03 листопада 2017 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Владичана А.І.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.
секретар Андрушків С.П.
за участю представника апелянта ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення вартості безпідставно набутого майна та послуг, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2017 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом доОСОБА_4 про стягнення вартості безпідставно набутого майна та послуг.
На обґрунтування вимог посилався на те, що 22 січня 2013 року між ним та донькою відповідача ОСОБА_3 було укладено шлюб. До укладення зазначеного шлюбу між ним та ОСОБА_4 досягнуто усної домовленості про проживання його з дружиною у належному їй на праві власності будинку №35 по вул. Руданського в м. Чернівці, який в той час перебував у непридатному для проживання стані, та зобов'язання провести капітальний ремонт вказаного нерухомого майна в обмін на оформлення за ним права власності.
Вказує, що ним у період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року за власні кошти були проведені ремонтні роботи у вказаному будинку та фактично здійснена його повна реконструкція. На зазначені роботи ним були витрачені грошові кошти в сумі 615342 грн, які складаються з витрат на придбання будівельних матеріалів 133293 грн, витрат за надані послуги по проведенню ремонтних і будівельних робіт 354995 грн, витрати на придбання електрообладнання, систем опалення і водопостачання 53614 грн, витрат на
22ц/794/1092/2017 р. Головуючий у 1 інстанції Піхало Н.В.
Категорія 24 суддя-доповідач ОСОБА_5
одержання відповідних дозволів та погоджень на проведення ремонтних робіт 70720 грн, транспортних витрат, пов'язаних з проведенням ремонтних робіт 2720 грн.
Разом з тим, після закінчення ремонтних робіт у будинку відповідач відмовилась передавати його у власність та компенсувати кошти, витрачені на ремонт.
Вважає, що витрачені ним грошові кошти на ремонт належного відповідачу майна є набутими нею безпідставно, а тому в силу ст. 1212 ЦК України вона зобов'язана повернути йому витрачену ним суму в розмірі 615342 грн, а також на підставі ст. 625 ЦК України сплатити 3 % річних в сумі 18450, 26 грн та інфляційні витрати в розмірі 120403 грн.
Згідно збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь вартість понесених ним витрат на капітальний ремонт будинку в сумі 1135829 грн, інфляційні нарахування в розмірі 120403,89 грн, три проценти річних в розмірі 18460,26 грн, а також судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 16000 грн.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що ним належними доказами та показами свідків доведено факт здійснення реконструкції будинку відповідача за власні кошти, які на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України,апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної фактичної суми понесених ним витрат на проведення будівельних робіт.
Однак такий висновок суду не повністю відповідає обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким позов слід задовольнити частково.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 76/100 частин будинковолодіння по вул. Руданського, 35 в м. Чернівці, яке складається з двох житлових будинків літ. А та літ. Г., належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с 25 Том 1).
Позивач ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із донькою відповідача, який було зареєстровано 22.01.2013 року, а в подальшому на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01.07.2014 року, - розірвано. Під час шлюбу у позивача народився син (а.с 20, 21 Том 1).
В період з 22.01.2013 року по 01.07.2014 року позивач перебував у шлюбних відносинах з донькою відповідача та з дозволу відповідача певний період часу разом з дружиною проживав у належній їй квартирі, а тому набув статусу члена сім'ї власника.
Як убачається з копії паспорта позивача, 29.10.2013 року останній зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с 12 Том 1).
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №874 від 01.12.2015 року, в період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року відбулись будівельно-ремонті роботи по реконструкції квартири №2 домоволодіння №35 по вул. Руданського в м. Чернівці, кошторисна вартість яких становить 310790 грн, а вартість використаних будівельних матеріалів 166263 грн. (а/с 2-28 Том 2).
Відповідно до договору підряду від 10 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, останній зобов'язався на замовлення позивача здійснити роботи по демонтажу старого даху, монтажу нового даху та вивозу сміття за адресою: м. Чернівці, вул. Руданського, 35/2, вартістю 100550 грн. (а.с 26 Том 1).
Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт від 27.11.2012 року, позивачем сплачено ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 100550 грн за виконанні ним роботи, обумовлені вказаним вище договором підряду (а.с 27 Том 1).
Також, відповідно до договору підряду на ремонт приміщення від 3 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, останній зобов'язався на замовлення позивача здійснити підйом стелі, облаштування внутрішніх стін, облаштування фасаду, облаштування горища, облаштування паркану, встановлення кришки підвалу, монтування вікна для газу, надати послуги по облаштуванню бетонної площадки перед будинком, по будівництву паркану, монтажу сходів, послуги по внутрішніх малярних роботах за вказаною вище адресою загальною вартістю 182708 грн. (а.с 28 Том 1).
На підставі акту приймання-передачі виконаних робіт від 28.11.2013 року за виконану роботу на підставі вказаного вище договору підряду позивачем сплачено 182708 грн. (а.с 29).
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №874 від 05.10.2015 року, згідно товарних чеків, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, закупівельних актів про покупку будівельних матеріалів, які відповідають оригіналам, що знаходяться у справі, на придбання будівельних матеріалів було витрачено 68875 грн 53 коп., проте встановити чи відповідає кількість заявлених позивачем витрат при будівельних роботах, які проводились в період з 01.11.2012 року по 01.11.2013 року в приміщені квартири №2 домоволодіння №35 по вул. Руданського в м. Чернівці, експерту не надається можливим в зв'язку з неможливістю ідентифікувати дані товарні чеки та чи дійсно дані будівельні матеріали були витрачені на ремонт проведений в приміщенні квартири.
Крім того, висновком №16133 від 17 червня 2017 року встановлено, що ринкова вартість квартири №2 домоволодіння №35 по вул. Руданського в м. Чернівці загальною площею 45,5 кв.м. на час до проведення ремонтних робіт (станом на листопад 2012 року), визначена за порівняльним підходом в цінах на дату оцінки 16.06.2017 року, становить 682227 грн. Ринкова вартість квартири на день проведення експертизи, визначена за порівняльним підходом в цінах на дату оцінки 16.06.2017 року та становить 1395782 грн. Розрахунок об'ємів робіт необхідних для будівництва (ремонту, реконструкції) виконаного в квартирі, було здійснено на підставі натурних вимірів; матеріалів інвентаризаційної справи; висновку №874 судової будівельно-технічної експертизи від 01 грудня 2015 року; висновку №416 додаткової судової будівельно-технічної від 21 червня 2016 року; договору підряду від 03 вересня 2012 року; договору підряду від 12 жовтня 2012 року; розрахунку до позовної заяви про стягнення безпідставно набутого майна та послуг і вартості ремонту квартири. Вартість будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт, в квартирі становить 683604,00 грн, в тому числі вартість прямих та загальновиробничих витрат (без ПДВ) становить 559685 грн. Вартість матеріалів, виробів та конструкцій на виконання будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт у квартирі становить (без ПДВ) 452225 грн.
Як було встановлено судом, спірні правовідносини сторін виникли саме у зв'язку відшкодуванням витрат, понесених позивачем на поліпшення речі, яка не була у його власності, а належала відповідачу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт значного збільшення за його рахунок вартості майна відповідача за рахунок проведених будівельних робіт за вказаними вище договорами підряду від 10.10.2012 року та 3.09.2013 року на суму 283258 грн, що підтвердження актами приймання-передачі виконаних робіт.
Отже, на момент виконання на замовлення позивача будівельних робіт у відповідача були відсутні правові підстави покращувати належну їй річ за рахунок коштів позивача, який на момент їх проведення не був зареєстрованим за вказаною адресою.
Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно ч. 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За таких обставин оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вимог про застосування до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснюється, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Правовідносини, що склалися між сторонами, не є зобов'язальними правовідносинами, які випливають з грошового зобов'язання, а тому вимоги ст. 625 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають.
Відповідно до п. п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору ( ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом стягується не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги, проте позивачем не надано суду документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також не надано детального розрахунку витрат за надану правову допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 слід сягнути 3231 грн 51 коп. витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 серпня 2017 року скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 283258 (двісті вісімдесят три тисячі двісті п'ятдесят вісім) гривень набутих коштів без достатньої правової підстави та 3231 (три тисячі двісті тридцять одна) гривень 51 копійок витрат зі сплати судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді: