79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81
"08" листопада 2017 р. Справа № 907/523/17
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого судді: Данко Л.С.,
суддів: Галушко Н.А.,
ОСОБА_1,
секретар судового засідання: Фака С.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Рікотранс ЛТД (Rikotrans LTD), б/н від 26.09.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4750/17 від 09.10.2017 р.),
на рішення господарського суду Закарпатської області від 12 вересня 2017 року
у справі № 907/523/17 (суддя Андрейчук Л.В.),
порушеній за позовом
позивача: Рікотранс ЛТД, ОСОБА_2, Лондон (Rikotrans LTD, Kathleen Road, London),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр», м. Ужгород Закарпатської області,
про стягнення 49513,16 доларів США, з яких: 34343,46 доларів США основний борг за контрактом, 15169,70 доларів США пеня за контрактом та стягнення судових витрат.
За участю представників сторін:
від апелянта/позивача: не прибув;
від відповідача: ОСОБА_3 (п/к на підставі довіреності № б/н від 12.09.2017 р.).
Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику роз'ясненні та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.
Представником відповідача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2017 р., справу № 907/523/17 господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Рікотранс ЛТД (Rikotrans LTD), б/н від 26.09.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4750/17 від 09.10.2017 р.), до провадження та розгляд скарги призначено на 01.11.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи)(том ІV, а. с. 131).
01.11.2017 р. за участю уповноважених представників сторін, судом було оголошено перерву до 08.11.2017 р. на 10 год. 20 хв., про що представники особисто були повідомлені під розписку (том ІV, а. с. 185).
02.11.2017 р. за вх. № 01-04/7418/17 на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду представником відповідача (ОСОБА_3В.) було надіслано клопотання б/н від 01.11.2017 р. про надання матеріалів справи № 907/523/17 для ознайомлення, також аналогічне клопотання подано через канцелярію суду за вх. № ЛАГС 01-04/7436/17 від 02.11.2017 р.).
Враховуючи вищеподані клопотання судом 02.11.2017 р. надано можливість ознайомитись з вищезазначеною справою в порядку ст. 22 ГПК України.
В судове засідання представник апелянта/позивача не прибув, на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду представником скаржника (ОСОБА_4І.) подав клопотання б/н від 06.11.2017 р. (вх. № 01-04/7525/17 від 06.11.2017 р.) про відкладення розгляду справи, до клопотання долучив додатки: копію ухвали господарського суду Запорізької області від 26.10.2017 р. по справі № 908/2118/17, копію роздруківки списку призначених справ, копію ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 р. по справі № 904/7505/17. Крім того, представником скаржника аналогічне клопотання з додатками подано через поштове відділення зв'язку на адресу суду, яке зареєстровано за вх. № ЛАГС 01-04/7533/17 від 07.11.2017 р.
Представник відповідача в судове зсідання прибув, подав на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду додаткові пояснення б/н від 07.11.2017 р. (вх. № 01-04/7571/17 від 08.11.2017 р.), просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Рікотранс ЛТД, до додаткових пояснень долучив: копію витягу з ЄДРПОУ ТзОВ «ТЛК «ТРІОЛІНК» та ТзОВ «ТЕК «ТРІОЛІНК». Крім того, представник відповідача проти клопотання про відкладення розгляду справи заперечив, зазначив, що представник скаржника був присутнім у попередньому судовому засіданні, надавав пояснення по суті справи, про дату, на яку судом оголошено перерву у судовому засіданні, був повідомлений, особисто, під розписку, зазначив, що у скаржника є інші представники, які можуть забезпечити участь апелянта в судовому засіданні, відтак неявка представника скаржника та подане представником клопотання про відкладення розгляду справи просить відхилити з тих підстав, що на думку представника, апелянт зловживає своїми процесуальними правами та затягує розгляду справи, наведені у попередньому судовому засіданні представником скаржника доводи за апеляційною скаргою заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях підтримав, просить в задоволенні апеляційної скарги Рікотранс ЛТД відмовити, залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2017 р. по справі № 907/523/17 без змін.
Колегія суддів заслухала пояснення представника відповідача щодо відкладення розгляду даної справи, оцінила та дослідила підстави та доводи скаржника, якими останній обгрунтовує своє клопотання про відкладення розгляду справи, приходить до висновку, що у задоволенні клопотання скаржника б/н від 06.11.2017 р. (вх. № 01-04/7525/17 від 06.11.2017 р.) про відкладення розгляду справи слід відмовити, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Рікотранс ЛТД (Rikotrans LTD), б/н від 26.09.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/4750/17 від 09.10.2017 р.), до провадження та в судовому засіданні 01.11.2017 р. за участю обох представників сторін по справі судом було оголошено перерву до 08.11.2017 р. на 10 год. 20 хв., про що представники сторін, особисто, були належним чином повідомлені під розписку (том ІV, а. с. 185).
Однак, уповноважений представник апелянта/позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання б/н від 06.11.2017 р. (вх. № 01-04/7525/17 від 06.11.2017 р.) та аналогічне клопотання за вх. № ЛАГС 01-04/7533/17 від 07.11.2017 р. про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів дослідила доводи наведені апелянтом у клопотанні про відкладення розгляду даної справи та встановила, що апелянт просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням, одночасно, 4-х представників Рікотранс ЛТД (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7А.) у відрядженнях, у зв'язку із їх участю в інших судових засіданнях, призначених раніше, а саме: ОСОБА_4 перебуватиме у господарському суді Запорізької області, засідання призначено на 07.11.2017 р. о 12:30 год.; ОСОБА_5 перебуватиме у Амур-Нижньодніпровському районному суді міста Дніпропетровська, засідання призначено на 07.11.2017 р. о 10:00 год.; ОСОБА_6 перебуватиме у господарському суді Дніпропетровської обл., засідання призначено на 07.11.2017 р. о 12:00 год.; ОСОБА_7 перебуватиме у господарському суді Одеської обл., засідання призначено на 09.11.2017 р. о 14:30 год., про що до клопотань долучено копію ухвали господарського суду Запорізької області від 26.10.2017 р. по справі № 908/2118/17, копію роздруківки списку призначених справ (викладене по тексту не читається), копію ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 р. по справі № 904/7505/17.
У даному випадку, належить зазначити, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).
Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
В даному випадку уповноважений представник скаржника в судовому засіданні 01.11.2017 р. був, особисто, повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, про що свідчить вчинений ним підпис (том ІV, а. с. 185).
Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи, так як судом при вирішення справи слід керуватись основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За наведених обставин, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника апелянта/позивача за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).
З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотань б/н від 06.11.2017 р. (вх. № 01-04/7525/17 від 06.11.2017 р.), аналогічне клопотання вх. № ЛАГС 01-04/7533/17 від 07.11.2017 р. про відкладення розгляду справи № 907/523/17 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника скаржника за наявними у справі та зібраними судом першої інстанції доказами.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.09.2017 року у справі № 907/523/17 (суддя Андрейчук Л.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладені на позивача (том ІV, а. с. 117-118, 119-126).
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду апелянт/позивач (Рікотранс ЛТД (Rikotrans LTD) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІV, а. с. 132-140), просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 12.09.2017 р. по справі № 907/523/17 повністю та прийняти нове рішення, яким: «Стягнути з ТОВ «Торгово-промисловий центр» (ідентифікаційний код 22090788, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Боженка, 2, оф. 4) на користь Рікотранс ЛТД [Rikotrans LTD] 19, ОСОБА_2, Лондон, СВ 11 ДжР [19 Kathleen Road, London, SW 11 JR], реєстраційний номер 5810665 [Reg. Number 5810665] заборгованість за Контрактом на виконання транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів за № RT 15/15 від 27.10.2015 р. в розмірі 49513,16 доларів США, з яких: 34343,46 доларів США основний борг за Контрактом; 15169,70 доларів США пеня за Контрактом. Стягнути з ТОВ «Торгово-промисловий центр» (ідентифікаційний код 22090788, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Боженка, 2, оф. 4) на користь Рікотранс ЛТД [Rikotrans LTD] 19, ОСОБА_2, Лондон, СВ 11 ДжР [19 Kathleen Road, London, SW 11 JR], реєстраційний номер 5810665 [Reg. Number 5810665] судові витрати в розмірі 61558,69 грн. з яких: судовий збір - 40581,39 грн., в тому числі: 19324,98 грн. судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру. 21256,41 грн. судовий збір за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду. 20977,30 грн. - інші витрати, пов'язані з розглядом справи.» (пункти 1-2 та підпункти 2.1 - 2.2 прохальної частини апеляційної скарги).
Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права при недотримання норм процесуального права, оскільки судом неповно з'ясовано усі фактичні обставин справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Так, апелянт/позивач в апеляційній скарзі зазначає, що між сторонами у справі було укладено контракт на виконання транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів № RT 15/15 від 27.10.2015 р., відповідно до у мов якого, відповідач доручає, а апелянт приймає на себе зобов'язання виконати за винагороду транспортно-експедиторське обслуговування експортно-імпортних і транзитних вантажів відповідача по території країн СНД та далекого зарубіжжя.
Апелянт стверджує, що на виконання умов контракту ним було здійснено транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 44343,46 доларів СІІІА, з яких відповідачем було оплачено згідно листа 10000 доларів США, однак решту суми відповідачем оплачено не було, про щ о в останнього перед позивачем/апелянтом виникла заборгованість в сумі 34343,46 доларів США, дані обставини на думку апелянта підтверджуються актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний сторонами у справі.
Однак, як вбачається з апеляційної скарги, місцевим господарським судом вищенаведені обставини не було взято до уваги, зазначивши, що позивачем/апелянтом не надано суду належних доказів укладення та виконання контракту.
Також апелянт покликається на те, що відповідно до положень Закону України «Про міжнародне приватне право», суд повинен був застосувати матеріальне право Великобританії, таким чином, до форми, змісту та виконання Контракту №RT 15/15 від 27.10.2015 р. укладеного між апелянтом та відповідачем застосовується матеріальне право Великобританії, відповідно до якого договори можуть бути укладені з використанням електронних засобів.
Крім того, апелянт стверджує, що скан-копія підпису на документі, яка потім направляється в електронному вигляді, є дійсним і легітимним способом формування договору в англійському законодавстві, а тому точки зору англійського законодавства договір є укладеним та чинним.
Щодо не належності електронних поштових адрес сторін у справі на контракту та акта звірки, апелянт зазначає, що такі теж були передані шляхом обміну сканованих копій засобами електронної пошти, відтак, факт обміну повідомленнями підтверджується висновками комп'ютерно-технічного експертного дослідження №1-31/08 від 31.08.2017 р., №3-11/09 від 11.09.2017р. та листами, які судом першої інстанції теж не було прийнято до уваги.
Також апелянт вважає, що копій накладних СМГС № 39151477; № 39151485; №39151493; №39151501; №39151519, які місцевим господарським судом теж не було взято до уваги мотивуючи тим, що такі накладні не є належними доказами виконання позивачем транспортно-експедиційних послуг, оскільки: позивач, на вимогу суду не надав їх оригінали для огляду; в жодній з накладних не зазначено позивача; в накладних не вказано посилання на Контракт на виконання транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів за №РТ 15/15 від 27.10.2015 року, є належними та допустимими доказами, оскільки факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Щодо неподання оригіналів таких накладних та відсутністю адрес сторін у справі, апелянт мотивує тим, що такі докази фізично у апелянта не можуть знаходитися, однак, відповідно до наявних у нього сканованих копій згадуваних документів є належним доказом виконання Рікотранс ЛТД своїх зобов'язань перед ТОВ «Торгово-промисловий центр» за Контрактом №RT 15/15 від 27.10.2015 р.
Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновку комп'ютерно-технічного експертного дослідження.
Враховуючи вищенаведене апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для справи, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга до задоволення.
Як вбачається з матеріалів даної справи, Рікотранс ЛТД, ОСОБА_2 Лондон через поштове відділення зв'язку 23.06.2017 р. (зареєстровано місцевим господарським судом 24.06.2017 р.) заявлено позов до Товариства з обмеженою діяльністю «Торгово-промисловий центр» про стягнення 49513,16 доларів США, що еквівалентно 1288332,42 грн. (в т. ч. 34343,46 доларів США основний борг, 15169,70 доларів США пеня), який хвалою суду від 29.06.2017 р. прийнято до розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідними ухвалами суду першої інстанції розгляд справи неодноразово було відкладено та в процесі розгляду справи за результатами поданих сторонами документами в підтвердження своїх вимог та заперечень, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Колегією суддів встановлено та вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, що предметом спору у даній справі є вимога позивача стягнення 49513,16 доларів США, з яких: 34343,46 доларів США основний борг за контрактом, 15169,70 доларів США пеня за контрактом, яка мотивована тим, що між сторонами у справі було укладено контракт на виконання транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів №RT 15/15 від 27.10.2015 року (надалі - Контракт) (том І, а. с. 13-15).
Відповідно до умов якого, позивачем було здійснено транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 44343,46 доларів США. Також позивачем в позовній заяві зазначено, що факт виконання транспортно-експедиторських послуг підтверджується накладними №39151477; №39151485; №39151493; №39151501; №39151519 та актом звірки, проте відповідач своїх обов'язків щодо оплати послуг за Контрактом не виконав, сплативши тільки 10000,00 доларів США. У зв'язку з чим, позивач змушений був звернутись до місцевого господарського суду за захистом своїх прав.
Крім того, апелянт в позовній заяві та апеляційній скарзі покликається на те, що між сторонами у справі спірний контракт було укладено у спрощений спосіб, а саме, шляхом обміну електронними повідомленнями з обміном вкладеними фотокопіями, також аналогічно укладались всі інші документи: рахунок № 161 від 03.12.2015 року та акт звірки взаємних розрахунків від 15.12.2016 року, які передавалися також шляхом обміну електронними повідомленнями.
Колегія суддів дослідила матеріали і документи, подані сторонами, заслухала пояснення представників сторін, а також представника апелянта, які надавалися ним у судовому засіданні 01.11.2017 р., а також: копію контракту на виконання транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів № RT 15/15 від 27.10.2015 року, акту звірки взаєморозрахунків, накладні №39151477; № 39151485; № 39151493; № 39151501; № 39151519 (том І, а. с. 13-15, 20, 21-25), з'ясувала фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, апеляційна скарга, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, встановила наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За правилом ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно приписів ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Аналогічна правова норма закріплена ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України
Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частина 4 Статті 203 ЦК України передбачає, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність (ст.9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”).
Відповідно до ст.6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (в редакції чинній станом на 27.10.2015 року), зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
Згідно ч.3 ст.31 Закону України “Про міжнародне приватне право” (в редакції чинній станом на 27.10.2015 року), зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.
В даному випадку, покликання апелянта/позивача на те, що між сторонами було електронне листування на підставі якого було укладено контракт на виконання транспортно-експедиторського обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів № RT 15/15 від 27.10.2015 року, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки не вбачається, що між учасниками було досягнуто домовленість про можливість укладення договорів в електронній формі чи шляхом обміну електронними листами. Із матеріалів справи та із відомостей, які містяться в ЄДРЮОФОП не вбачається, що електронні поштові адреси, які фігурують у долученій скаржником до матеріалів справи роздруківці, дійсно належать позивачеві та відповідачеві.
З наявних в матеріалах справи роздруківок (том І, а. с. 16-17) не вбачається жодних реквізитів відповідача у справі.
Крім того, із зазначених вище роздруківок не вбачається характеру перемовин між сторонами у справі, які здійснювали листування та осіб, які вели ці перемовини, та не підтверджується те, що особи які вели таке листування були належними представниками сторін та мали повноваження на укладення правочинів.
Аналогічна позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 27 липня 2016 року справа № 914/3549/15.
Отже, Позивачем не наведено достатніх доказів, що засвідчують волю відповідача на поведінку позивача, яка в кінцевому результаті може створити правові наслідки виконання зобов'язання, тобто контракт в зовнішньоекономічній діяльності повинен бути укладений в письмовій формі, в протилежному випадку правових наслідків між сторонами не виникає.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Також слід зазначити, що наявна в матеріалах справи копія акта взаєморозрахунків, на яку покликається апелянт у даній справі, як на належний та допустимий доказ, оскільки засвідчений печатками сторін, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки даний акт є незаповнений належним чином, а саме, у ньому відсутні відомості сторін, осіб, які уповноважені підписувати такий акт.
Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до вищенаведених обставин, наявні в матеріалах справи копії накладних СМГС № 39151477, № 3915148, № 39151493, № 39151501, № 39151519 не є належними доказами виконання позивачем транспортно-експедиційних послуг, оскільки: позивач, оригіналів суду як апеляційної інстанції, так і суду першої інстанції не подав, крім того, в апеляційній скарзі апелянтом чітко зазначено, що оригінали вищезазначених накладних ним фізично не можуть бути подані.
Вищезазначені обставини не відповідають дійсності, оскільки як вбачається із копій поданих апелянтом/позивачем накладних, вони містять дописування «від руки», наявне проставляння штампів різних служб, тощо, що жодним чином не могло бути вчинено не на оригіналі накладної оформленої на паперовому носії.
Разом з тим, за приписами СМГС договір перевезення оформляється накладною єдиного зразка. Накладна складається із листків: 1- оригіналу накладної, 2 - дорожної відомості, 3 - дублікату накладної, 4 - листка видачі вантажу; 5- лист повідомлення про прибуття вантажу по формі встановленій СМГС, а також необхідної кількості додаткових примірників, зокрема, двох примірників для залізниці відправлення, по одному примірнику для кожної транзитної залізниці, яка приймає участь у перевезенні вантажу, тому покликання апелянта на неможливість подання оригіналів накладних суду є безпідставним.
Також апелянтом не було подано оригіналу спірного контракту та акта взаєморозрахунків, а в поданих ним документах не зазначено позивача та посилання на спірний контракт.
Крім того, як зазначено місцевим господарським судом, з чим погоджується колегія суддів, у разі укладення між сторонами спірного контракту, сторони згідно п.2.1.4. Контракту, після завершення транспортно-експедиційного обслуговування виконавець надає Замовнику акт виконаних робіт. В п.3.3. Контракту зазначено, що остаточний розрахунок між виконавцем та замовником проводиться після підписання акту виконаних робіт. В акті виконаних робіт Виконавець повинен був відобразити: № вагону, № накладної, дату відвантаження, вага брутто, кількість місць, умови транспортування та пункт призначення (з розбивкою по контрактах).
Однак, скаржником акти виконаних робіт за вищевказаним контрактом суду не надано, такі докази в матеріалах справи відсутні.
Крім того, в експертних дослідженнях, які надані позивачем, також не долучено доказів, які б свідчили про сплату відповідачем частини боргу за Контрактом.
З наявного в матеріалах справи рішення суду першої інстанції по справі № 907/80/16 (том І, а. с. 65-71) також не вбачається, не підтверджує існування зобов'язань між позивачем та відповідачем, а також виконання позивачем будь-яких робіт на замовлення відповідача, оскільки ні в Контракті № 1 від 28.10.2015 року, а ні в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2017 року № 907/80/16, ні в накладних СМГС не вказано позивача як сторону, не зазначено його як залученою особою, відсутні його реквізити і підпис уповноваженого ним представника чи відбиток печатки.
Враховуючи вищенаведене, факт надання позивачем послуг відповідачу не підтверджується матеріалами даної справи.
Твердження апелянт/позивача, що висновками комп'ютерно-технічного експертного дослідження № 1-31/08 від 31.08.2017 р., № 3-11/09 від 11.09.2017р. та листами, які судом першої інстанції теж не було прийнято до уваги, підтверджується факт укладення між сторонами спірного контракту, колегія суддів також до уваги не приймає, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Згідно ст.41 ГПК України, призначення і проведення судової експертизи для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Крім того, проведення судової експертизи доручається тільки державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.
Відповідно до ст.31 ГПК України, права, обов'язки та відповідальність судового експерта визначаються цим Кодексом та Законом України «Про судову експертизу». Згідно статті 14 Закону України «Про судову експертизу», судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Згідно ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону України «Про судову експертизу», висновок комп'ютерно-технічної експертизи, який поданий скаржником, не може прийматися як належний та допустимий доказ в розумінні статей 33, 34 ГПК України, оскільки на сторінці № 1 Висновку комп'ютерно-технічного експертного дослідження за заявою ОСОБА_7 №1-31/08 від 31.08.2017 року зазначено, що проведення дослідження доручено експерту у галузі комп'ютерно-технічних досліджень ОСОБА_8, зазначена особа підписала даний висновок як «експерт».
Згідно картки атестованого експерта, розміщеної на сайті Міністерства юстиції України (http://rase.minjust.gov.ua/), ОСОБА_8 не має чинного свідоцтва експерта, строк дії свідоцтва завершився 30.30.2016 року. Відтак, останній не мав повноважень на проведення даної експертизи.
Крім того, як уже вірно зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні, позивач/апелянт протягом судового розгляду справи жодного разу не заявляв клопотання про призначення судом відповідної судової експертизи по даній справі.
Відповідно до наведеного, висновки комп'ютерно-технічних експертних досліджень не є висновками судової експертизи, та оскільки позивачем не доведено юридичного зв'язку з вказаними у висновку електронними адресами з сторонами по даній справі, такий висновок судом до уваги не береться і не приймається як належний доказ.
Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що скаржником у даній справі не доведено перед судом того, що до правовідносин між сторонами слід застосовувати матеріальне право Великобританії, оскільки, як уже було вище зазначено у цій постанові, в матеріалах справи відсутні докази існування правовідносин між сторонами.
Разом з тим, апелянтом/позивачем не надано суду та не долучено до апеляційної скарги будь-яких доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України часткової оплати відповідачем позивачу 10 000,00 доларів США за надані транспортно-експедиторські послуги з перевезення вантажів, представник відповідача в судових засіданнях категорично заперечує вчинення будь-яких дій щодо замовлення зазначеного перевезення вантажу та часткову оплату ним за перевезення вантажів. В матеріалах справи такі докази відсутні.
Враховуючи все вищевикладене у цій постанові, дослідивши обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позов не підлягає до задоволення.
Інші твердження апелянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 49, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2017 року у справі № 907/523/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Головуючий суддя Л.С.Данко
Суддя Н.А.Галушко
Суддя Г.В.Орищин
08.11.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 14.11.2017 р.