донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
08.11.2017р. справа №905/1936/17
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:ОСОБА_4 - за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», м. Лиман, Донецька область
на рішення Господарського суду Донецької області
від26.09.2017р.
по справі№ 905/1936/17 (суддя Левшина Г. В.)
за позовомПублічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод», м. Кременчук, Полтавська область
доПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», м. Лиман, Донецька область
простягнення 17' 043,92 грн
Публічне акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод», м. Кременчук, Полтавська область (далі - «Позивач») звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Регіональної філії «Донецька залізниця», м. Лиман, Донецька область Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ (далі - «Відповідач») суми 3% річних в розмірі 3' 163,84 грн та суми пені в розмірі 13' 880,08 грн.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.09.2017р. було замінено неналежного відповідача по справі належним, Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», м. Лиман, Донецька область.
Рішенням Господарського суду Донецької області 26.09.2017р. по справі № 905/1936/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» суми 3% річних у розмірі 3' 163,84 грн, суми пені в розмірі 13' 880,08 грн та суми судового збору в розмірі 1' 600,00 грн.
Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, господарський суд першої інстанції, ухваливши рішення по цій справі, не врахував зміну обставин, які тягнуть за собою неможливість вчасного виконання зобов'язання за договором. Такими змінами, на думку відповідача, є настання форс - мажорних обставин, зокрема антитерористичної операції (АТО), що до того ж, є підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та пені, однак судом першої інстанції, в порушення норм діючого законодавства, зокрема, п. 3, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зазначені обставини не були прийняті до уваги, що призвело до ухвалення незаконного рішення по справі.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Татенко В. М., судді - Стойка О. В., Марченко О. А.
Судом апеляційної інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення були створені необхідні умови для всебічного та повного розгляду справи в суді, а саме: повідомлення належним чином про час та місце судового розгляду та витребування у сторін необхідних доказів та пояснень для правильного вирішення спору.
Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
07.11.2017р. до відділу організаційної роботи, документального забезпечення та канцелярії Донецького апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» надійшов відзив № 1-27юр від 06.11.2017р. на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», який було розглянуто судовою колегією та долучено до матеріалів справи.
Представник Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» у судове засідання не з'явився, втім, листом б/н, б/д звернувся до апеляційного суду з проханням про розгляд справи без участі повноважного представника позивача з урахуванням зазначеного вище відзиву.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача, адже наявних матеріалів і витребуваних додатково відомостей достатньо для надання належної правової оцінки правовідносинам у цій справі.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.02.2017р. між сторонами був підписаний договір про закупівлю №ДОН/НХ-17046/НЮ, предметом якого є поставка постачальником покупцю товару, в асортименті та кількості згідно специфікації №1, що є невід'ємною частиною вказаного договору (п.1.1 договору).
Найменування товару: запасні частини до вантажних вагонів (кришки люка вагонів нові). Виробник товару: ПАТ “КВБЗ” м.Кременчук, Україна (п.1.2, 1.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами підписано специфікацію №1 до договору №ДОН/НХ-17046/НЮ від 22.02.2017р., в якій сторони дійшли згоди щодо найменування, кількості та вартості товару.
Згідно п.п.4.1.-4.2 договору та відповідно до вказаної специфікації товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 днів від дня одержання постачальником заявки покупця, що є підтвердженням готовності покупця до прийому товару.
Відповідно до п.4.3 договору товар постачається постачальником та за його рахунок на склад покупця у м.Красноармійськ (Покровськ), вул.Шмідта, 155А СП “Красноармійське вагонне депо” (ВЧРДР Красноармійськ) код отримувача 9741 на умовах СРТ або DDP (якщо продукція іноземного походження) згідно з INKOTERMS 2010.
За умовами п.п.5.1-5.3 ціна постачальника за товар вказана у специфікації №1 (додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного договору. Тара врахована в ціну товару. Загальна сума договору складає 3725172,00 грн. з урахуванням ПДВ 20% -620862,00 грн.
Термін дії договору з моменту підписання його обома сторонами до 31.12.2017р. (п.15.1 договору).
За умовами п.п.6.1-6.2 договору №ДОН/НХ-17046/НЮ та специфікації до нього розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі. Покупець здійснює оплату на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20 банківських днів з моменту отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладних та акту прийому-передачі товару.
Відповідно до п.9.2 договору №ДОН/НХ-17046/НЮ сторонами узгоджено, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.
На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 1' 241' 724,00 грн, що підтверджується, наявними в матеріалах справи залізничною накладною №44052272 від 06.03.2017р., видатковою накладною №КВ-75553 від 06.03.2017р., актом приймання-передачі товару, а також залізничною накладною №44081180 від 09.03.2017р., видатковою накладною №КВ-75554 від 09.03.2017р. та актом приймання-передачі - на суму 1' 241' 724,00 грн.
Відповідачем факт отримання від позивача вказаного товару саме за договором №ДОН/НХ-17046/НЮ від 22.02.2017р. не спростований.
Згідно платіжних доручень від 27.04.2017р. відповідачем було здійснено оплату за поставлений товар в сумі 2' 483' 448,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності та наявним у останній матеріалам, суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що свої зобов'язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач виконав з простроченням.
Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Отже, отримавши товар та вчасно не сплативши його вартість, покупець порушив вимоги Договору та вимоги ст. 692 ЦК України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13р. № 7-рп/2013.
Одночасно, згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Приймаючи до уваги об'єктивні обставини, які склались у правовідносинах сторін, що спричинили порушення з боку відповідача, враховуючи наведені норми чинного законодавства та зазначені вище обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо доводів відповідача, що сума заборгованості не була вчасно оплачена через настання для відповідача форс-мажорних обставин через проведення на частині території Донецької та Луганської областей АТО, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.14р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.14. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.14. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.14р. № 405/2014.
Згідно ч. 1 ст. 11 («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Закон набув чинності з 15.10.2014р. та діє до цього часу. За ч. 2 цієї ж статті Закону дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції») Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Доказів звернення відповідача до ТПП України за згаданим сертифікатом скаржником доведено.
Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України (підпункту 2.5 п.1 абз. 1) зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.
Тобто, у даній справі єдиним допустимим доказом наявності у відповідача форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України. Такий сертифікат ТПП України в матеріалах справи відсутній. Доказ його наявності відповідачем суду не доведена.
Судова колегія зауважує на тому, що з моменту набуття чинності Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відповідач мав достатньо часу для звернення до ТПП України для отримання відповідного сертифікату, втім - своїм правом не скористався.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання за договором, що згідно вимог ст. 549, 611, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, п. 9.2 договору - є підставами для стягнення з відповідача штрафної санкції у вигляді пені та застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних - є законними та обґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення позивачем показників пені та 3% річних щодо строків, сум, ставок нарахувань, які проведені позивачем, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо присудження до стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних у розмірі 3'163,84 грн та суми пені в розмірі 13' 880,08 грн.
Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України, як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», м. Лиман, Донецька область - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області 26.09.2017р. по справі № 905/1936/17- залишити без змін.
Головуючий суддя: В. М. Татенко
Судді: О. В. Стойка
ОСОБА_3
Надруковано примірників:
1 - позивачу;
2 - відповідачу;
1 - до справи;
1 - ГСДО;
ОСОБА_5
тел.: 702-01-54