ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.11.2017Справа №910/16557/17
Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.
за участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг», м. Луцьк
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ
про визнання недійсним пункту кредитного договору
За участю представників:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Самокиша В.Ю.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», та в якому передбачено наступне: «Незважаючи на викладене в пункті 5.2.1 цього договору, сторони погодились, що процентна ставка за користування кредитом буде становити 18 (вісімнадцять) % річних, починаючи з 31 (тридцять першого) календарного дня з дати порушення позичальником графіку погашення кредиту, передбаченого пунктом 4.1 цього договору, та/або виникнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам за цим договорам та до дати погашення простроченої заборгованості за цим договором».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірний пункт кредитного договору суперечить вимогам частини 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, оскільки збільшує встановлену у пункті 5.2.1 фіксовану процентну ставку, а збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.10.2017.
25.10.2017 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» проти позову заперечило, оскільки погодження сторонами у кредитному договорі двох фіксованих ставок не суперечить вимогам закону та не є одностороннім збільшенням банком розміру процентів. Також відповідачем було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності.
25.10.2017 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Темпо» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, яка обґрунтована тими обставинами, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Темпо» є поручителем за кредитними зобов'язаннями позивача за спірним кредитним договором.
У судовому засіданні 25.10.2017 судом відкладено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Темпо» про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи до наступного судового засідання, у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи доказів наявності обставин, про які вказує заявник.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 розгляд справи відкладено на 01.11.2017.
В судове засідання представник позивача не з'явився. Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103021555383.
Представник відповідача до суду з'явилась, проти задоволення позову надала заперечення.
Судом було розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Темпо» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та відмовлено у її задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
Частиною 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Згідно з п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини. Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Разом з цим, всупереч викладеним вище вимогам ст.27 Господарського процесуального кодексу України та позиції Пленуму Вищого господарського суду України подана до суду заява не обґрунтована належним чином, а обставини, про які в ній зазначено, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Так, матеріали справи не містять ані договору поруки , ані доказів на підтвердження повноважень у представника заявника на підписання такої заяви.
Таким чином, заявником не було доведено суду, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Темпо», у зв'язку з чим вказану заяву залишено судом без задоволення.
Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на неявку представника позивача в судове засідання, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні складено протокол, який долучений до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
11.01.2013 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» (позичальник) укладено кредитний договір №06.1-20/002 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 100 000 000 грн. з метою фінансування обігових коштів позичальника та з терміном кредиту до 31.12.2020.
Згідно з п. 5.2.1 Кредитного договору процентна ставка для часток в гривні є фіксованою і на дату укладення договору складає 6,5% річних.
У пункті 5.2.2 Кредитного договору сторони погодили, що незважаючи на викладене в пункті 5.2.1 цього договору, процентна ставка за користування кредитом буде становити 18% річних, починаючи з 31 календарного дня з дати порушення позичальником графіку погашення кредиту, передбаченого пунктом 4.1 цього договору, та/або виникнення простроченої заборгованості по нарахованим процентам за цим договорам та до дати погашення простроченої заборгованості за цим договором.
Кредитний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання пункту 5.2.2 Кредитного договору недійсним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Статями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно зі ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним пункту 5.2.2 Кредитного договору вказує, що зміст спірного пункту договору передбачає збільшення фіксованої процентної ставки, встановленої у пункті 5.2.1 Кредитного договору в розмірі 6,5% річних, до розміру 18% річних, однак, за твердженнями позивача, збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.
З приводу вказаних доводів позивача господарський суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
Частинами 1-3 статті 1056 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення Кредитного договору, визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056-1 Цивільного кодексу України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 Цивільного кодексу України.
При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 Цивільного кодексу України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 Цивільного кодексу України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 Цивільного кодексу України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір (п. 28 постанови №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Отже, судом було встановлено, що сторонами у пунктах 5.2.1 та 5.2.2 Кредитного договору було встановлено дві фіксовані процентні ставки (6,5% річних та 18% річних відповідно) та передбачено умови і порядок їх застосування.
У даному випадку судом враховано, що відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 5, 6 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Окрім того, статтею 43 Господарського кодексу України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Відповідно до частини 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.
Враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні Кредитного договору як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов кредитного договору, у тому числі і умов, викладених у спірному пункті 5.2.2 договору.
При цьому, безпідставними є твердження позивача про те, що застосування банком процентної ставки в розмірі 18% річних є збільшенням фіксованої ставки банком в односторонньому порядку, оскільки таке збільшення погоджено обома сторонами на підставі їх вільного волевиявлення шляхом підписання Кредитного договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками товариств.
Судом прийняті до уваги обґрунтовані заперечення відповідача про те, що позивач погоджував та підписував Кредитний договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору можливих наслідків виконання та порушення зобов'язань.
Таким чином, погодження сторонами у пункті 5.2.2 Кредитного договору збільшеної фіксованої ставки, в залежності від належності виконання зобов'язань, відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним пункту 5.2.2 кредитного договору №06.1.-20/002, який укладений 11.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, виходячи з того, що доводи позивача про наявність підстав для визнання пункту договору недійсним не підтвердились під час розгляду справи, тобто судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом залишено без задоволення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання даного позову покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» відмовити.
У судовому засіданні 01.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.11.2017.
Суддя В.В. Князьков