Справа № 308/5011/17
/заочне/
02 жовтня 2017 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд закарпатської області
в складі головуючого - судді Леміш О.М.,
при секретарі Химинець О.Я
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника зацікавленої особи ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, зацікавлена сторона на боці позивача Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав-,
ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , зацікавлена сторона на боці позивача Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав.
Свій позов позивачка мотивувала тим, що 26 липня 2007 року міжсторонами було укладено шлюб.
Від шлюбу у них народилась дитина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Спільне життя не склалось, через що, за рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15.10.2013 року шлюб між ними було розірвано. Згідно зазначеного рішення суд також присудив стягувати з ОСОБА_3 на її користь на утримання доньки ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1000 грн. щомісяця та залишив проживати дитину разом з мамою.
На виконання рішення суду 27.11.2014 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
Однак , відповідач по справі жодного разу не сплачував аліменти та розмір його заборгованості станом на кінець квітня 2017 року становить 46066,70 грн..
Строк прострочки складає з 26.06.2013 року по 27.04.2017 року.
Таким чином неустойка (пеня) за заборгованість по аліментах складає 35 місяців (1050 днів) Х (1%Х46066,70, що дорівнює 460,667 грн. = 483700,35 грн..
Крім того відповідач по справі ОСОБА_3 є батьком малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до даних свідоцтва про народження.
На даний час малолітня дитина проживає з позивачем, яка й займається повністю та самостійно її утриманням та вихованням.
Відповідач своїх батьківських обов'язків, зокрема обов'язку виховувати та утримувати дитину до досягнення повноліття, не виконує протягом тривалого часу та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання.
Дитина, щодо якої вирішується питання позбавлення батьківських прав, взагалі не бачила ОСОБА_3 вже протягом 6 років.
На підставі наведеного звертаючись до суду позивачка просила стягнути на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів та позбавити відповідача батьківських прав щодо його доньки.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд такий задовільнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, згідно з якими у разі неявки в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Представник зацікавленої особи в судовому засіданні проти позову не заперечив.
Заслухавши позицію представника позивача, представника зацікавленої особи , вивчивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд прийшов до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що 26 липня 2007 року між ОСОБА_7 та громадянином ОСОБА_3 було укладено шлюб.
Після шлюбу ОСОБА_7 змінила своє дівоче прізвище - ОСОБА_7 на чоловіче - ОСОБА_7Від шлюбу у них народилась дитина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Спільне життя не склалось, через що, за рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15.10.2013 року по справі №308/10788/13-ц, шлюб між сторонами було розірвано. Згідно зазначеного рішення суд також присудив стягувати з ОСОБА_3 на її користь на утримання доньки ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1000 грн. щомісяця та залишив проживати дитину разом з мамою.
На виконання рішення суду 27.11.2014 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
Згідно листа Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків відповідач по справі жодного разу не сплачував аліменти та розмір його заборгованості станом на кінець квітня 2017 року становить 46066,70 грн..
Строк прострочки складає з 26.06.2013 року по 27.04.2017 року.
Таким чином неустойка (пеня) за заборгованість по аліментах складає 35 місяців (1050 днів) Х (1%Х46066,70, що дорівнює 460,667 грн. = 483700,35 грн..
За змістом ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
При розгляді справи за 6-1477цс15, предметом якої був спір про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 3 лютого 2016 року ухвалив постанову та зробив правовий висновок про те, що, згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобовязана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. З урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обовязку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, за який не сплачено аліменти. При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).
Як встановлено в судовому засіданні відповідач зобовязаний сплачувати на користь позивачки ОСОБА_7 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 . Станом на квітень 2017 року розмір заборгованості по сплаті аліментів становить 46066,70 грн.
А тому, розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів становить 483 700,35 гривень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 своєї постанови "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року № 3 передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
В інших випадках, як вказано в п. 22 зазначеної постанови, стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини (далі Конвенція), яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Судом встановлено, що заборгованість по аліментах на утримання неповнолітньої дитини виникла з вини відповідача, який не сплачував аліменти.
Тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивачки 483700,35 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Окрім того , в судовому засіданні встановлено , що відповідач по справі ОСОБА_3 є батьком малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до даних свідоцтва про народження.
На даний час малолітня дитина проживає з позивачем, яка й займається повністю та самостійно її утриманням та вихованням.
Відповідач своїх батьківських обов'язків, зокрема обов'язку виховувати та утримувати дитину до досягнення повноліття, не виконує протягом тривалого часу та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання.
Дитина, щодо якої вирішується питання позбавлення батьківських прав не бачила ОСОБА_3 вже протягом 6 років.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 04.05.2017 року остання рекомендувала позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці…».
Зокрема відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватись з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її психічний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання одного з них окремо від дитини, не впливає на об'єм їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків.
Ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою передбаченою ч. 2 ст. 164 СК України позбавлення батьківських прав.
Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення поновлення батьківських прав", особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Ухилення від виконання батьківських обов'язків має місце тоді, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Відповідно до ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовими рішеннями, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідач впродовж тривалого часу мешкає окремо від дитини, до служби у справах дітей держадміністрації із заявою про повернення дитини у свою родину не звертався, вихованням доньки не займається, не виявляє інтересу до її життя, не виявляє бажання до спілкування з донькою, жодних коштів на утримання дитини не надає, аліменти не сплачує.
Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оцінюючи в сукупності вищевикладені фактичні обставини, положення закону, виходячи з інтересів дитини, приймаючи до уваги поведінку батька неповнолітньої , враховуючи вимоги ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про те, що в суді належними та допустимими доказами доведено, що ОСОБА_3 не піклується про фізичний і духовний розвиток своєї неповнолітньої доньки , не спілкується з дитиною для її нормального самоусвідомлення; не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей; не виявляє інтересів до її внутрішнього світу, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Вказані фактори в своїй сукупності суд розцінює, як ухилення ОСОБА_3 від виховання дитини та нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд вважає що з боку ОСОБА_3 мала місце винна поведінка, яка проявилась в свідомому ухиленні ним від виконання своїх батьківських обов'язків.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості , зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Згідно п.1 ч.1 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо його виховання.
Разом з тим, слід роз'яснити ОСОБА_3 , що згідно ч.2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 197, 208, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, ст. 196 СК України, суд, -
Позов - задовольнити .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, неустойки (пені) за заборгованістю по сплаті аліментів за виконавчим листом по цивільній справі №308/10788/13-ц від 15.10.2013 року в розмірі 483700,35 (чотириста вісімдесят три тисячі сімсот гривень тридцять п»ять копійок).
Позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_3 відносно його малолітньої дитини - доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.М Леміш