01 листопада 2017 року Справа № 915/1326/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
суддіКорнілової Ж.О.,
суддіНєсвєтової Н.М.,
за участю представника
відповідача Трофанюка М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року
у справі№ 915/1326/16 Господарського суду Миколаївської області
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5
доКомунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба"
провизнання укладеним договору про надання ритуальних послуг від 24.10.2016 року
У грудні 2016 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, позивач) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба" про визнання укладеним договору про надання ритуальних послуг від 24.10.2016 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що має бажання працювати на ринку ритуальних послуг, у зв'язку з чим подав до територіальної ритуальної служби відповідну заяву щодо укладання договору про надання ритуальних послуг, проте відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору, чим порушує вимоги статей 8, 10, 12 Закону України "Про поховання та похоронну справу", п. 8 Типового положення про ритуальну службу в Україні, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 N 193.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що запропонована позивачем редакція договору не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки до переліку видів ритуальних послуг, що будуть надаватися позивачем включена послуга оформлення свідоцтва про поховання, хоча відповідно до ст. 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу" відповідне свідоцтво видається спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2017 року (суддя Коваль С.М.) позов задоволено частково, визнано укладеним договір в редакції, яка запропонована позивачем, окрім пунктів 1.1 та 2.2.1, в яких передбачена можливість надання такої послуги, як оформлення свідоцтва про поховання.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Головея В.М., суддів: Гладишева Т.Я., Савицького Я.Ф.), рішення суду першої інстанції скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм абз 3 ст. 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу", просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Окрім того, позивач заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами у справі виник переддоговірний спір при укладенні договору про надання ритуальних послуг. За приписами ч.1 ст. 10 Закону України "Про поховання та похоронну справу", п. 8 Типового положення про ритуальну службу в Україні, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 N 193, укладення цього договору із суб'єктом господарювання, що виявив бажання працювати на ринку ритуальних послуг, є обов'язковим, що визнається та не оспорюється сторонами.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору, стосуються можливості суб'єкта господарювання, який не є спеціалізованим комунальним підприємством, бути виконавцем послуги щодо оформлення свідоцтва про поховання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не може надавати такі послуги, оскільки ст. 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу" передбачено, що після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що відповідач зобов'язаний укласти з позивачем договір про надання ритуальних послуг на основі примірного договору (п. 8.2 Типового положення про ритуальну службу в Україні), оскільки у ч. 1 ст. 10 Закону України "Про поховання та похоронну справу" визначено, що надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб'єктами господарювання інших форм власності, а до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 N 193, включені також і послуги з оформлення свідоцтва про поховання (п. 2).
Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.
Посилання заявника касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норми ст. 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу", суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки системний аналіз змісту наведеної норми та норми ст. ст. 8, 9, 10 цього Закону свідчить про те, що видача свідоцтва про поховання є одним з видів ритуальних послуг, яка за загальним правилом надається спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради), проте також може надаватися іншим суб'єктом господарювання після укладання ним договору з ритуальною службою, якою є спеціалізоване комунальне підприємство. Стаття 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу" не містить вимоги про виключну компетенцію спеціалізованих комунальних підприємств щодо надання таких послуг, а ст. 10 Закону прямо передбачає можливість укладення договору щодо всіх видів ритуальних послуг, включених до необхідного мінімального переліку.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що постановлене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, і задовольнив позов повністю.
Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року у справі № 915/1326/16 - без змін.
Головуючий суддя Кондратова І.Д.
Суддя Корнілова Ж.О.
СуддяНєсвєтова Н.М.