ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.10.2017 Справа №910/15016/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"
до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (відповідач-1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" (відповідач-2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Національний банк України
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Трофименко Т.Ю.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача-1: Тузова В.О. по довіреності від 23.08.2017 № 8223-К-Н-О
Від відповідача-2: не з'явився
Від третьої особи: Кузьменко Ю.С. по довіреності від 19.07.2016 № 18-0009/60158
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (відповідач-1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" (відповідач-2) про:
- визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" сплати боргу за кредитним договором № 4Ю15079И від 16.12.2015, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" у розмірі 1 114 357 366,11 грн., яки йбув сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" за Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп";
- визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" сплати боргу за кредитним договором № 4Ю15079И від 16.12.2015, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" у розмірі 1 114 357 366,11 грн., яки йбув сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" за Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 порушено провадження у справі; розгляд справи призначено на 23.10.2017 та залучено до участі у справі Національний банк України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.
23.10.2017 позивач через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав письмові пояснення по справі (підтримав викладене у позові); заяву про відсутність аналогічного спору між сторонами та клопотання про долучення витягів до матеріалів справи; третя особа подала суду письмові пояснення по справі, відповідно до яких:
- позивачем не підтверджено належними доказами ті обставини, що сума заборгованості, яка була сплачена позивачем згідно з платіжним дорученням № 1064 від 25.10.2016, відповідає повній сумі заборгованості боржника за кредитним договором , яка існувала на дату погашення заборгованості; тобто не доведено, що поручитель виконав зобов'язання боржника за кредитним договором в повному обсязі;
- захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні;
- позивач в порушення положень ст. 33 ГПК України, не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підверджував ту обставину, що ТОВ «Юнікс Груп» не визнає тієї обставини/факту, що позивачем було сплачено кошти в рахунок виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором та наявність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує момент переходу прав та обов'язків кредитора за зобов'язанням, забезпечиним порукою до поручителя;
- позовні вимоги позивача, є вимогами про встановлення певних юридичних фактів, та не можуть розглядатися за правилами господарського судочинства.
Представники позивача і відповідача-2 в судове засідання 23.10.2017 не з'явились; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні 23.10.2017 надав пояснення по суті справи; проти задоволення позову заперечив у повному обсязі надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові; так, як часткове погашення позивачем зобов'язань за кредитним договором відповідача перед ПАТ КБ «Приватбанк» не здійснило припинення зобов'язань то і заміна кредитора не відбулась в повному обсязі, а тому позовні вимоги є безпідставними.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача-2, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представників відповідача-1 та третьої особи, розглянувши позов, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази господарський суд,-
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
16.05.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" було укладено Угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа (далі - Угода).
Представники сторін на умовах Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк", Свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів серії СА № 26; атестат відповідності виданий Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України від 25.03.2011 за № 4262; Експертний висновок № 05/1-2057 від 30.05.2011, проходять ідентифікацію та отримують посилений сертифікат відритого ключа електронного цифрового підпису, посилений сертифікат відкритого ключа електронної цифрової печатки. Сторони при накладанні електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа користується програмним забезпечення, що надається АЦСК (п. 1 Угоди).
Відповідно до п. 2 Угоди, сторони засвідчують свою згоду про те, що ведення документообігу, в тому числі підписання правочинів, угод, договорів, додаткових угод (до договорів на паперовому носії інформації/до договорів складених за допомогою електронного цифрового підпису) та інших документів, які будуть укладатися/оформлятися сторонами може здійснюватися, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа, який видано АЦСК. Сторони цією Угодою не обмежують свої прав щодо оформлення правовідносин на паперовому носії інформації з використанням власноручного підпису та відбитки печатки юридичної особи.
Згідно з п. 4 Угоди електронний цифровий підпис (печатка) АЦСК за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), є його аналогом у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа АЦСК за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа АЦСК, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису, особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті АЦСК (електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа).
24.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4Ю15079И/П (далі - договір поруки).
Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором від 16.12.2015 № 4Ю15079И (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитним договором, а саме погасив боргу в сумі 1 114 357 366,11 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Згідно платіжного доручення № 1064 від 25.10.2016 через Інтернет-банк Приват 24 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 1 114 357 336,11 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: исполнение обязательств по кред. Договору №4Ю15079И от 16.12.15 согласно договора поручительства №4Ю15079И/П от 24.10.16.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.
Відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 1 114 357 366,11 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4Ю15079И/П від 24.10.2016.
Посилання позивача на те, що відповідач-1 не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-1, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ "КБ "Приватбанк" порушує його права та інтереси.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.
Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Судовий збір, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.11.2017.
Суддя Т.Ю. Трофименко