ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.11.2017№910/15318/17
За позовом Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія
АСКА»
До Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА"
Про стягнення 14 519,32 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА» (надалі - відповідач) про стягнення 14 519,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» на підставі Договору СТД № 3148677 страхування транспортного засобу від 27.01.2014 року внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1187, 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «I-VAN A 07A1», державний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "НОВА" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0540515, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2017 року порушено провадження у справі № 910/15318/17 та призначено її розгляд на 09.10.2017 року.
26.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 13.09.2017 року.
09.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розгляд справи відкладено на 01.11.2017 року.
Представники сторін у судове засідання 01.11.2017 року не з'явились, про дату та час слухання справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 01.11.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, господарський суд міста Києва, -
27.01.2014 року між Приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (страховик) та ОСОБА_1.(страхувальник) було укладено договір СТД № 3148677 страхування транспортного засобу (далі - договір), відповідно до умов якого страховик зобов'язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з дорожньо-транспортною подією, незаконним заволодінням або інші випадкові події з автомобілем «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2015 року о 06 год. 20 хв. По вулиці Волинській, 57 в м. Києві на території АТП 0901 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «I-VAN A 07A1», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2
ДТП сталося в результаті порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.02.2015 року у справі № 760/1571/15-п.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахованому транспортному засобу «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1 було завдано механічних ушкоджень.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду завдану майну третіх осіб під час ДТП за участю автомобіля марки «I-VAN A 07A1», державний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0540515.
Відповідно до наявного у матеріалах справи звіту про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого пошкодженнями транспортного засобу, № 36/02/15 від 17.02.2015 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1, становить 29 844,84 грн.
Позивач, враховуючи умови страхування, визначив розмір страхового відшкодування в сумі 14 519,32 грн., про що склав страховий акт № 134/10 від 09.06.2015 року.
Відповідно до умов договору страхове відшкодування позивачем було здійснено в розмірі 14 519,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12469 від 10.06.2015 року суму 4 519,32 грн., платіжним дорученням №12657 від 12.06.2015 року на суму 5 000,00 грн. та платіжним дорученням № 12699 від 15.06.2015 року на суму 5 000,00 (належним чином засвідчені копії додані до матеріалів справи). При цьому виплата суми страхового відшкодування була здійснена на рахунок ФОП ОСОБА_3, як уповноваженої особи, зазначеної у страховому акті.
Приймаючи до уваги ліміт відповідальності відповідача та розмір франшизи, які передбачені полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0540515 позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 14 519,32 грн.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що транспортним засобом «I-VAN A 07A1», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0540515, спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю марки «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1.
Відповідно до статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно пункту 36.4. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.
Таким чином, виплативши страхове відшкодування страхувальнику в позивача виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вина водія, який керував автомобілем «I-VAN A 07A1», державний номер НОМЕР_2, встановлена в судовому порядку, що підтверджується постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.02.2015 року у справі № 760/1571/15-п.
Як вже було зазначено судом, цивільно-правова відповідальність вказаної особи була застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0540515.
Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «SUZUKI Grand Vitara», державний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0540515, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, розмір відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у позивача, обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника.
Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 року у справі № 42/92, від 07.08.2012 року у справі № 2/22, від 01.03.2011 року у справі № 47/372, від 23.02.2016 року у справі № 910/22260/15, від 17.02.2016 року у справі № 910/1231/15-г, від 10.05.2016 року у справі № 910/27732/15, від 04.05.2016 року у справі № 910/20967/15) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не остаточну суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Верховний Суд України у постанові № 3-50гс15 від 15.04.2015 року також висловив правову позицію стосовно того, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Матеріалами справи підтверджується здійснення Приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» виплати страхового відшкодування за договором страхування у визначеному страховим актом обсязі - 14 519,32 грн.
Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 року у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.
Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 року № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
За таких обставин, сума страхового відшкодування становитиме: 14 519,32 грн. (загальний розмір матеріальної шкоди) - 0, 00 грн. (сума франшизи) = 14 519,32 грн.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "НОВА" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, будинок 11, код ЄДРПОУ 31241449) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (69005, м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, будинок 97-А, код ЄДРПОУ 13490997) 14 519 (чотирнадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять) грн. 32 коп. страхового відшкодування, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.11.2017 року
Суддя М.Є. Літвінова