, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, а саме: ст.ст. 256, 261, 267, 388 ЦК України, та норми процесуального права.
Ірпінська фінансово-юридична академія у відзиві, а Ірпінська міськрада у письмових поясненнях заперечили проти доводів, викладених у касаційних скаргах, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ірпінська міськрада у письмових запереченнях не визнала доводи, викладені у касаційних скаргах, просила залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представників позивача 1, відповідачів 1 та 2, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що в період 2002-2005 років по вул. Північна, 79-б в м. Ірпінь за рахунок бюджетних коштів здійснено будівництво 156-ти квартирного житлового будинка, замовником якого виступила Академія державної податкової служби України.
Рішенням Ірпінського міськвиконкому від 19.04.2005 року № 71/9 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття закінченої будівництвом І черги 156-ти квартирного житлового будинку з в м. Ірпінь по вул. Північній, 79 "б" з вбудовано-прибудованими приміщеннями соцкультпобуту. Рішенням № 117/12 від 10.07.2007 року до першого рішення внесено зміни, зокрема, зазначено: "з вбудовано-прибудованими приміщеннями магазину та кафетерію (а.с. 76 т. 1). Пунктом 2 цих рішень надано вказівку Ірпінському БТІ оформити право власності на об'єкт нерухомого майна за Національним університетом ДПС України.
На підставі рішення № 117/12 від 10.07.2007 року Національному університету ДПС України видано свідоцтво про право власності від 27.07.2007 року реєстраційний номер: 19713991.
05.11.2007 року, на підставі листа заступника голови ДПА України від 20.08.2007 року № 7984/6/04-0316 про відсутність заперечень щодо реалізації торгівельного магазину та кафетерію, за результатами відкритих торгів між Національним університетом ДПС України і ТОВ "Міжрегіональна фінансово-юридична академія" був укладений договір купівлі-продажу № 3804 вказаного майна. (а.с. 74-75 т. 1)
Суди встановили, що майно Національного університету ДПА України, який заснований на державній власності і підпорядкований ДПА України (п. 1.2. статуту навчального закладу), закріплене за університетом на правах оперативного управління та не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством (п. 10.1.2. статуту).
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що рішення Ірпінського виконкому міськради прийняте з порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 21, ст. 326, ч. 1 ст. 393 ЦК України, ч. 1 ст. 133, ч. 2 ст. 135, ст.ст. 137, 141, 145, 148 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. 1, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону України "Про вищу освіту", а саме: без отримання рішення власника майна - ДПС України та згоди ФДМ України на відчуження спірного нерухомого майна на користь університету, тобто з перевищенням своїх повноважень, що є підставою для визнання цього рішення недійсним та його скасування. З врахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що приміщення магазину і кафетерію вибули з володіння Держави поза волею власника, а тому на підставі ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню з володіння відповідача 2, який на цей час володіє цим майном.
Проте, дослідивши акт про проведення перевірки правомірності відчуження об'єктів державної власності Національним університетом ДПС України № 145020/3 від 17.01.2008 року (а.с. 68-71), в якому ревізорами ДПА було досліджено договір купівлі-продажу приміщень магазина та кафетерію, суди дійшли висновку, що ДПА України, правонаступником якого є ДФС, про порушення її прав дізналася 17.01.2008 року, з огляду на те, що п. 1.2. договору зазначено, що відчужуваний об'єкт належить Університету на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом Ірпінської міськради № 117/2 від 10.07.2007 року. Враховуючи заяви відповідачів про застосування позовної давності та посилаючись на ст.ст. 256, 261, 267, 268 ЦК України суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на пропуск трирічного строку позовної давності. Посилаючись на лист Генеральної прокуратури України № 04/4/1-6235-09 від 08.09.2009 року (а.с. 123 т. 1), суди відхилили доводи прокуратури стосовно того, що про вказані порушення їй стало відомо у липні 2014 року за результатами проведеної перевірки та вказали про відсутність підстав для поновлення строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 27.05.2014 року у справі № 3-23гс14, від 02.09.2014 року у справі № 3-82гс14, від 23.12.2014 року у справі № 3-194гс14, від 25.03.2015 року у справі № 3-21гс15/32/16, також вказав, що норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів і, що саме позивачі повинні обґрунтувати поважність пропуску строку позовної давності.
Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності Вищий господарський суд України вважає такими, що відповідають обставинам справи та прийняті з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а доводи заявників касаційних скарг про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України - безпідставними.
Так, доводи обох касаційних скарг про те, що актом проведення перевірки № 145020/3 від 17.01.2008 року органами ДПА було виявлено лише порушення порядку укладення договору купівлі-продажу № 3804 від 05.11.2007 року і не встановлювався факт законності прийняття рішення ВК Ірпінської міськради № 117/12 від 10.07.2007 року, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позовної давності. Пунктом 28 ст. 4 Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 року № 886/2000 (в редакції чинній на день проведення перевірки у 2007 році) до завдань ДПА України було віднесено здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами, установами, організаціями державного майна, однак органи податкової служби не реалізували покладені на них обов'язки, незважаючи на те, що в договорі купівлі-продажу, як було встановлено судами, зазначено підстави набуття продавцем права власності на відчужуване майно, що виключає поновлення пропущеного строку позовної давності.
Посилання у касаційній скарзі прокурора на те, що органи прокуратури довідались про порушення прав власності Держави під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014110040000067 від 22.09.2014 року за фактом вчинення службовими особами ДПС України кримінального правопорушення, було правильно відхилено судами першої та апеляційної інстанції. Відповідно до 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
З вказаного вбачається, що облік початку позовної давності від дня, коли про порушення довівся прокурор, який звертається із позовом, є можливим лише у випадку, коли прокурор виступає позивачем, в той час, як позивачами у цій справі є ДФС України та ФДМ України, які про порушене право довідались 17.01.2007 року.
Посилання прокурора у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі 6-1203цс15 та від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15 є безпідставним, оскільки в цих постановах вирішувались питання правильності застосування судами ст. 388 ЦК України, а не норм законодавства, які регулюють перебіг позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі Вищим господарським судом України не встановлено, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги Першого заступника прокурора Київської області та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 року у справі № 911/591/17 - без змін.
Головуючий суддя:Кондратова І.Д.
Суддя:Карабань В.Я.
Суддя:Нєсвєтова Н.М.