Справа № 137/1000/17
"31" жовтня 2017 р.
Літинський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Гопкіна П.В.,
за участю секретаря Іванової І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Літині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дяківецької сільської ради Літинського району Вінницької області, ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на спадковий житловий будинок, визнання права на земельну частку пай,
Позивач ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом вимоги якого зібльшила в ході розгляду справи (а.с. 40-41), мотивуючи його тим, що 05.06.2005 р. померла її мати - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина. При житті спадкодавець склала заповіт, яким заповіла усе своє майно позивачу ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Після смерті матері позивач виявила бажання оформити спадщину на спадкове майно на території ОСОБА_5 сільської ради Літинського району Вінницької області, однак отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину по причині відсутності правовстановлюючих документів. Таким чином виникла ситуація при якій спадкоємець не може набути право власності на майно в порядку спадкування за заповітом через нотаріальну контору. Просить встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнати за нею право власності на спадковий житловий будинок розташований аза адресою вул. Підлісна, 19, с. Дяківці Літинського району Вінницької області та право на земельну частку (пай) що залишилося після смерті її матері ОСОБА_3
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася надавши через канцелярію суду заяву якою просить: справу розглянути у її відсутність; позов підтримує, та просить його задовольнити. Витрати зі сплати судового збору просить залишити за нею (а.с. 62).
Представник відповідача ОСОБА_5 сільської ради Літинського району Вінницької області, до судового засідання не з'явився, однак до суду надійшли заява, про те, що відповідач просить справу розглянути у відсутність представника сільської ради, позов визнають (а.с. 44).
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання також не з'явився, однак до суду надійшла заява, про те, що відповідач просить справу розглянути у його відсутність. Позов визнає (а.с. 68).
Відповідно до ст. 197 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи заяви сторін, суд вважає, що позов обгрунтований та підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про смерть серії І-АМ № 016897, виданим 06.06.2005 р. виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради Літинського району Вінницької області, ОСОБА_3 померла 05.06.2005 р., актовий запис № 30 (а.с. 8).
Свідоцтвом про народження серії ЯЦ № 160643 виданим 26.11.1950 р. ОСОБА_5 сільською радою Літинського району Вінницької області, пояснюється факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_6 та спадкодавцем ОСОБА_3, як між донькою та матір'ю(а.с. 9). Свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-АМ № 280609 від 06.11.1972 р. пояснюється зміна прізвища позивача із «Кондратюк» на «Баран» (а.с. 10).
Згідно заповіту від 15.12.1995 р. ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким все своє майно де б воно і з чого б воно не складалось і на що вона за законом матиме право, в отому числі хата цегляна покрита шифером, заповіла ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 порівну (а.с. 13).
Висновок про те, що спадкодавець ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_1 протягом певного періоду у часі, а також те, що останнння прийняла спадщину після смерті своєї матері, суд мотивує наступним чином.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З довідки за № 412 від 08.06.2017 р. виданої виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради Літинського району Вінницької області вбачається, що ОСОБА_1, доглядала за своєю матір'ю ОСОБА_3, яка померла 05.06.2005 р. і на час її смерті постійно проживала разом з нею без реєстрації місяця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
Одночасно факт постійного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 та поховання останньої позивачем на місцевому кладовищі підтверджується письмовими доказами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 65-66).
За змістом пункту 3. 22 розділу 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрованого 22 лютого 2012 року за № 282/20595, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті проживав разом із цим спадкодавцем.
Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», № 24-753/0/4-13, від 16.05.2013 р, щодо визнання особи такою, що прийняла спадщину, у випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати що місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститись позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно ч.1 та ч.3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином беручи до уваги, покази свідків та матеріали цивільної справи, в сукупності дозволяють стверджувати, що заявник ОСОБА_1 спільно проживала зі ОСОБА_3, відтак заява ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадшини підлягає до задоволення.
Висновок щодо вимоги позивача про визнання права власності на спадковий житловий будинок.
З довідки ОСОБА_5 сільської ради Літинського району Вінницької області за № 46 від 20.01.2017 р. вбачається, що ОСОБА_3 являлась головою домогосподарства за адресою вул. Підлісна, 19, с. Дяківці Літинського району Вінницької області (а.с. 16).
Згідно виписки з погосподарської книги за № 746 від 23.10.2017 р. виданої ОСОБА_5 сільською радою Літинського району Вінницької області, ОСОБА_3 являється головою домогосподарства по вул. Підлісна, 19, с. Дяківці Літинкого району Вінницької області (а.с. 64).
Відповідно до технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок за адресою вул. Підлісна, 19, с. Дяківці Літинського району Вінницької області, будинок побудовано у 1974 році. З характеристики будинку, господарських будівель та споруд вбачається, що будинковолодіння складається із житлового будинку літера "А" загальною площею 42,1 кв.м., житловою площею 27,0кв.м., допоміжною площею 15,1 кв.м., веранди літера «а», ганку, огорожі № 1, воріт з хвірткою № 2 (а.с. 18-22).
Листом за № 964/92-17 від 13.06.2017 р. нотаріус Літинської державної нотаріальної контори відмовив позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у зв'язку з відсутністю документів необхідних для вчинення нотаріальних дій та повідомив про можливість звернення до суду для захисту своїх майнових прав та інтересів (а.с. 14).
Відповідно до п. 3.2 розділу З Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, не належать до самочинного будівництва: (для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків:) індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.
Згідно ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (ОСОБА_6, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (ОСОБА_6, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно п. 3.14 Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", № 296/5 від 22.02.2012 р., прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, оскільки іншим шляхом захистити цивільне право позивача неможливо. Окрім того, позивач ОСОБА_1 не може нотаріально оформити свої спадкові права, а інші спадкоємці в порядку спадкування за заповітом, відсутні та не прийняли спадщини (а.с. 11), або відмовились від своєї частки у спадщині (а.с. 23), тому суд вважає, що позов слід задовольнити та визнати за позивачем право власності на спадкове майно за заповітом, що залишилося після смерті ОСОБА_3, та складається з житлового будинку із погосподарськими спорудами, що розташований за адресою: вул. Підлісна, 19, с. Дяківці Літинського району Вінницької області та рахується за ОСОБА_3, яка померла 05.06.2005 р. та після смерті якої спадщину прийняла спадкоємець за заповітом її донька (позивач у справі) ОСОБА_1
Щодо вимоги про визнання права на земельну частку (пай) за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3.
Відділ Держземагентства у Літинському районі 11.05.2017 року видав довідку № 0-2-0.28-36/108-17 про те, що ОСОБА_3 отримала сертифікат на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Дяковецьке» серії ВН № 0416597, площею 1,65 в умовних кадастрових гектарах на підставі розпорядження № 179 від 17.07.1997 р., Літинської райдержадміністрації (а.с. 17).
Відповідно до п.17 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України (2001 року) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 06 квітня 2004 року визначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України.
У випадку, коли перехід права власності від спадкодавця до спадкоємців не може бути оформлено в нотаріальному порядку, спадкоємець може вимагати визнання права власності на землю в судовому порядку (відповідно до п.23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 р.)
Згідно з п.3.5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) видача нового сертифікату на ім'я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачена. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Оскільки ОСОБА_3 було видано сертифікат на земельну частку (пай), а судом вже встановлено, що спадкоємцем є саме ОСОБА_1, тому саме ОСОБА_1 вправі порушувати питання про успадкування цієї земельної частки (паю) в порядку спадкування за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 з послідуючим проведенням землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельної частки (паю) у натурі у ви ді земельної ділянки та отримати свідоцтва про право власності на землю.
Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судові витрати, за клопотанням позивача (а.с. 73) слід залишити за нею.
Керуючись ст.ст. 16, 328, 1220, 1222, 1223, 1261, 1268 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 174, 197, 213-215 ЦПК України, ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, п. 3.14 Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", № 296/5 від 22.02.2012 р., беручи до уваги правову позицію ВССУ від 24.01.2011 р. у справі № 6-2064св10, суд, беручи до уваги правові положення викладені у Постанові Верховного Суду України, "Про судову практику у справах про спадкування", № 7 від 30.05.2008 р., листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р., розділом 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5, від 22.02.2012 р., суд,
Позов задовольнити повністю.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3, яка померла 05.06.2005 р., на час відкриття спадщини, тобто станом на 05.06.2005 р.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, що складається із житлового будинку літера "А" загальною площею 42,1 кв.м., житловою площею 27,0 кв.м., допоміжною площею 15,1 кв.м., веранди літера «а», ганку, огорожі № 1, воріт з хвірткою № 2, яке розташоване за адресою вул. Підлісна,19, с. Дяківці Літинського району Вінницької області та рахується за ОСОБА_3, яка померла 05.06.2005 р.
Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ОСОБА_5, розміром 1,65 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території ОСОБА_5 сільської ради Літинського району Вінницької області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 05.06.2005 р., на яку було видано сертифікат на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Дяковецьке» серії ВН № 0416597, площею 1,65 в умовних кадастрових гектарах на підставі розпорядження № 179 від 17.07.1997 р., Літинської райдержадміністрації Вінницької області.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя : Гопкін П. В.