1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/9917/17 2-а/335/459/2017
(в порядку скороченого провадження)
02 листопада 2017 року м. Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Рибалко Н.І., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому зазначив, що він є пенсіонером. Раніше він був зареєстрований та проживав в м.Донецьк, де перебував на обліку у пенсійному фонді та отримував пенсію. Через проведення на території м.Донецька антитерористичної операції в грудні 2014 року він звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії. З того часу та до жовтня 2016 року відповідач виплачував йому пенсію у розмірі 2500 гривень. Після чого відповідач припинив виплачувати пенсію. Вважає бездіяльність відповідача незаконною, тому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з жовтня 2016 року та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату їй пенсії та виплатити їй заборгованість за період, починаючи з жовтня 2016 року.
Ухвалою судді від 23.08.2017 відкрито скорочене провадження по справі.
Відповідач надіслав до суду заперечення, в яких зазначив, що дії Управління Пенсійного фонду України відповідають чинному законодавству України. Виплата пенсії позивачу здійснювалася з 01.01.2015 р. по 30.09.2016 р. Через те, що 01.03.2016 р. позивачу скасовано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО №2399002159 від 27.11.2014 р., було відмовлено у виплаті пенсії. Тому просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавств, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя
Відповідно до довідки №2399002159 від 27.11.2014 ОСОБА_1 перебуває на обліку як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО.
Відповідно до довідки ЦО УПФУ м.Запоріжжя від 05.10.2017 ОСОБА_1 нараховано пенсію з 01.01.2015 р. по 30.09.2016 р.
Відповідно до ст. 100 цього Кодексу адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено шестимісячний строк звернення до суду.
При цьому, відповідно до змісту наведених норм визначальною умовою початку перебігу строку звернення до суду є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та безстроковий характер.
Отже, про припинення виплати відповідачем пенсії з 01.10.2016 р. і відповідно порушення відповідачем його прав позивач дізнався або повинен був дізнатися після неотримання пенсії за відповідні періоди (місяці).
Враховуючи наведене вище та те, що позивач подала позовну заяву до суду 21.08.2017 р. і не надала жодних пояснень та доказів на підтвердження факту наявності поважних причин пропуску зазначеного строку, суд дійшов висновку, що позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.10.2016 р. по 20.02.2017 р. слід залишити без розгляду.
Щодо позовних вимог за період з 21.02.2017 р. суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалося, що не заперечувалося відповідачем у наданих ними запереченнях на позов.
Як встановлено суддею, виплата пенсії позивачу призупинена за результатами обміну з єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб, наданою Управлінням праці та соціального захисту населення, у відповідності з постановою КМУ від 08.06.2016 № 365.
Водночас статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, передбачених законом, для припинення позивачу виплати пенсії, а тому суддя приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення позивачеві виплати пенсії є протиправними.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на викладене вище, суддя приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, суперечи ть як чинному національному законодавству так і практиці Європейського Суду з прав людини, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Слід зазначити, що посилання відповідача на те, що припинення виплати пенсії позивачеві відповідає положенням Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року є безпідставними з огляду на викладені вище обставини.
Крім того, як передбачено п. п. 10, 11 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, на який посилається Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісії протягом трьох робочих днів з дня надходження інформації, зазначеної у пункті 8 цього Порядку, та відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї подання про припинення соціальної виплати. Комісія протягом п'яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення.
Відповідно до п. п. 12, 13 вказаного вище Порядку, соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
Проте, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, у своїх запереченнях на позов, відповідач взагалі не посилається на прийняття відповідного рішення комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яке могло би бути підставою для припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який затверджено Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року, що також свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії позивачу.
Керуючись ст. ст. 158-163, 183-2 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.10.2016 р. до 20.02.2017 р., - залишити без розгляду.
Позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії протиправним.
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з 21.02.2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ: 20490012, юридична адреса: 69057 м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158 Б) на користь держави - 640 гривень витрат зі сплати судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Десятиденний строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Суддя: Н.І.Рибалко