79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.11.2017р. Справа № 914/1923/17
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”, м. Львів,
до відповідача: Державного підприємства “Львівський державний інститут з проектування нафтопереробних і нафтохімічних підприємств “Львівдіпронафтохім”, м. Львів,
про стягнення заборгованості.
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Чеботар Є.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник;
від відповідача: не з'явився.
Зміст ст. ст. 20, 22 ГПК України представнику позивача роз'яснено.
Розглядається справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” до державного підприємства “Львівський державний інститут з проектування нафтопереробних і нафтохімічних підприємств “Львівдіпронафтохім” про стягнення заборгованості.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.10.2017. Розгляд справи двічі було відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог суду.
В судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та усних поясненнях.
Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, 06.11.2017 на електронну адресу суду скерував чергове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання, вимог ухвал суду від не виконав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України у відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (надалі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до державного підприємства “Львівський державний інститут з проектування нафтопереробних і нафтохімічних підприємств “Львівдіпронафтохім” (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, 01.01.2016 між сторонами у справі було укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб'єктів господарювання) № 1141004635АР016 (надалі - договір), відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність споживачу (відповідач) природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Як стверджує позивач, він свої зобов'язання згідно з умовами договору виконав, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за січень-березень 2017 року. Однак, відповідач, підписавши акти приймання - передачі природного газу взяв на себе зобов'язання щодо оплати за отриманий газ, однак не виконав його, внаслідок чого, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ становить 96 762, 91 грн.
Керуючись ст. 625 ЦК України, позивач також нарахував відповідачу 1 632, 17 грн - 3 % річних, 6 254, 70 грн - інфляційних нарахувань та 12 541, 31 грн пені, які він просить стягнути з відповідача.
Відповідач участі представника в судових засіданнях не забезпечив, щодо позовних вимог не заперечив, письмового відзиву до суду не подав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у реалізації їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів, оскільки судом неодноразово відкладався розгляд справи для надання відповідачу можливості подати до суду обґрунтування своєї правової позиції.
Частиною 1 статті 712 ЦК України та частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, 01.01.2016 між сторонами у справі було укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (суб'єктів господарювання) № 1141004635АР016, відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність споживачу (відповідач) природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до п. 11.1 договору, він вважається продовженим на кожний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, сторони мають внести зміни до договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк
Згідно з додатковою угодою від 01.12.2016 № 1 до договору, сторони домовились здійснити зміни у договорі та викласти в наступній редакції п. 1.2 договору: «Річний плановий обсяг постачання газу у 2017 році - до 27 000 тис. куб. м».
Позивач зобов'язання згідно з умовами договору виконав, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за січень-березень 2017 року, а саме: акт від 31.01.2017 № ЗЛВ00007589 на суму 89 735, 82 грн; акт від 28.02.2017 № ЗЛВ00018046 на суму 32 963, 30 грн; акт від 31.03.2017 № ЗЛВ00025401 на суму 4 063, 79 грн.
Відповідно пп. 4.2.3 п. 4.2. розділу IV договору, остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідач своїх зобов'язань за договором в частині оплати за поставлений природний газ належним чином не виконав, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення 96 762, 91 грн основного боргу.
Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказів оплати суми боргу в розмірі 96 762, 91 грн станом на момент розгляду справи представники сторін до суду не подали. З огляду на вищенаведене, суд вважає підставними позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 96 762, 91 грн, розмір якої підтверджений актом звірки розрахунків, підписаним уповноваженими представниками сторін.
Крім суми основного боргу позивач також нарахував відповідачу 1 632, 17 грн - 3 % річних, 6 254, 70 грн - інфляційних нарахувань та 12 541, 31 грн - пені.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 4 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної Постанови).
Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, вважає підставними позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 632, 17 грн - 3 % річних та 6 254, 70 грн - інфляційних нарахувань.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Стаття 549 ГПК України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Суд перевіривши розрахунок пені, який проведений позивачем на підставі п. 6.2.1. договору, вважає підставними позовні вимоги про стягнення 12 541, 31 грн пені.
Зважаючи на те, що спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір покладається на нього повністю.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства “Львівський державний інститут з проектування нафтопереробних і нафтохімічних підприємств “Львівдіпронафтохім” (79039, м. Львів, вул. Золота, 8, код ЄДРПОУ 00150113) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, код ЄДРПОУ 39594527) суму в розмірі 118 949, 09 грн, з них:
- 96 762, 91 грн - основної заборгованості;
- 6 254, 70 грн - інфляційних нарахувань;
- 1 632, 17 грн - 3 % річних;
- 12 541, 31 грн - пені;
- 1 758, 00 грн - судового збору.
3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 09.11.2017.
Суддя Манюк П.Т.