08 листопада 2017 року Житомир справа № 806/2688/17
категорія 6.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Токаревої М.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання ненадання дозволу та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання ненадання дозволу та зобов'язання вчинити дії. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 24 квітня 2017 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням у якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23,0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області). За результатами розгляду даного клопотання на адресу позивача надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 23 травня 2017 року, яким повідомлено, що в поданому пакеті документів відсутня будь-яка інформація стосовно бажаного строку оренди на вказану у клопотанні ділянку. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області запропонувало визначитися з строком дії оренди та повторно звернутися з клопотанням відповідного змісту. Не погоджуючись із такою позицією Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області позивач оскаржив її до суду. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2017 у справі №806/1758/17 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 23.05.2017 №Г-6133/0-4929/6-17 в наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23.0 га з земель резерву та запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області) з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2017 року у відповідності до вимог Земельного кодексу України та з урахуванням обставин, встановлених у даній справі. Проте, відповідачем на адресу ОСОБА_1 було направлено лист від 17.08.2017 №31-6-0.334-8161/2-17 у якому, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017, запропоновано звернутися з клопотанням про включення земельної ділянку на яку він претендує до переліку таких, права на яку можуть бути продані на земельних торгах. Позивач просить визнати протиправними дії щодо ненадання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.
Позивач та представник відповідача не заперечували щодо розгляду справи у порядку письмового провадження.
У відповідності до ч.4 ст.122 КАС України суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Оглянувши матеріали справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
У ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи письмовими доказами 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням у якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23,0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області).
За результатами розгляду даного клопотання на адресу позивача надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 23 травня 2017 року, яким повідомлено, що в поданому пакеті документів відсутня будь-яка інформація стосовно бажаного строку оренди на вказану у клопотанні ділянку. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області запропонувало визначитися з строком дії оренди та повторно звернутися з клопотанням відповідного змісту.
Не погоджуючись із такою позицією Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області позивач оскаржив її до суду.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2017 у справі №806/1758/17 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 23.05.2017 №Г-6133/0-4929/6-17 в наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23.0 га з земель резерву та запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області) з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2017 року у відповідності до вимог Земельного кодексу України та з урахуванням обставин, встановлених у даній справі.
Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області на адресу ОСОБА_1 було направлено лист від 17.08.2017 №31-6-0.334-8161/2-17 у якому, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017, запропоновано звернутися з клопотанням про включення земельної ділянку на яку він претендує до переліку таких, права на яку можуть бути продані на земельних торгах.
Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що постановою КМУ №413 від 07.06.2017 передбачено у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва передачу в оренду таких земельних ділянок лише за результатами земельних торгів.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
Перевіряючи дії відповідача та прийняте рішення на відповідність його вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.
Згідно ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Приписами частин 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1. ст. 34 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Приписами ч. 2.ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно вимог ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання у оренду земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Враховуючи системний аналіз вищезазначених норм, які регулюють спірні правовідносини, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач приймає одне з таких рішень: або наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або інформує про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.
При цьому, суд зазначає, що у своєму листі та у запереченнях на позов, відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не вказав.
Відповідачем фактично не заперечується, що позивачем до заяви поданий вичерпний перелік документів, встановлений Земельним кодексом України.
Водночас, із матеріалів справи слідує, що за результатами розгляду заяви позивача відповідач надіслав лист, у якому повідомив, що постановою КМУ №413 від 07.06.2017 передбачено у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва передачу в оренду таких земельних ділянок лише за результатами земельних торгів, а також передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в оренду за наявності агрохімічного паспорта земельної ділянки.
За приписами ч. 3 ст.123 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В контексті наведеного суд відмічає, що відмова відповідача, викладена у листі від 17.08.2017 не належить ні однієї з підстав, передбачених ч. 3 ст.123 ЗК України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 413, на яку посилається відповідач, було затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, в якій передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.
Разом з тим, будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено. Цей нормативний акт не регулює питання виділення землі, оскільки таке регулювання чітко передбачено Земельним кодексом України.
Отже, посилання відповідача на Постанову КМУ №413 як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є безпідставними.
Законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, - відсутні.
З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд виходить за межі позовних вимог, оскільки, зазначена у листі від 17.08.2017 №31-6-0.334-8161/2-17 підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відтак на думку суду є протиправною.
У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:
- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відповідно, оскільки у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, крім того, така відмова позивачу носить не одноразовий характер, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на передачу в оренду земельної ділянки та видати рішення про надання такого дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянку у відповідності до поданих документів.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Вищого адміністративного суду України викладеній в ухвалі від 12.01.2017 К/800/21531/16 у справі №569/17259/15-а.
Проте, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови, оскільки дії по відмові у наданні дозволів чітко передбачені Земельним кодексам України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Як вбачається з вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Виходячи з обставин даної справи, на даній стадії, суд не вбачає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
З огляду на наведені обставини суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для часткового задоволення позову .
Керуючись статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області оформлену листом від 17.08.2017 №31-6-0.334-8161/2-17 наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23,0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 23,0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області) та видати наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянку у відповідності до поданих документів.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя М.С. Токарева