Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
26.11.2009Справа №2-2/5291-2009
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (01025, м. Київ, вул.. Велика Житомирська, 20)
до Фізичної особи - підприємця Ідрісова Рустема Шукрійовича (95000, м. Сімферополь, вул. Бітумна, буд. 70)
про стягнення 586 310,90 грн.
Суддя Толпиго В.І.
Від позивача: Мережко С.В. - представник, довіреність у справі.
Від відповідача:не з'явився
Суть спору:
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк Петрокоммерц-Україна" звернулось до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача - Фізичної особи - підприємця Ідрісова Рустема Шукрійовича про стягнення заборгованості у сумі 586 310грн.90коп., у тому числі, поточну суму заборгованості за кредитом у розмірі 378 800,00грн., прострочену заборгованість за кредитом - 92 000,00грн., поточну заборгованість за відсотками у сумі 7 584грн.39коп., прострочену заборгованість за відсотками у сумі 94 037грн.12коп. та пені у сумі 13 889грн39коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено кредитний договір від 09.9.2008 р. №168, для забезпечення вказаного договору між сторонами також було укладено договір іпотеки від 26.3.2008 р., відповідно до умов договору іпотеки відповідачем позивачу було передано нерухоме майно. Відповідно до умов кредитного договору банк надає відповідачу кредит в розмірі та на умовах, що передбачені договором, а відповідач зобов'язується сплатити відповідні відсотки та виконати всі інші зобов'язання за договором. У зв'язку із невиконанням відповідачем йому було вручено вимогу про дострокове погашення суми заборгованості, проте, до наступного часу сума заборгованості не погашена, що і стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією із повідомленням.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.
Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України”№02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі , якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.
Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, майнові відносини у сфері господарювання регулюються цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору іншого не встановлено.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У силу ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено параграфом №2 і не випливає із суті кредитного договору
Згідно до ст.. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 Кодексу.
Між Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц-Україна" та Фізичною особою-підприємцем Ідрісовим Рустемом Шукрійовичем був укладений кредитний договір №168 від 09.9.2008 р., відповідно до п.1.1 якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується належним чином використати та повернути банку отриманий кредит, а також сплатити відповідні відсотки і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у договорі.
Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язується повернути банку кредит у повному обсязі не пізніше 08.9.2010 р. Також п.1.4.1.1 передбачена сплата 21% за користування кредитом, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму залишку на позичковому рахунку щомісячно, 20-числа кожного місяця за фактичну кількість днів користування кредитом, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, з врахуванням вимог облікової політики банку (п.1.4.1.2 договору). Відсотки підлягають сплаті позичальником банку щомісячно, протягом 5 банківських днів, наступних за 20-м числом кожного календарного місяця (п. 1.4.1.3 договору).
Згідно умов кредитного договору, а саме, п. 1.4.1..4 у будь-якому випадку, при повному повернені кредиту (ініціюванні такого повернення), нараховані відсотки мають бути сплачені одночасно з поверненням кредиту. При прострочені повернення кредиту, відсотки за користування простроченою до повернення сумою кредиту нараховуються в порядку, що визначений в п.1.4.1.1 та п.1.4.1.2 договору, та підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту (ініціюванням такого повернення).
На підставі п. 4.1 кредитного договору за невиконання та/або неналежне виконання боргових зобов'язань у сумі, у порядку та у строки, що визначені договором, позичальник зобов'язаний сплатити банку (на вимогу банку) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення. Пеня сплачується додатково до прострочених сум. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення.
Відповідно до п. 1.9.1. договору позивач має право вимагати дострокове виконання боргових зобов'язань в цілому, або у визначеній банком частині у випадку невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Судом встановлено, що прийняті на себе зобов'язання банком були виконані у повному обсязі, відповідно до умов кредитного договору №168 від 09.9.2008 р позичальнику була надана кредитна сума у розмірі 500 000,00грн., що підтверджується меморіальним ордером №6122497 від 10.9.2008 р.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором йому було спрямовано вимогу №321 від 04.9.2009 р., у якій зазначено про порушення зобов'язання про своєчасне сплачення суми кредиту, на підставі чого банк вимагав дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором. Однак, до наступного часу сума боргу відповідачем не була погашена.
Вказане вище свідчить про те, що відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань перед банком, порушення кредитного договору в частині сплати кредитної суми.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст.. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тоді як відповідачі не довели належне виконання умов договору.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Таким чином, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості, яка станом на 18.9.2009 р. складає 586 310грн90коп.
Судом в ході розгляду спору встановлено, що відповідачем були порушені умови кредитного договору від 09.9.2008 р. №168, тому нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 13 889грн39коп за період з 28.10.2008 р. по 18.9.2009 р., також нарахування поточної суми заборгованості за кредитом у розмірі 378 800,00грн., простроченої заборгованість за кредитом у розмірі 92 000,00грн. за період з 19.5.2008 р. по 18.9.2009 р., поточної заборгованості за відсотками у розмірі 7 584грн39коп, простроченої заборгованість за відсотками у розмірі 94 037грн12коп. за період з 28.10.2008 р. по 18.9.2009 р., позивачем здійснено правильно, відповідно до умов договору, а нарахування пені проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Отже, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України віднести на відповідача.
Згідно п.3.9.5 роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.
За згодою представника позивача в судовому засіданні були оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення підготовлений і підписаний 02.11.2009р.
Керуючись ст. ст. 49,77,82,84,85 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ідрісова Рустема Шукрійовича (95000, м. Сімферополь, вул. Бітумна, буд. 70, ідентифікаційний номер: 2276906518, п/р2600553655501 у Сімферопольському відділені ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна") на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (01025, м. Київ, вул.. Велика Житомирська, 20, к/р3200121172301 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 300120, код ЄДРПОУ 22906155) заборгованості в сумі 586 310грн.90коп., в тому числі, поточну суму заборгованості за кредитом у сумі 378 800,00грн., прострочену заборгованість за кредитом у сумі 92 000,00грн, поточну заборгованість за відсотками у сумі 7 584грн39коп., прострочену заборгованість за відсотками у сумі 94 037грн12коп. та пені у розмірі 13 889грн39коп., 5 863грн10коп державного мита, 236грн00коп витрати по оплаті інформаційно - технічного забезпечення судового процесу
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.