ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.10.2017 Справа №910/13567/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс»
до 1. Одеської митниці ДФС
2. Державної казначейської служби України
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Толк Консалтинг»
про стягнення 1 898 852,10 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Горб С.А. - по дов.
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2: не з'явився
Від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Одеської митниці ДФС і Державної казначейської служби України про стягнення 1 898 852,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2017р. порушено провадження у справі № 910/13567/17; розгляд справи призначено на 18.09.2017р.
06.09.2017р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про витребування доказів та документи для долучення до матеріалів справи.
08.09.2017р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
14.09.2017р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав заперечення на позовну заяву, відповідно до яких, просив відмовити у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України.
18.09.2017р. відповідач-1 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представники сторін у судове засідання 18.09.2017р. з'явились; надали пояснення по справі.
Суд, дослідивши клопотання позивача про витребування доказів визнав його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не може самостійно надати суду доказ - розпорядчий документ керівництва Одеської митниці ДФС, який є розпорядженням керівництва про вибір приміщення і укладання договору оренди цього приміщення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Толк Консалтинг».
Суд дійшов висновку про необхідність з власної ініціативи залучення до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Толк Консалтинг» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.
В судовому засіданні представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку із задоволенням клопотання позивача про витребування доказів та залученням до участі у справі третьої особи, суд вважає за доцільне розгляд справи відкласти.
Ухвалою від 18.09.2017р. строк вирішення спору продовжено на 15 календарних днів; відкладено розгляд справи на 25.10.2017р.; залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Толк Консалтинг».
02.10.2017р. через відділ діловодства суду представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було розглянуто та задоволено.
Представником відповідача 1 18.10.2017р. через канцелярію суду було подано клопотання про долучення доказів.
23.10.2017р. через відділ діловодства суду представником позивача було подано заперечення на клопотання відповідача 1 про зупинення провадження по справі.
Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання Одеської митниці ДФС про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Київської міської митниці ДФС, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
За змістом п.1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Наразі, відповідачем 1 не наведено належного обґрунтування впливу рішення по даній справі на права та обов'язки Київської міської митниці ДФС. При цьому, за висновками суду, внаслідок прийняття судового рішення по розглядуваній справі на вказану особу не буде покладено нових обов'язків та не виникне нових прав.
За таких обставин, враховуючи все наведене вище, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача 1 про залучення до участі у розгляді справи вказаної вище особи є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Клопотання відповідача 1 в частині залучення до участі у розгляді справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Толк Консалтинг» було залишено судом без задоволення, з огляду на вчинення означеної процесуальної дії судом ухвалою від 18.09.2017р. з власної ініціативи.
У судовому засіданні 25.10.2017р. представником позивача було висловлено заперечення з приводу клопотання відповідача 1 про зупинення провадження по справі.
Судом було розглянуто клопотання відповідача 1 про зупинення провадження по справі та відмовлено в його задоволенні з огляду на наступне.
За приписами ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження по справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.
Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.
Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 Господарського процесуального кодексу України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Аналогічну правову позицію наведено у п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Обґрунтовуючи подане клопотання заявник посилався на те, що Одеською митницею ДФС подано касаційну скаргу (та клопотання про зупинення виконання судових рішень) на ухвалу від 11.07.2017р. Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №815/945/17 та постанову від 17.03.2017р. Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/945/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» до Одеської митниці ДФС про визнання протиправною бездіяльності.
Проте, суд зазначає, що перегляд у касаційному порядку судових актів по справі №815/945/17 не перешкоджає розгляду спору у справі №910/13567/17.
До того ж, судом прийнято до уваги, що ухвалою від 18.09.2017р. Вищого адміністративного суду України по справі №815/945/17 відмовлено Одеській митниці ДФС у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі.
За висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами.
До того ж, за висновками суду, задоволення клопотання відповідача 1 могло призвести до затягування строків розгляду спору, а отже, порушення вимог Господарського процесуального кодексу України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Представником позивача у судовому засіданні 25.10.2017р. було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання 25.10.2017р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
З приводу неявки вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами у відповідності ст.27 Господарського процесуального кодексу України наділено і третіх осіб. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, судом прийнято до уваги, що фактично спір розглядається судом з 14.08.2017р., а отже, подальше відкладення його розгляду може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідачі 1 та 2, а також третя особа в процесі розгляду справи 25.10.2017р. не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 25.10.2017р.
В судовому засіданні 25.10.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як свідчать матеріали справи, 25.04.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВА МАРІС» (покупець) та Компанією STAR TEAM INVESTMENTS L.P (продавець) було укладено контракт № 05/16, на підставі умов якого Компанію STAR TEAM INVESTMENTS L.P у серпні 2016 року було поставлено покупцю товар - свіжий часник у кількості 1000 картонних коробів та 33309 п/п сіток загальною вагою брутто 28000 кг на загальну вартість товару 22933,00 доларів США.
За поясненнями позивача, які з боку відповідачів не заперечувались, 24.08.2016 року товар був доставлений до митного контролю та оформлення в Одеській митниці ДФС (м/п «Григорівка»), за митною декларацією типу ІМ/40/ДЕ № 500010003/2016/010133. Одночасно, в цей же день позивачем було подано до контролюючого органу митну декларацію та одразу отримано електронне повідомленні від митниці №9d9a3b65-fa38-4eb3-9a3-0446c3017acb, в якому вказано про проведення повного митного огляду - з розкриттям до 100% пакувальних місць та поглибленим обстеженням транспортного засобу, метою перевірки відповідності кількості та опису товарів і транспортних засобів даним, зазначеним у митній декларації.
Відповідно до завдань, визначених для проведення митного огляду та вимог внутрішніх листів Одеської митниці ДФС здійснено митний огляд із залученням посадових осіб служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, відділу контролю митної вартості та класифікації товарів митниці.
25.08.2016р. Київською митницею ДФС було складено протокол №0557/1000/16 про порушення митних правил, в якому встановлено, що в результаті вивчення і співставлення всіх документів, товари - свіжий часник у кількості 3264 місць загальною вагою брутто 28000,00 кг, нетто - 26980,00 кг, загальною вартістю 49525,00 доларів США або 1252544,75 грн. по курсу НБУ на день переміщення товарів через митний кордон України - 1 долар США - 25,29116100 грн., переміщені через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання органу доходів і зборів, як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості, необхідні для визначення їх митної вартості. Відповідно до інформації в ІС «Податковий блок ДФС України» на дату переміщення вищезазначеного товару через митний кордон України на посаді керівника підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА МАРИС» перебував громадян України ОСОБА_3 Отже, дії ОСОБА_3 призвели до переміщення товарів загальною вартістю 1252544,75 грн. через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання як підстави для переміщення товарів документів, що містять відомості необхідні для визначення їх митної вартості.
31.08.2016р. року відповідачем 1 було складено протокол про тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів і документів у справі про порушення митних правил №0557/10000/16.
На підставі даного протоколу відповідачем 1 було вилучено у експедитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп А.С.» товар - часник свіжий, призначений для громадського харчування у кількості 1000 картонних коробів та 3330 п/п сіток загальною вагою 27177 кг. Зазначений товар в контейнері ЕGSU 5013310 був доставлений та розміщений на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «Толк Консалдінг» за адресою м. Одеса, вул. Новомосковська, 9.
З представлених суду матеріалів справи порушення митних правил вбачається, що відповідачем 1 фактично було вилучено у від позивача свіжий часник без зазначення будь яких зауважень стосовно його якості.
Згідно рішення від 07.10.2016р. Солом'янського районного суду м. Києва у справі №3/760/16013/16-ц (провадження №3/760/6045/15) закрито провадження відносно ОСОБА_3 у справі про порушення митних правил, передбачених ч.1 статтею 583 Митного кодексу України, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення та присуджено до повернення власнику безпосередніх предметів порушення митних правил, вилучених відповідно до протоколу № 0557/10000/16 від 25.08.2016 року та які були передані на зберігання на склад ТОВ «ТОЛК КОНСАЛДІНГ» за адресою: м. Одеса, вул. Новомосковська, 9.
07.11.2016р. Апеляційним судом м. Києва рішення Солом'янського районного суду м. Києва залишено без змін, а апеляційну скаргу Київської міської митниці ДФС - без задоволення.
Листами від 11.11.2016р. та 08.12.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» просило відповідача 1 повернути вилучений товар - свіжий часник.
Проте, товар у кількості 27177,00 кг було повернуто заявнику лише 14.12.2016р., згідно накладної № 10 від 14.12.2016р.
Як вбачається з представлених суду документів, 15.12.2016р. на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЙКФІЛД ІНСПЕКШЕН СЕРВІС (Україна)» було проведено інспекцію товару, що вилучався відповідачем 1, за наслідками чого було складено акт №1ос 01/08/16.
Згідно змісту акту №1ос 01/08/16 від 15.12.2016р. представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙКФІЛД ІНСПЕКШЕН СЕРВІС (Україна)» було виявлено наявність конденсату на упаковці та підлозі та різність температур в середині товару, що свідчить про те, що режим вентиляції та температурний режим зберігання були не на рівному місті. При відкритті ящиків і мішків фахівці встановили, що цибулини часнику вологі, пророслі, деякі гнилі з наявністю пліснявини. Відповідно до акту інспекції №1ос 01/08/16 від 14.12.2016р. якість пред'явленого часнику свіжого у кількості 3264 вантажних місць, загальною масою нетто 25246,54 кг не відповідає вимогам стандарту ЕЭК ООН FFV-18 та характеризується суттєвими дефектами, що не дозволяє виконувати його за цільовим призначенням, а саме реалізувати як якісний часник свіжий 1-ого класу».
04.01.2017р. на підставі заяви позивача Київською торгово - промисловою палатою було проведено дослідження з метою визначення якості товару. В експертному дослідженні №1-3 від 04.01.2017 Київською торгово - промисловою палатою зроблено наступний висновок про те, що якість наданої експерту партії часнику свіжого, згідно з документами вантажовідправника у кількості 3264 вантажних місць, загальною масою нетто 26980,0 кг., яка за заявою замовника експертизи надійшла в м. Одеса 23.08.2016 року в контейнері на адресу LIMITED LIABILITY COMPANY «AQUA MARIS » від фірми JINING GREEN LAND INTERNATIONAL TRADING GO. LTD.» (Китай), згідно коносаменту № 140600581611 від 09.07.2016 року та інвойсу № КТ 160708 СРТ від 03.07.2016 року фірми STAR TEAM INVESTMENTS L.P за контрактом №05/16 від 25.04.2016 року між ТОВ «АКВА МАРІС» компанією STAR TEAM INVESTMENTS L.P і компанією LIMITED LIABILITY COMPANY «AQUA MARIS » із-за наявності дефектів зовнішнього вигляду (цибулини часнику гнилі пророслі, покриті цвіллю з неприємним гнилим запахом) не відповідає вимогам стандарту ЕЭК ООН FFV-18, що стосується збуту і контролю товарної якості часнику, видання 2016 - п. А «Мінімальні вимоги» Згідно з п. А «Мінімальні вимоги «стандарту ЕЭК ООН FFV-18», продукт, що піддався гниттю або іншому виду псування, що робить його непридатним до вживання не допускається.
Наразі, за поясненнями заявника, внаслідок протиправної бездіяльності Одеської митниці ДФС щодо не розмитнення товару, неповернення товару позивачу у можливо короткий строк та неналежне зберігання вилученого товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» було завдано шкоди в розмірі 1 898 852,10 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової та немайнової (моральної) шкоди наведено, зокрема, у статтях 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Як свідчать матеріали справи, у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №815/945/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» до Одеської митниці ДФС про визнання протиправним бездіяльність щодо не розмитнення товару, не повернення товару у можливо короткий строк; неналежного зберігання вилученого товару.
Постановою від 17.03.2017р. Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/945/17, яку залишено без змін ухвалою від 11.07.2017р. Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №815/945/17, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» до Одеської митниці ДФС задоволено; визнано протиправною бездіяльність Одеської митниці ДФС щодо не розмитнення товару, не повернення позивачу товару у можливо короткий строк; неналежного зберігання вилученого товару.
Наразі, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13, від 23.02.2016р. по справі №910/16120/14.
Отже, постанова від 17.03.2017р. Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/945/17, яку залишено без змін ухвалою від 11.07.2017р. Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №815/945/17, має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини повторного доказування не потребують.
Зокрема, у вказаному судовому акті було встановлено, що з 07.11.2016р., коли постанова Солом'янського районного суду м.Києва, якою закрито провадження відносно ОСОБА_3 у справі про порушення митних правил, передбачених ч.1 статтею 583 Митного кодексу України, набрала законної сили та відповідно до якої була встановлена відсутність порушення митних правил та повернення вилученого товару, у Одеської митниці ДФС не було правової підстави для утримання товару. Однак, товар був повернутий лише 14.12.2016р., що становило порушення майнових прав позивача.
Одночасно, у постанові від 17.03.2017р. Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/945/17 було встановлено, що Одеською митницею ДФС незважаючи на те, що до листа від 11.11.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» було додано судові рішення, які свідчили про відсутність з боку позивача порушень митних правил, що означало безпідставність вилучення товару. Так і тому, що починаючи з 24.08.2016р. - дати подання митної декларації, та станом на 11.11.2016р. так і не відбулося здійснення митного оформлення імпортного товару, який є харчовим продуктом.
Судом встановлено, що відповідач 1 не врахував той факт, що імпортований товар має обмежений строк зберігання, діяв недобросовісно в зв'язку з чим не вирішив питання щодо розгляду звернення, що потягло за собою затягування процесу розмитнення товару у можливо короткий строк та пошкодження товару.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги факти, встановлені судом адміністративної юрисдикції у межах справи №815/945/17, суд дійшов висновку щодо достатньої доказової обґрунтованості такої складової шкоди як протиправна винна поведінка заподіювача - Одеської митниці ДФС.
З приводу розміру завданих збитків та наявності причинно-наслідкового зв'язку суд зазначає наступне.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Як вказувалось вище, 04.01.2017р. на підставі заяви позивача Київською торгово - промисловою палатою було проведено дослідження з метою визначення якості товару. В експертному дослідженні №1-3 від 04.01.2017 Київською торгово - промисловою палатою зроблено наступний висновок про те, що якість наданої експерту партії часнику свіжого, згідно з документами вантажовідправника у кількості 3264 вантажних місць, загальною масою нетто 26980,0 кг., яка за заявою замовника експертизи надійшла в м. Одеса 23.08.2016 року в контейнері на адресу LIMITED LIABILITY COMPANY «AQUA MARIS » від фірми JINING GREEN LAND INTERNATIONAL TRADING GO. LTD.» (Китай), згідно коносаменту № 140600581611 від 09.07.2016 року та інвойсу № КТ 160708 СРТ від 03.07.2016 року фірми STAR TEAM INVESTMENTS L.P за контрактом №05/16 від 25.04.2016 року між ТОВ «АКВА МАРІС» компанією STAR TEAM INVESTMENTS L.P і компанією LIMITED LIABILITY COMPANY «AQUA MARIS » із-за наявності дефектів зовнішнього вигляду (цибулини часнику гнилі пророслі, покриті цвіллю з неприємним гнилим запахом) не відповідає вимогам стандарту ЕЭК ООН FFV-18, що стосується збуту і контролю товарної якості часнику, видання 2016 - п. А «Мінімальні вимоги» Згідно з п. А «Мінімальні вимоги «стандарту ЕЭК ООН FFV-18», продукт, що піддався гниттю або іншому виду псування, що робить його непридатним до вживання не допускається.
У даному випадку посилання відповідача 1 на те, що посадові особи, якими було складено, зокрема висновок №1-3 від 04.01.2017 р. не мають статусу судового експерта та не відповідають вимогам Закону України «Про судову експертизу» не спростовують доказової сили наведеного вище висновку, оскільки згідно ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Наразі, на підтвердження розміру заданих внаслідок протиправної поведінки відповідача 1 шкоди, позивачем представлено до матеріалів справи звіт про незалежну оцінку, складений суб'єктом оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Нотаріус» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №16656/14 від 07.07.2014р.) ОСОБА_6 (свідоцтво №9814 від 16.05.2013р. Фонду державного майна України, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №8679 від 09.02.2013р.).
У вказаному висновку було встановлено, що станом на 25.08.2016р. (дата складання Київською митницею ДФС протоколу №0557/1000/16 про порушення митних правил, на підставі якого було вилучено товар позивача) ринкова вартість об'єктів оцінки - свіжого білого китайського часнику у кількості 26 980 кг становила 1 898 852,40 грн.
Наразі, заперечення відповідача 1 стосовно змісту та доказаної сили вказаного звіту суд до уваги не приймає з урахуванням наступного.
Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери (ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
За змістом ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна. Зокрема, зазначено, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Наразі, господарський суд зазначає, що протягом розгляду спору судом, відповідачем 1 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами достовірності та обґрунтованості означених результатів оцінки товару, не спростовано.
До того ж, суд звертає увагу, що оцінку було проведено суб'єктом оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Нотаріус» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №16656/14 від 07.07.2014р.) ОСОБА_6 (свідоцтво №9814 від 16.05.2013р. Фонду державного майна України, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №8679 від 09.02.2013р.).
При цьому, господарський суд зауважує, що Одеська митниця ДФС у разі непогодження з результатами наведеної вище оцінки, мало право та реальну можливість самостійно замовити рецензування звіту про оцінку прав вимоги. Проте, в матеріалах справи відсутні докази оспорювання, зокрема, відповідачем 1 у визначеному законом порядку звіту, на підставі якого було визначено ринкову вартість товару, зіпсованого внаслідок протиправної поведінки відповідача 1.
До того ж, в процесі розгляду справи, відповідачем 1 не було заявлено клопотання про призначення по справі судової експертизи з метою визначення вартості зіпсованого товару та підтвердження своїх заперечень щодо розміру завданої шкоди.
Таким чином, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку щодо доведеності обставин заподіяння позивачу шкоди у заявленому до стягнення розмірі внаслідок зіпсування товару через неправомірну бездіяльність відповідача 1, що полягала у не розмитненні товару, не поверненні товару позивачу у можливо короткий строк й неналежному зберіганні вилученого товару.
Наразі, суд зазначає, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 35 зазначеного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Дане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.
Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, з огляду на доказову обґрунтованість завдання відповідачем 1 шкоди позивачу, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 1 898 852,10 грн. заподіяної внаслідок неправомірної поведінки Одеської митниці ДФС.
Всі інші клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
З приводу розподілення судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями відповідача, судовий збір за подання такого позову в порядку п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з розглядуваним позовом заявником було сплачено судовий збір в сумі 28 482,80 грн.
Частиною 1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи.
Проте, вказаного клопотання заявником подано не було, внаслідок чого станом на момент вирішення спору по суті у суду відсутні підстави для повернення суми судового збору.
За таких обставин, керуючись, ст.ст. 32, 33, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з рахунків Державного бюджету України (Державна казначейська служба України 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Маріс» (79032, Львівська обл., місто Львів, вул.Пасічна , буд.95, ЄДРПОУ 39810094) шкоду в сумі 1 898 852,10 грн., заподіяну внаслідок неправомірної поведінки Одеської митниці ДФС (65078, Одеська обл., місто Одеса, вул.Гайдара, будинок 21, корпус А, ЄДРПОУ 39441717).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.11.2017 р.
Суддя Трофименко Т.Ю.